Постанова

від 21.05.2013 по справі 5011-13/16064-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Справа № 5011-13/16064-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2013 року

у справі № 5011-13/16064-2012

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська"

про стягнення 261810,00 грн.

за участю представників

позивача - Шнир О.Б.

відповідача - Ільїн О.П.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" про стягнення 246538 грн. заборгованості за договором №1805/12 від 18.05.2012р., 12734,17 грн. пені та 2546,83 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29 листопада 2012 року (суддя Курдельчук І.Д.) у справі №5011-13/16064-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2013 року (судді: Рябуха В.І., Кондес Л.О., Ропій Л.М.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача 246538,00 грн. основного боргу, 14690,15 грн. пені, 2938,03 грн. 3% річних та 5283,32 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2013р. скасувати, а справу №5011-13/16064-2012 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.05.2012р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір №1805/12, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим договором, провести монтажні роботи з встановлення бункерів і передати у власність обладнання, в певній кількості, відповідної якості, за умовною ціною, зазначеною в специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначних в цьому договорі.

Згідно п.1.2 договору ціна, кількість, найменування, комплектація і технічні характеристики товару зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Загальна сума договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, зробленими протягом усього терміну дії договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.2.1 загальна сума договору складає 621064,00 грн.

У пп.2.2.1, 2.2.2,2.2.3 сторони погодили, що авансовий платіж в сумі 131374,00 грн. покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця до 22.05.2012р. Другий платіж у сумі 193152,00 грн. покупець перераховує протягом п'яти банківських днів після виконання продавцем першого етапу робіт у кількості восьми штук, який оформлюється актом прийому-передачі товару. Кінцевий платіж у сумі 296538,00 грн. покупець зобов'язався перерахувати до 25.07.2012р.

Товар вважається повністю оплаченим, а зобов'язання покупця виконаними з моменту зарахування на розрахунковий рахунок покупця повної 100% його вартості, відповідно до специфікації (п.2.3 договору).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Предметом спору у даній справі є позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" 246538 грн. заборгованості за договором №1805/12 від 18.05.2012р. та штрафних санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2012р. сторони підписали специфікацію №1 до договору, відповідно до якої позивач продає, а відповідач купує товар (ваги бункерні (демонтаж+монтаж; закладні деталі, реставрація вузлів вбудови, монтаж; вузли вбудови і датчики покупця, монтаж) у кількості 30 (тридцяти) одиниць на загальну суму 621064,00 грн.

Судами встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними від 31.05.2012р. №РН-001443 на суму 128490,88 грн. та від 02.07.2012р. №РН-001781 на суму 492573,12 грн.

Факт отримання товару за видатковими накладними відповідачем не заперечується та як встановлено судами підтверджується підписом уповноважених товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" осіб на отримання товару, згідно довіреностей від 31.05.2012р. №700 та від 28.06.12 №834 та відтиском печатки товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська".

Під час розгляду справи судами також досліджено акти про проведення повірки ваг від травня 2012 року №35101 та від червня 2012 року №35257, видані ДП "Львівстандартметрологія", сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та паспорти на електронні ваги для статичного зважування з відмітками держповірника та відбитком тавра, на підставі яких суди дійшли висновку про придатність ваг до експлуатації. Крім того, господарськими судами також досліджено наявні в матеріалах справи акти введення ваг в експлуатацію, зі змісту яких вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" за результатами випробувань ваг претензій до їх роботи не має.

Водночас, заявник касаційної скарги зазначає, що дані акти не підтверджують проведення якісних монтажних робіт, оскільки на думку останнього для цього необхідно підписання актів приймання-передачі монтажних робіт, які сторонами не підписувались, а акти наявні в матеріалах справи підписані неуповноваженими на те особами. Заявник також наголошує на тому, що саме такі акти є підставою для здійснення оплати у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими доводами товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вільхівська", оскільки вважає їх помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права з огляду на наступне.

У п.3.6. договору №1805/12 сторонами погоджено, що прийом товару за якістю, кількістю і комплектністю здійснюється уповноваженим представником покупця на складі покупця відповідно до п.3.1. договору та підтверджується двостороннім підписанням Акту прийому-передачі. Підписання інших актів, зокрема і окремого акту приймання-передачі монтажних робіт договором не передбачено. Посилання на те, що зазначені акти є первинними документами у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є безпідставним, оскільки як вірно зазначає товариство з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна" у відзиві на касаційну скаргу первинними документами відповідно до зазначеного законодавчого акту є видаткові накладні №РН-001443 від 31.05.2112р. та №РН-001781 від 02.07.2012р.

Посилання відповідача на те, що акти підписані неуповноваженими на те особами також не знаходять свого підтвердження, оскільки у матеріалах справи наявні досліджені судами довіреності на отримання матеріальних цінностей №700 від 31.05.2012р. та №834 від 28.06.2012р. Крім того, відповідно до ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Разом з тим, положеннями ст.92 Цивільного кодексу України визначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, оскільки судами встановлено, що відповідач частково оплатив поставлений товар, а також використовував його за призначенням у своїх господарській діяльності, колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність доводів товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" стосовно порушення позивачем умов договору №1805/12 в частині якості здійснених монтажних робіт ваг.

Твердження відповідача про те, що недоплата за отриманий товар здійснена внаслідок порушення позивачем гарантійних зобов'язань за договором також є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять документів, які б свідчили про звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" до позивача з вимогами здійснити гарантійний ремонт ваг. Разом з тим, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, виконання чи невиконання сторонами гарантійних зобов'язань передбачених договором не є предметом спору у даній справі, а відповідач не позбавлений права звернутись з відповідним окремим позовом у порядку господарського судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2012р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0001446 на оплату 30 (тридцяти) одиниць поставленого товару в сумі 621064,00 грн. Відповідач розрахувався за отриманий товар частково у сумі 374526,00 грн., в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар у сумі 246538,00 грн.

Враховуючи, що судами на підставі поданих сторонами доказів встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару за договором №1805/12 від 18.05.2012р. колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" 246538,00 грн. основного боргу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.2 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення, а також суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Перевіривши розрахунок суми заборгованості з урахуванням пені та трьох відсотків річних, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів про стягнення з відповідача на користь позивача 14690,15 грн. пені та 2938,03 грн. 3% річних за невиконані грошові зобов'язання відповідно до Договору №1805/12 від 18.05.2012р.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій на підставі правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з вимогами чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, достовірно встановлено та відповідачем не спростовано факт порушення ним господарських зобов'язань за договором №1805/12 від 18.05.2012р., а також зважаючи на те, що решта доводів заявника касаційної скарги зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 ,111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вільхівська" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2013 року зі справи №5011-13/16064-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. І. Мележик

С. С. Самусенко