Ухвала

від 13.05.2013 по справі 2а-1176/12/0170/4

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2013 р. м. Київ К/9991/60840/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012

та постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2012

у справі № 2а-1176/12/0170/4

за позовом Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Київ»

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Санаторій «Київ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 11.01.2012 № 0000572301, № 0000592301.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2012, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ЗАТ «Санаторій «Київ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, складено акт № 1438/23/03365133 від 22.12.2011, в якому зафіксовано порушення пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: завищення показників, відображених у рядку 04.12 декларації з податку на прибуток підприємств «сума витрат зі страхування (крім витрат з довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, зазначених у рядку 04.5 декларації)» в розмірі 160 156 грн. за 2010 рік.; пункту 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162/379, що призвело до завищення показника в розмірі 512,08 грн. за 2010 рік.

На підставі результатів вказаної перевірки, 11.01.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000572301 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 200 195,00 грн., у т.ч.: 160 156 грн. основного платежу та 40 039 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000592301 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «інші збори за забруднення навколишнього природного середовища» в розмірі 640,10 грн., в т.ч.: 512,08 грн. основного платежу та 128,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що ЗАТ «Санаторій «Київ» протягом 2010 року укладало із ЗАТ «Страхова компанія «Юпітер-М» договори добровільного страхування майна, за умовами яких страховий платіж розраховувався як добуток страхової суми і страхового тарифу, який встановлювався страховиком у розмірі 0,85%, 1%, 1,059%, 1,065%, 1,13%, 2%, 2,6%.

В ході проведення перевірки у податкового органу виникли сумніви щодо правильності розрахунку та використання тарифів з добровільного страхування майна юридичних осіб. Здійснивши розрахунок страхових платежів за договорами між ЗАТ «Санаторій «Київ» і ЗАТ «Страхова компанія «Юпітер-М», відповідно до середнього річного тарифу, який склав 0,23% та корегуючи коефіцієнти довгостроковості: 1 місяць - 0,2, 2 місяці - 0,3, 3 місяці - 0,4, відповідач зробив висновок про завищення задекларованих платником податку витрат на страхування всього на 640 623,40 грн. за 2010 рік.

Судами обох інстанцій було також встановлено, що 28.04.2010 між ЗАТ «Санаторій «Київ» (замовник) та КП «Управління впорядкування міста і капітального будівництва» (виконавець) було укладено договір № ДГ-257 на вивезення і розміщення сміття, відповідно до умов якого перше самостійно розраховує та сплачує збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Донараховуючи податкове зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища, податковий орган виходив з того, що за даними податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік, який подано позивачем, податкове зобов'язання не визначалось.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Згідно положень п. 1 та пп. 1 п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України до 01.01.2013 діє пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлені правила визначення звичайної ціни, у тому числі звичайної ціни страхового тарифу.

Підпункт 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Згідно з пп. 1.20.5-2 п. 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» методику визначення звичайної ціни страхового тарифу встановлює центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг.

Вказану методику затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.12.2004 №3259 .

Відповідно до п. п. 2.4 - 2.6 вказаної методики страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Страхові тарифи, які є складовою частиною правил страхування, посвідчуються (Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг 28 серпня 2003 року № 40,) підписом особи (актуарієм), яка має підтверджену відповідним свідоцтвом кваліфікацію, згідно з вимогами, встановленими Держфінпослуг.

Під час перевірки податковим органом не встановлено невідповідності страхових тарифів, застосованих ЗАТ «Страхова компанія «Юпітер-М» у договорах із позивачем, страховим тарифам, що розраховані у вищевказаних правилах, а самостійно розраховано звичайну ціну страхового тарифу на підставі даних, отриманих від інших страховиків.

Згідно з пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у пп. 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Тому, процедура донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін включає наступні етапи: прийняття податковим органом рішення про застосування звичайних цін; направлення до суду подання про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків; прийняття судом відповідного рішення.

На основі викладеного, суди дійшли вірного висновку щодо безпідставного донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0000572301 від 11.01.2012.

Заниження податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік на 512,08 грн., виникло, на думку податкового органу, згідно даних, наведених в актах виконаних робіт КП «Управління впорядкування міста і капітального будівництва» по вивезенню і розміщенню сміття за 2010 рік.

Однак, податковим органом не було враховано, що згідно з протоколом розбіжностей від 28.04.2010, який підписано сторонами договору від 28.04.2010 № ДГ-257, пункт 3.7 договору (відповідно до якого на замовника покладено зобов'язання самостійно розраховувати та сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища) - виключено.

Відповідно до абз. 1 ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, а також для експлуатуючої організації ядерних установок атомних електростанцій - на основі показників виробництва електричної енергії за певний період, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності).

Згідно з абз. 2 ст. 55 цього Закону розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 17 зазначеного Закону до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено встановлення порядку визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інших видів шкідливого впливу.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про відходи» за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 , збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

Згідно з абз. 1 п. 4 зазначеного Порядку суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України № 162/379 від 19.07.1999 , платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Згідно з пп. 3.1 п. 3 цієї Інструкції об'єктом обчислення збору є, у тому числі, обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Таким чином, оскільки платником збору за забруднення навколишнього природного середовища є підприємство, яке здійснює розміщення відходів, яке зобов'язано було обчислити збір виходячи з фактичних обсягів розміщених відходів, то податковим органом неправомірно донараховано позивачу грошове зобов'язання за забруднення навколишнього природного середовища.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 та постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.В. Кошіль Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний