Рішення

від 22.05.2013 по справі 1715/21352/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Бондаренко Н.В., Собіни І.М.

секретар судового засідання Приходько Л.В., з участю прокурора Панчилюга К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора м. Рівне на рішення Рівненського міського суду від 14 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

04 грудня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в Рівненський міський суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог вказували, що 17 лютого 2012 року ОСОБА_2 продала їм квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0497 га, яка розміщена за цією ж адресою, цільове призначення якої - для житлової та громадської забудови, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №785448.

Вони неодноразово зверталися до ОСОБА_2 з проханням оформити договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі, але відповідачка цього не виконує, мотивуючи відсутністю коштів на даний момент, часу та можливості для укладення такого правочину в нотаріуса. В зв'язку з чим вони позбавлені можливості реалізувати право власності на куплене майно.

Також зазначали, що між ними та відповідачкою фактично відбулася угода купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, відповідно до якої вони виконали умови правочину, тобто прийняли об'єкти нерухомого майна та почали їх утримувати.

Провадження № 22-ц/787/ 737/ 2013 Головуючий у 1 інстанції : Ореховська К.Е.

Доповідач : Григоренко М.П.

Оскільки посвідчення вказаного правочину у нотаріуса не відбулося, вони змушені були звернутися до суду.

Із цих підстав просили позов задовольнити .

Рішенням Рівненського міського суду від 14 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено.

Визнано за кожним із позивачів право власності на 1/2 частину квартири № 2 з господарськими приміщеннями, що розташована в двоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0497 га кадастровий номер 5610100000:01:054:0707, що розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення - для житлової та громадської забудови.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недоплачений судовий збір в розмірі 3226,40 грн.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі заступник прокурора м. Рівне покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Вказує, що місцевий суд не врахував, того що договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки правила ст. 220 ЦК України щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним не поширюється на договори купівлі-продажу, предметом яких є земельна ділянка, єдиний майновий комплекс, житловий будинок (квартира) або інше нерухоме майно, оскільки такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оскільки такі вимоги закону сторонами договору дотримані не були, зазначений договір не може визнаватись укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.

Разом з тим, позивачами не було надано доказів того, що можливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості сторонами втрачена.

За таких обставин, вважає, що відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на нерухоме майно, що є предметом вказаного правочину.

Також зазначає, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 не довели, що ОСОБА_2 своїми діями оспорює або не визнає права власності на квартиру та земельну ділянку.

Вказує, що між сторонами фактично не існувало спору про право власності на спірну нерухомість.

Вважає, що визнання судом першої інстанції права власності на спірне нерухоме майно за позивачами, всупереч вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави, в зв'язку із чим прокуратура має право ставити питання про скасування оскаржуваного рішення, як незаконного.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В ході апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивачі та відповідач, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не прибули.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного майна, але відповідачка ухиляється від його нотаріального посвідчення, а тому, згідно 392 ЦК України, позивачі мають право ставити питання про визнання за ними права власності на спірне нерухоме майно.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах матеріального права, в зв'язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню як незаконне, з ухваленням у справі нового рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що укладений 17 лютого 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з другою сторони, у простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири № 2 з господарськими приміщеннями, що розташована в двоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 та на земельної ділянки, площею 0,0497 га кадастровий номер 5610100000:01:054:0707, що розташована за тією ж адресою, нотаріально не посвідчений і державну реєстрацію не пройшов.

Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із вимогами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державні реєстрації.

Таким чином, правила статті 220 ЦК України щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним чи укладеним не поширюється на об'єкти нерухомості, оскільки момент вчинення такого правочину, відповідно до положень ст. ст. 210, 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому такий правочин слід вважати неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків щодо об'єктів нерухомості.

За таких обставин в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 має бути відмовлено, за безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Рівне задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 14 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання за кожним із них права власності на 1\2 частку квартири № 2 з господарськими приміщеннями, що розташована в двоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0497 га кадастровий номер 5610100000:01:054:0707, що розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення - для житлової та громадської забудови - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: