Рішення

від 05.03.2009 по справі 16/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/4

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.03.09 р.                                                                                                       Справа № 16/4                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Муравйовій М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства виробничої фірми „Санлайт” м.Донецьк

про стягнення 54077,78грн.

За участю представників сторін :

від позивача: Тромса Є.В. – за довіреністю

від відповідача: не з'явився

                                                         В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.01.09р. порушено провадження                по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” м.Київ                        до Приватного підприємства виробничої фірми „Санлайт” м.Донецьк про стягнення 54077,78грн., у тому числі заборгованості з лізингових платежів в розмірі 12102,57грн., пені в розмірі 1625,25грн., 3% річних в розмірі 133,58грн., індексу інфляції в розмірі 205,74грн., неустойки в розмірі 38682,45грн., збитків в розмірі 1328,19грн. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 26.01.2009р. – 10 год. 30 хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами        не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз'яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № 656 від 28.01.2008р., план лізингу до договору, зміни до плану до договору, замовлення на ТЗ, акт приймання-передачі, листи-повідомлення, вимогу про дострокове розірвання договору, акт про вилучення транспортного засобу, неналежне виконання відповідачем умов договору, з приводу чого виникла заборгованість та позивачем  були нараховані штрафні санкції.

Згідно ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України – позивач вправі                  до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних  вимог та умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір  позовних вимог.

Позивач надав письмові обґрунтування вимог за № 4757 від 26.01.2009р. та наполягає                  на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач до жодного судового засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані документи не надав, хоча був повідомлений про слухання справи належним чином.

Згідно довідки з Головного управління статистики у Донецькій області за № 14/4-20/615 від 17.02.09р. відповідач значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як юридична особа за адресою: бул.Шевченка, 27, кв.219, м.Донецьк, 83017. За позовом визначена наступна адреса місцезнаходження відповідача: бул.Шахтобудівників, 22, м.Донецьк, 83052. Тому вся кореспонденція направлялась саме за цими адресами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

28.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” (Лізингодавець) та Приватним підприємством виробничою фірмою „Санлайт” (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 656 (далі за текстом – договір), згідно п.2 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує в платне користування на умовах фінансового лізингу ТЗ у відповідності з Замовленням на ТЗ.

Договір вступає в дію з моменту його підписання (п.19.1. договору).

Термін дії Договору зумовлений строком лізингу, який вказується в Плані лізингу окремо щодо кожного ТЗ. Договір втрачає свою силу після виконання Сторонами своїх зобов'язань по ньому (п.19.2. договору).

Договір підписаний без заперечень та зауважень.

Із матеріалів справи вбачається, що 18.02.2008р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі, згідно якого Лізингодавець передав, а Лізинг одержувач прийняв транспортний засіб – Hyundai Verakruz 3,8, шасі № KMHNU81CP8UO23898, реєстраційний номер № АА2750НА.

Згідно п.3 договору лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу, який відповідно до змін до Плану лізингу становить  до 17.02.2013р.

За переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу та інших додатках (п.5.1. договору).

Відповідно змін до Плану лізингу оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях.

Сторонами було досягнуто згоди щодо розміру платежів за договором та дати лізингового платежу за відповідний період користування ТЗ за планом лізингу (визначено 20 число кожного місяця).

Згідно п.3 ч.2 ст.11 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч.1 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”).

На підставі договору позивачем були виставлені рахунки-фактури на сплату лізингових платежів. Однак, відповідач не сплатив лізингові платежу у строк, встановлений умовами договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 12102,57грн. за період з вересня по жовтень 2009р.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Листами-повідомленнями від 06.10.2008р. та від 06.11.2008р. позивач повідомив відповідачу про необхідність погасити наявну заборгованість.

Оскільки на момент розгляду справи Відповідач свої зобов`язання за договором                        не виконав, до матеріалів справи доказів оплати лізингових платежів на суму 12102,57грн                      не надав, вимоги позивача щодо стягнення 12102,57грн. є обґрунтованими, доведені належним чином та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, то відповідно до п.16.1. договору при порушенні Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочки.

Згідно наданого позивачем розрахунку розмір пені становить 1625,25грн.

Однак, відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням вказаної норми Закону, за розрахунком суду розмір пені становить:

4298,93грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 44 днів прострочки = 124,37грн.,

3437,56грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 36 днів прострочки = 81,37грн.,

4298,93грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 38 днів прострочки = 107,41грн.,

3437,56грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 30 днів прострочки = 67,81грн.,

4298,93грн. х 2 х 12 / 100 / 36 х 7 днів прострочки = 19,79грн.,

4298,93грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 93 днів прострочки = 262,88грн.,

4144,72грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 93 днів прострочки = 253,45грн.,

1862,87грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 63 днів прострочки = 77,17грн.,

1796,05грн. х 2 х 12 / 100 / 365 х 63 днів прострочки = 74,40грн.

Загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1068,65грн.

Прострочення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання  на  вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних  від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, який арифметично перевірено судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, три відсотки річних становить 133,58грн. та індекс інфляції становить 205,74грн.

Згідно пунктів 8.4, 8.4.1  договору Лізингодавець може припинити дію договору (стосовно одного, декількох, або всіх задіяних ТЗ) і зажадати негайного повернення ТЗ, якщо Лізингоодержувач припиняє сплату лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених договором та додатками до нього, на строк понад 30 днів.

Згідно пунктів 13.1., 13.1.2. договору його дія може бути достроково припинена з ініціативи Лізингодавця, якщо Лізингоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за цим договором. В такому випадку Лізингодавець письмово повідомляє Лізингоодержувача                про припинення дії договору.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України „Про фінансовий лізинг” Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

У випадку дострокового припинення дії договору Лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення Лізингодавця перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені договором та додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які зазначені в пунктах 6.6. та 13.1.3. договору) за дострокове припинення договору в сумі – 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною договору, протягом перших двох років дії Плану лізингу (п.13.2. договору).

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів своєчасного повідомлення відповідача про припинення дії договору.

Лист-повідомлення від 21.11.2008р., яким позивач повідомив відповідачу про припинення дії договору та необхідність погасити наявну заборгованість, був отриманий відповідачем 04.03.09р., про що свідчить відмітка на ньому.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки згідно вказаної статті Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) може вираховуватись лише у відсотках та вказана норма не є диспозитивною, то сторони                     не вправі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або у кратному відношенні до суми зобов'язання.

За вказаних обставин, вимоги позивача щодо стягнення суми неустойки у розмірі 38682,45грн. не підлягають задоволенню, так як порядок її нарахування суперечить діючому законодавству.

Щодо позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 1328,19грн. (витрати на відрядження в розмірі 360,00грн., витрати на паливо для транспортних засобів в розмірі 968,19грн.), суд виходить з наступного:

В обґрунтування заявлених сум позивач посилається на вимоги ст.10 Закону України  „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст.225 Господарського кодексу України.

Стаття 10 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачає, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 Господарського кодексу України).

Вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, визначений ст. 225 Господарського кодексу України, зокрема:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Проте на позивачеві лежить обов'язок довести суду згідно ст.33 ГПК України наступне:

- по-перше, факт заподіяння йому збитків;

- по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;

- по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Згідно загальної практики про визначення розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги:

А) вид (склад) збитків;

Б) наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

На час розгляду справи до суду не було надано нових документів, які б свідчили про   обґрунтованість позовних  вимог.

Оскільки заявлені вимоги щодо стягнення витрати на відрядження в розмірі 360,00грн. та витрати на паливо для транспортних засобів в розмірі 968,19грн. не є збитками у розумінні діючого законодавства, вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Позивач звернувся до суду із заявою за № 5025 від 06.02.2009р. про вжиття заходів забезпечення позову та просить накласти арешт на грошові кошти відповідача.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який  подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписом ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві та забороною відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що існує реальна загроза порушення прав та інтересів заявника.

Однак, позивачем не доведений факт наявності реальної загрози невиконання відповідачем рішення суду. Тому суд дійшов висновку про залишення заяви про вжиття заходів забезпечення позову без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), оскільки саме з вини останнього виник спір.

На підставі ст.ст. 7, 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про  відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ст.ст. 11, 22, 525, 526, 549, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд –

                                                          В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” м.Київ                        до Приватного підприємства виробничої фірми „Санлайт” м.Донецьк про стягнення 54077,78грн., у тому числі заборгованості з лізингових платежів в розмірі 12102,57грн., пені в розмірі 1625,25грн., 3% річних в розмірі 133,58грн., індексу інфляції в розмірі 205,74грн., неустойки в розмірі 38682,45грн., збитків в розмірі 1328,19грн.  – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства виробничої фірми „Санлайт” м.Донецьк (бул.Шевченка, 27, кв.219, м.Донецьк, 83017;  бул.Шахтодудівників, 22, м.Донецьк 83052; ЄДРПОУ 32193941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” м.Київ (вул.Сурікова, 3, м.Київ, 03035; ЄДРПОУ 32774741) заборгованість з лізингових платежів в розмірі 12102,57грн., пеню в розмірі 1068,65грн., 3% річних в розмірі 133,58грн., індекс інфляції в розмірі 205,74грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 135,11грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 29,48грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та підписання.

Рішення підписане 05.03.2009р.

               Суддя                                                                                                            Манжур В.В.