Ухвала

від 15.05.2013 по справі 2а-1997/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року м. Київ К/9991/90913/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Борисенко І.В., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011

у справі № 2а-1997/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Брама ЛТД» (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, позов задоволено; визнано протиправним рішення ДПІ щодо невизнання податковою звітністю декларації Товариства з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року, викладене у листі від 23.11.2010 № 5319/10/15-111; відповідача зобов'язано перенести показники цієї декларації до електронної бази даних.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 1.11, статті 1, підпунктам 4.1.2, 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що 29.10.2010 засобами поштового зв'язку позивач надіслав на адресу ДПІ податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, яка була отримана відповідачем 03.11.2010 та зареєстрована за номером 321358.

Листом від 23.11.2010 № 5319/10-15-111 відповідач повідомив Товариство про невизнання цієї декларації податковою звітністю через незазначення у ній такого обов'язкового реквізиту, як місцезнаходження платника.

Відповідно до абзацу першого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на час подання позивачем спірної податкової декларації) прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

За змістом пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 № 827) місцезнаходження платника податків належить до вичерпного переліку обов'язкових реквізитів податкової декларації.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, у спірній податковій декларації позивач зазначив місцезнаходженням Товариства його юридичну адресу, а саме - м. Київ, вул. Горького, 5б.

Мотивуючи свою правову позицію по справі щодо невірного заповнення позивачем цього реквізиту, ДПІ послалася на відсутність Товариства на місцезнаходженням, що підтверджується довідкою про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків.

Однак слід зазначити, що серед станів, що присвоюються платникам податковими органами, окрім основного, є, зокрема, такі, які пов'язані з невстановленням місцезнаходження, з відсутністю підтвердження відомостей. Відмінність стану платника податків від основного не є підставою для невизнання його податкової звітності відповідно до вищенаведених правових норм.

Оскільки заповнення реквізиту місцезнаходження платника податків у спірній декларації відповідало юридичній адресі Товариства, то у податкового органу були відсутні підстави для невизнання цієї декларації податковою звітністю з вказаної підстави.

Доводи касаційній скарги не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Ці доводи фактично засновані на іншому розумінні наведених правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 у справі № 2а-1997/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Борисенко І.В. Приходько