Ухвала

від 23.10.2013 по справі 814/756/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 814/756/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) від 28.01.2013 № 0000101701, яким відповідач, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшив суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 24 617 грн. і застосував до позивача штраф в сумі 12 308,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказував на безпідставність висновків ДПІ про віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями, реальність здійснення яких не доведено належним чином, і на недоведеність факту порушення позивачем пунктів 198.1 і 198.3 ПК України.

Відповідач проти позову заперечував вказуючи, що відсутність письмового договору між позивачем і його контрагентом, ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, а також інша податкова інформація, що була використана ДПІ, спростовують факт отримання позивачем товару від його контрагента ТОВ «Дельта Тера Плюс».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000101701, що було прийнято Первомайською ОДПІ 28.01.2013 р. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати в сумі 369,26 грн.

На вказану постанову ОДПІ подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішенням та ухвалити нове, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Колегією суддів встановлено, що у складі податкового кредиту за січень 2012 року позивач задекларував 24616,67 грн. - суму ПДВ, що була сплачена 15.02.2012 їм на користь ТОВ «Дельта Тера Плюс» за придбане дизельне паливо у кількості 15548,677 л. Сума ПДВ підтверджена виданою ТОВ «Дельта Тера Плюс» податковою накладною від 31.01.2012 № 40. На підтвердження факту придбання товару позивач надав видаткову накладну від 31.01.2012 № РН-0000046 і пояснив, що дизельне паливо було придбано ним для надання послуг з перевезення вантажів. Так, відповідно до актів здачі-прийняття послуг, у січні-березні 2012 року позивач здійснив перевезення продукції (борошно, макуха, соняшник, пшениця) в обсязі 2565,19 т. Діяльність з перевезення вантажів автомобільним транспортом позивач здійснював відповідно до ліцензії.

В період з 29.12.2012 по 08.01.2013 ОДПІ здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків «згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012, результати якої оформила актом від 25.01.2013 № 1218/17/НОМЕР_2. Підставою для перевірки в Акті вказаний підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України .

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на стор. 4 Акта зазначено, що при перевірці позивача ОДПІ використала складений Бориспільською ОДПІ Київської області «Акт про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Дельта Тера Плюс», код ЄДРПОУ 37417153 з підприємствами - покупцями за період з 17.03.2011 року по 31.03.2012 року» від 26.06.2012 № 88/22-2/37417153.

Відповідно до вимог підпункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України , органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Судова колегія дослідила копію листа від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200 що направлений відповідачем позивачу. У цьому листі вказано, що він надсилається «з метою вирішення питання щодо обґрунтованості відображення у податковому обліку відомостей, отриманих від Бориспільської ОДПІ Київської області»; посилання на пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України відсутні (не зазначена підстава для надіслання запиту). Отже, статусу обов'язкового запиту (у розумінні підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ) лист відповідача від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200 не набув, що, відповідно, свідчить про звільнення позивача від обов'язку надання відповіді на нього.

Підставою для отримання інформації ОДПІ у листі зазначила пункт 73.5 статті 73 Податкового кодексу України . Відповідно до цієї норми, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо ОДПІ вимагала від позивача інформацію саме з метою проведення зустрічної звірки, здійснення на підставі отриманої інформації перевірки позивача було безпідставним.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язковою умовою для здійснення документальної позапланової перевірки є встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, при чому такі факти мають встановлюватися за наслідками перевірок інших платників податків або в результаті отримання податкової інформації. На думку суду, відповідач не міг використовувати акт Бориспільської ОДПІ в якості джерела податкової інформації при здійсненні перевірки позивача, оскільки єдине, що може бути встановлено таким документом, - це неможливість проведення зустрічної звірки. Крім того, в акті Бориспільської ОДПІ відсутня інформація про можливі порушення позивачем законодавства.

Судова колегія робить наголос на тому, що ОДПІ здійснила невиїзну перевірку позивача, тобто обмежилась саме тими документами, що надав позивач у відповідь на лист від 06.07.2012 № 7149/Д/17-200. Факт здійснення відповідачем перевірки свідчить про те, що позивач належним чином виконав вимоги цього листа, оскільки саме ті документи, що надав позивач, були використані відповідачем.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що перевірку позивача відповідач здійснив в порушення вимог Податкового кодексу України , оскільки жодної з обов'язкових умов (відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ) ОДПІ не дотрималася. Частиною 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відповідно до вимог підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України , контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках. В Акті і в Рішенні ОДПІ вказала, що позивач порушив пункти 198.1 і 198.3 статті 198 Податкового кодексу України .

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суть цих порушень, на думку ОДПІ, полягає в тому, що позивач не надав товарно-транспорті накладні, що підтверджують факт перевезення придбаного у ТОВ «Дельта Тера Плюс» дизельного палива.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що лише відсутність документів, що підтверджують факт перевезення товару, не може спростовувати факт його придбання.

Стосовно висновків ОДПІ про нікчемність правочинів судова колегія, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 , «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України , міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України , у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Дельта Тера Плюс» правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у ОДПІ не було підстав для збільшення суми грошового зобов'язання позивача з ПДВ та застосування штрафу, тому Рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 28.10.2013 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький