Постанова

від 27.05.2013 по справі 810/861/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 року № 810/861/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ» доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТМ» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 11.01.2013 № 0000142301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 96141,00 грн. (за основним платежем - 76913,00 грн. та за штрафними санкціями - 19228,00 грн.) та від 11.01.2013 № 0000152301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 91563,00 грн. (за основним платежем - 73250,00 грн. та за штрафними санкціями - 18313,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання робіт без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач у судове засідання 21.05.2013 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Алатар-Техно» за серпень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.12.2012 № 507/22-2/23579149 (надалі - Акт перевірки) (а.с.10-20 Том І).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З урахуванням чого, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 73250,00 грн. та суми податку на прибуток у розмірі 76913,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 26.10.2012 № 641/22-1/35619105 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Алатар-Техно» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків їх реальності та повного відображення в обліку за період з 01.01.20112 по 30.09.2012.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Алатар-Техно» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку про наявність у ТОВ «Алатар-Техно» ознак «фіктивності» та про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій.

У свою чергу, як то вбачається зі змісту акту перевірки позивача, акт перевірки контрагента ґрунтується на службовій інформації, отриманої від ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва, зокрема, пояснень засновника та директора ТОВ «Алатар-Техно» - Черкасова І.А., який заперечив своє відношення до діяльності підприємства, документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував.

За висновками перевіряючих, ТОВ «Алатар-Техно» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, шляхом проведення безтоварних операцій та конвертації коштів, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 0000142301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 96141,00 грн. (за основним платежем - 76913,00 грн. та за штрафними санкціями - 19228,00 грн.) та від 11.01.2013 № 0000152301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 91563,00 грн. (за основним платежем - 73250,00 грн. та за штрафними санкціями - 18313,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання та отримання послуг за спірними угодами.

Судом встановлено, що 03.05.2012 між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт № 7/25 (а.с.12-15 Том ІІ).

За умовами договору, підрядник (ТОВ «Алатар-Техно») зобов'язується власними силами надати замовнику (ТОВ «АТМ») будівельно-монтажні роботи, згідно додатку №1 «Договірна ціна», на об'єкті: фізкультурно-спортивний комплекс, який входить до об'єктів рекреаційного, побутового та суспільного значення по вул. Ломоносова, Голосіївський район, м. Київ.

На підтвердження факту завершення та отримання робіт між сторонами підписуються акти виконаних робіт (пункт 2 Договору від 03.05.2012 № 7/25).

Матеріали справи також містять локальний кошторис № 2-1-1 вартості робіт на вказаному об'єкті (а.с.18 Том ІІ).

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» підписано акти КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012 року (а.с.19-33). Загальна вартість виконаних будівельних робіт становить 262500,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Алатар-Техно» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.224-232 том ІІ), а саме:

від 13.08.2012 № 9 на загальну суму 58500,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9750,00 грн.);

від 27.08.2012 № 25 на загальну суму 58056,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9676,00 грн.);

від 27.08.2012 № 27 на загальну суму 59040,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9840,00 грн.);

від 27.08.2012 № 23 на загальну суму 26904,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4484,00 грн.);

від 29.08.2012 № 29 на загальну суму 60000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 10000,00 грн.).

Поряд із цим, судом встановлено, що 08.05.2012 між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» укладено договір підряду № 9/29 (а.с.34-38 Том ІІ).

За умовами договору, підрядник (ТОВ «Алатар-Техно») зобов'язується власними силами надати замовнику (ТОВ «АТМ») загальнобудівельні роботи, згідно додатку №1 «Договірна ціна», на об'єкті: фітнес-клуб у фізкультурно-оздоровчому комплексі по вул. Яроставська, 56 А, м. Київ.

На підтвердження факту завершення та отримання робіт між сторонами підписуються акти виконаних робіт (пункт 2 Договору від 08.05.2012 № 9/29).

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» підписано акти приймання виконаних робіт за серпень 2012 року (а.с.40-43). Загальна вартість виконаних будівельних робіт становить 177000,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Алатар-Техно» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.224-232 том ІІ), а саме:

від 22.08.2012 № 15 на загальну суму 55255,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9209,17 грн.);

від 22.08.2012 № 16 на загальну суму 26745,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6124,17 грн.);

від 30.08.2012 № 42 на загальну суму 51261,30 грн. (в т.ч. ПДВ - 8543,55 грн.);

від 30.08.2012 № 43 на загальну суму 33738,70 грн. (в т.ч. ПДВ - 5623,12 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.123-125 Том ІІ).

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість у розмірі 73250,00 грн. по зазначеним вище податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2012 року, що відображено у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість та віднесено до валових витрат у розмірі 366250,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Алатар-Техно» недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Алатар-Техно» , з підстав відсутності реальності виконання робіт, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є будівництво житлових і нежитлових будівель, що підтверджується довідкою АА № 559049 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.27 Том І ).

Водночас, одним із основних видів діяльності ТОВ «Алатар-Техно», за КВЕД є, зокрема, також будівництво житлових і нежитлових будівель, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.6-7 Том ІІ).

Крім того, ТОВ «Алатар-Техно», має ліцензію інспекції Державної архітектурно-будівельної контролю у м. Києві серії АГ № 574274, на проведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (а.с.8 Том ІІ).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «Алатар-Техно» по спірним договорам підряду, а саме будівельно-монтажні роботи на об'єкті: фізкультурно-спортивний комплекс, який входить до об'єктів рекреаційного, побутового та суспільного значення по вул. Ломоносова, Голосіївський район, м. Київ та загальнобудівельні роботи на об'єкті: фітнес-клуб у фізкультурно-оздоровчому комплексі по вул. Яроставська, 56 А, м. Київ, замовлялись позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншим суб'єктом господарювання. Зокрема, перед ТОВ «Будівельна-компанія «Ліко-Буд», з яким позивач мав договірні відносини відповідно до укладеного договору підряду від 02.04.2012 № 12/15, за умовами якого підрядник (ТОВ «АТМ») зобов'язується надати генпідряднику (ТОВ «Будівельна-компанія «Ліко-Буд») роботи з будівництва спортивного басейну на будівництві фізкультурно-спортивного комплексу, який входить до об'єктів рекреаційного, побутового та суспільного значення по вул. Ломоносова, Голосіївський район. Крім того, позивачем укладено договір підряду від 07.05.2012 № 7/05/27 із ТОВ «Каньон» та договір підряду від15.05.2013 № 15/05/33 із ТОВ «Сандико», за умовами яких підрядник (ТОВ «АТМ») зобов'язується надати хамовникам (ТОВ «Каньон» та ТОВ «Сандико) будівельні роботи для облаштування фітнес-клубу у фізкультурно-оздоровчому комплексі по вул. Яроставська, 56 А, м. Київ.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договорами підряду, у тому числі й робіт, що виконувалися ТОВ «Алатар-Техно», позивачем надано копії договорів підряду, акти КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт та довідки КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні (а.с.44-122 Том ІІ).

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи, що спірні правочини, предметом яких є будівельні роботи, які у свою чергу є предметом договорів, укладених позивачем із іншими суб'єктами господарювання, беручи до уваги вид діяльності позивача у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Алатар-Техно» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відтак, факт отримання позивачем робіт підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському, податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якими встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Щодо незнаходження ТОВ «Алатар-Техно» , за юридичною адресою, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Алатар-Техно» (а.с.6-7 Том ІІ).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Алатар-Техно», не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 26.10.2012 № 641/22-1/35619105 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Алатар-Техно» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків їх реальності та повного відображення в обліку за період з 01.01.20112 по 30.09.2012.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Алатар-Техно» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази, з підста чого провадження у справі зупинялося.

Проте, доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «Алатар-Техно» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

При цьому, суд вважає помилковими висновки відповідача про відсутність у ТОВ «Алатар- Техно» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як то встановлено судом, підприємство має відповідну ліцензію на здійснення діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

З приводу пояснень засновника та директора ТОВ «Алатар-Техно» - Черкасова І.А., який повідомив, що не має відношення до діяльності підприємства та не підписував документів фінансово-господарської діяльності підприємства, суд зазначає, що дані свідчення до уваги не беруться з підстав того, що, з однієї сторони, вони не стосуються предмету доказування - здійснення господарської операції, а з іншої сторони - є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг та придбання товарів, які позивач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та на день судового розгляду справи сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на час укладення і виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Алатар-Техно» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочину.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за договорами про надання послуг, укладених між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно», мали реальний характер, то, відповідно, факт отримання послуг та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договорів (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні їх податковим органом «фіктивними», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Системний аналіз вищевказаних норм говорить про те, що правочином є лише ті зобов'язання сторін, які витікають із цивільно-правового (господарського) договору.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочині, укладені позивачем з ТОВ «Алатар-Техно» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством , що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як то встановлено судом, позивачем у серпні 2012 року, за рахунок операцій з ТОВ «Алатар-Техно», сформовано податковий кредит у сумі 73250,00 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Алатар-Техно» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток у IІІ кварталі 2012 року на суму 76913,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, акти виконаних робіт, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем робіт за спірними правочинами, документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 185, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 11.01.2013 № 0000142301, за яким ТОВ «АТМ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 96141,00 грн. (за основним платежем - 76913,00 грн. та за штрафними санкціями - 19228,00 грн.) та від 11.01.2013 № 0000152301, за яким ТОВ «АТМ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 91563,00 грн. (за основним платежем - 73250,00 грн. та за штрафними санкціями -18313,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ» (код ЄДРПОУ 23579149) сплачений судовий збір у розмірі 1877 (одна тисяча вісімсот сімдесят сім) грн. 04 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.