Постанова

від 22.05.2013 по справі 5017/2539/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 5017/2539/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Будівельне підприємство "Одеська перлина"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2013р.

у справі господарського суду Одеської області №5017/2539/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство

"Одеська перлина"

до Комунального підприємства "Ланжерон"

3-тя особа Департамент комунальної власності Одеської міської ради

за участю прокуратури Одеської області

про зобов'язання вчинити певні дії,

за участю представників:

від позивача: Кулаковський О.О. - довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

від 3-тьої особи: Данілова Л.В. - довіреність у справі,

від Генеральної прокуратури України: Лук`яненко В.В. - старший прокурор відділу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Одеська перлина" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Ланжерон" і просить суд, з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, зобов'язати відповідача здійснити фактичну передачу позивачу нежилого приміщення елінгу (інвентарний №51-Е) та відкритого бетонного оглядового майданчика (інвентарний №330/2), що передбачено укладеними між сторонами 25.01.2006р. договорами оренди нежилого приміщення №48/06/Д та №49/06/Д.

Позовні вимоги ґрунтуються на ст.ст.179, 283 ГК України, ст.ст.220, 765, 766, 793 ЦК України та фактично обґрунтовані ухиленням відповідача від належного виконання умов договорів оренди щодо передачі позивачу об'єктів в оренду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.11.2012р. (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено: зобов'язано відповідача здійснити фактичну передачу позивачу нежитлового приміщення елінгу (інвентарний №51-Е), що передбачена договором оренди нежитлового приміщення №48/06/Д від 25.01.2006р. та відкритого бетонного оглядового майданчику (інвентарний №330/2), що передбачена договором оренди нежитлового приміщення №49/06/Д від 25.01.2006р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2013р. (головуючий, суддя Будішевська Л.О., судді Лавриненко Л.В., Мишкіна М.А.) рішення суду першої інстанції скасовано з підстав неправильного застосування норм матеріального права та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 25.01.2006р. між сторонами укладено договір оренди нежилого приміщення №48/06/Д за умовами якого відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар) приймає у строкове платне користування нежиле приміщення елінгу (інвентарний №51-Е), розташоване на території пляжу "Ланжерон", яке знаходиться на балансі відповідача, на земельній ділянці загальною площею 1 га в прибережній зоні району пляжу "Ланжерон", загальною площею 1104,8 кв.м і вартістю згідно експертної оцінки на момент складання цього договору 862591,0 грн. Строк дії договору встановлено з 25.01.2006р. по 25.01.2055р. (п.1.2. договору).

Також 25.01.2006р. сторони уклали договір оренди нежилого приміщення №49/06/Д за умовами якого відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар) приймає у строкове платне користування відкритий оглядовий бетонований майданчик (інвентарний №330/2), розташований на території пляжу "Ланжерон", яке знаходиться на балансі КП "Ланжерон", на земельній ділянці загальною площею 1 га в прибережній зоні району пляжу "Ланжерон", загальною площею 2057,3 кв.м і вартістю згідно експертної оцінки на момент складання цього договору 382485,0 грн. Строк дії цього договору встановлено з 25.01.2006р. по 25.01.2055р. (п.1.2 договору).

Вказані договори укладені у простій письмовій формі.

Звертаючись до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача передати позивачу визначене вказаними договорами оренди майно, позивач посилається на ухилення відповідача від їх належного виконання, а саме на те, що останній відмовляється від взятого на себе зобов'язання щодо передачі орендованого майна, незважаючи на відповідні звернення позивача та на отримані ним акти приймання-передачі, які залишились без відповіді та підписання.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтується на положенні ст.220 ЦК України, якою передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, то суд може визнати такий договір дійсним, а також на приписах ст.ст.765, 766 ЦК України, які встановлюють обов'язок наймодавця передати майно в оренду та право наймача вимагати передання цього майна.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

В силу ст.174 ГК України, ч.2 ст.11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже вирішуючи переданий на розгляд суду спір, який ґрунтується на договорі, суд має насамперед дати йому юридичну оцінку на предмет відповідності його вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.2 ст.180 ГК України та ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Частиною 4 ст.203 ЦК України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

В силу статей 793, 794 ЦК України, у редакції, чинній на моменту укладення договорів оренди від 25.01.2006р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.

Аналіз змісту ст. 210 ЦК України дає змогу дійти висновку, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочинну можуть виникати тільки з моменту його реєстрації.

Матеріалами справи доведено, що договори оренди укладені на строк більше одного року без додержання сторонами вимог закону щодо обов'язкової їх нотаріальної форми та державної реєстрації.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ст.220 ЦК України, помилково не врахував, що вказана норма не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення даного позову, у зв'язку з чим підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Одеська перлина" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2013р. у справі №5017/2539/2012 - без змін.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Палій В.М.