Рішення

від 17.05.2013 по справі 910/6313/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6313/13 17.05.13

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Бандури Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до першого відповідача Київської міської ради

до другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр"

про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу нежилих приміщень

за участю представників сторін:

від прокуратури: Лиховид О.С. - прокурор

від першого позивача: не з'явився

від другого позивача: не з'явився

від першого відповідача: Палій Є.В. - гол. спеціаліст

від другого відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ : Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до першого відповідача - Київської міської ради та до другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр" та просить суд, зокрема:

· визнати недійсним п. 142 додатку до рішення Київської міської ради від 25.10.2007 № 1073/3905 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" щодо включення нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 у м. Києві до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації;

· визнати недійсним договір № 388 купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 літ. А у м. Києві, який укладено 22.01.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр".

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття до судового засідання представників позивачів та другого відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 ГПК України.

Представник першого відповідача - Київської міської ради, надав відзив на позовну заяву, в якому вважає безпідставною та необґрунтованою заяву прокурора про застосування строків позовної давності та просить застосувати позовну давність, крім того заперечує проти позову посилаючись на те, що законодавчих заборон чи обмежень щодо приватизації об'єктів культурної спадщини місцевого значення законодавство України не містить та спірне приміщення не є об'єктом культурної спадщини національного значення, в зв'язку з чим просить суд у позові відмовити.

У задоволенні заяви прокурора про відновлення (поновлення) строку позовної давності слід відмовити на тих підставах, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах, вислухавши доводи першого відповідача, висновок прокурора, суд встановив:

За приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України прокурор (позивач) вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які є об'єктивними та не залежать від прокурора та позивача, в тому числі своєчасне звернення з позовом, доведені прокурором в тому числі обставини завдяки яким позивач довідався про порушене право.

Законодавець встановлює, що до поважних причин відносяться лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, як це зазначено у ч. 4 статті 267 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність поважних причин щодо пропуску строку позовної давності, а тому порушене право підлягає захисту у відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що відповідно до перевірки проведеної Прокуратурою міста Києва щодо законності приватизації приміщення, загальною площею 432,5 кв.м. розташованих на вул. Хрещатик, 30 у м. Києві, були виявлені порушення щодо законності їх відчуження.

Так, прокурором встановлено, що рішенням Київською міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 затверджено Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки та визначено у додатку 4 до цього рішення Перелік об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації. На підставі рішення Київською міської ради від 25.10.2007 року № 1072/3905 були внесені зміни до рішення Київською міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 та доповнено вказаний Перелік іншими об'єктами, що підлягають приватизації, зокрема, нежилими приміщеннями площею 432,5 кв.м. розташованих на вул. Хрещатик, 30 у м. Києві (п. 142 Переліку, об'єкти групи "А", що підлягають приватизації на аукціоні).

22 січня 2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр" укладено договір купівлі-продажу спірного майна від № 388.

Однак, на думку прокурора, рішення Київської міської ради від 25.10.2007 у частині приватизації нежилих приміщень, а також зазначений договір купівлі-продажу суперечать вимогам законодавства та підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів, рішень органів місцевого самоврядування, недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, а саме:

§ відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§ зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України);

§ згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України;

§ якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч. 3 ст.215 ЦК України.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", далі Закон, визначено поняття приватизації державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Частиною 1 статті 59 названого закону встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

До виключної компетенції рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності, згідно пункту 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію").

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли, зокрема, є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 01.02.2005 (який втратив чинність 23.09.2008) заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Рішенням Київського міськвиконкому від 21.01.1986 № 49 затверджено перелік пам'ятників архітектури місцевого значення, до якого під охоронним № 166 включено будинок Міністерства енергетики і електрифікації, 1953 року побудови, на вул. Хрещатик, 30 (на час приватизації вул. Хрещатик, 30 літ. А). На момент прийняття оскаржуваного рішення правовідносини у сфері охорони культурної спадщини регулювались Законом Української РСР " Про охорону і використання пам'яток історії та культури".

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Згідно п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 16.12.2004 об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Так, згідно укладеного між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр", як Покупцем договору від 22.01.2008 року, останній купив спірне майно, яке належало територіальній громаді м. Києва на праві власності.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Під час звернення з позовом прокурором доведено порушення інтересів держави, яке пов'язано з тим, що відчуження комунального майна, яке є пам'яткою архітектури місцевого значення відбулося з порушенням приватизаційного законодавства та суперечить забороні приватизації пам'яток культурної спадщини. Нежиле приміщення, яке розташоване на вул. Хрещатик 30 літ. А незаконно вибуло із комунальної власності на підставі оскаржуваного рішення та оспорюваного договору. Будинок, в якому розташоване спірне приміщення, на момент прийняття рішення та укладення договору був включений до списку (переліку) пам'яток історії та культури.

За такими обставинами, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр" щодо:

· визнання недійсним п. 142 додатку до рішення Київської міської ради від 25.10.2007 № 1073/3905 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" щодо включення нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 у м. Києві до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації;

· визнання недійсним договору № 388 купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 літ. А у м. Києві, який укладено 22.01.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

З урахуванням викладеного, судовий збір, від сплати якого прокурор у встановленому порядку звільнений, за подання позовної заяви стягується з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в дохід державного бюджету, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 17.05.2013 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, після виходу суду з нарадчої кімнати, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 2, 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. ст. 203, 215, 261, 267, 627, 628, 640, 655 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. ст. 4 2 , 4 3 , 29, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 81-1, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр" задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 142 додатку до рішення Київської міської ради від 25.10.2007 № 1073/3905 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" щодо включення нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 у м. Києві до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації.

3. Визнати недійсним договір № 388 купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 432,5 кв.м. на вул. Хрещатик, 30 літ. А у м. Києві, який укладено 22.01.2008 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр".

4. Стягнути з Київської міської ради, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд, 36, код ЄДРПОУ 22883141, на користь:

- державного бюджету судовий збір в сумі 1 147 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - консультаційна компанія "Гаєр", 03044, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 6, код ЄДРПОУ 34492971, на користь:

- державного бюджету судовий збір в сумі 1 147 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 22.05.2013 року.

Суддя Ю.О. Підченко