Ухвала

від 24.04.2013 по справі 2а-4668/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/66889/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Степашка О.І.

за участю секретаря Хомініч С.В.

представника позивача Кузбита Ю.М.

відповідача Гривнака А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 по справі №2а-4668/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар Центр» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар Центр» (далі-ТОВ «Спар Центр», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі-ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2012 №0000602203 та №0000612203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач 26.10.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 30.10.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №2/23-7/36148976 від 03.03.2012, складеного за результатом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Спар Центр» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «УА Реалті» та ТОВ «Білдінг систем дизайн» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012 №0000602203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 427891,00грн., у тому числі 285927,00грн. за основним платежем та 142964,00грн. штрафними (фінансовими) санкціями та №0000612203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 344676,00грн.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.198,3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок формування податкового кредиту за господарськими операціями з «УА Реалті» та ТОВ «Білдінг систем дизайн» з огляду на ознаки фіктивності вказаних підприємств, що свідчить про укладення договорів без настання реальних наслідків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями, замовленнями, службовими записками, актами виконаних робіт.

Судом також встановлено, що на момент вчинення спірних операцій ТОВ «УА Реалті» та ТОВ «Білдінг систем дизайн» були зареєстровані в установлено законом порядку.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи вищезазначене, слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач підтвердив факти реальної поставки товару та послуг ТОВ «УА Реалті» та ТОВ «Білдінг систем дизайн», а судом першої інстанції залишено поза увагою приписи частин 1 та 4 статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів та статті 71 КАС України щодо обов'язку доказування.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

О.І. Степашко