Рішення

від 23.05.2013 по справі 905/2692/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.05.2013р. Справа № 905/2692/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кабріолет» (93113, Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Свердлова, будинок № 353; код ЄДРПОУ - 23474211)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» (83028, місто Донецьк, вулиця Майська, будинок № 66; код ЄДРПОУ - 36887724)

про стягнення 134 073,60 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Гурківський О.А., який діє на підставі довіреності б/н від 29.04.2013

Краснов Д.Г., який діє на підставі довіреності б/н від 01.03.2013

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабріолет» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» суму боргу за договором поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року у розмірі 134 073,60 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 квітня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 30 квітня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 травня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 17 квітня 2013 року.

17 травня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» просить відмовити в позові.

Відзив вмотивовано тим, що до позовної заяви надана специфікація б/н від 17 серпня 2012 року до договору поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року, в якій зазначено, що постачання продукції здійснюється на умовах СРТ - ТОВ «ВП ЦЗФ «Чумаківська», 83031, місто Донецьк, вулиця Бараннікова, 27.

Відповідач відзначає, що в якості доказу поставки продукції та виконання своїх договірних обов'язків позивачем надано залізничну накладну № 52994175, в якій зазначається, що спірна продукція поставлена на іншу станцію призначення.

На думку відповідача, позивачем не надано належних доказів виконання умов договору поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року, що безумовно є підставою для відмови в позові.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 травня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та задоволенням його клопотання.

Представники позивача Гурківський О.А. та Краснов Д.Г. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та просили їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення або розгляд справи без участі уповноваженого представника, господарському суду не надав.

Заслухавши уповноважених представників позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

17 серпня 2012 року між товариством з обмеженою діяльністю «Кабріолет» (далі по тексту - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір № 17/08/2012/1 пкс (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплати продукцію згідно умов Договору. Найменування, кількість, ціна, строки оплати, строки та умови поставки продукції зазначаються в специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 8-9).

Поставка продукції на адресу покупця або за його реквізитами здійснюється на умовах та у строки, зазначені в специфікаціях до Договору. При необхідності зміни реквізитів покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника про ці зміни (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Договору загальна сума по договору складає суму, яка визначена на підставі доданих до Договору специфікацій. Розрахунки за продукцію проводяться грошовими коштами на розрахунковий рахунок постачальника в строк, встановлений специфікаціями до Договору.

Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині гарантійних зобов'язань (забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність по гарантії) до закінчення гарантійного строку. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час його дії (пункт 9.2 Договору).

В матеріалах справи наявний належним чином засвідчений договір поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року, підписаний директорами обох сторін і скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких застережень.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Сторони, керуючись умовами Договору під час його дії уклали специфікацію б/н від 17 серпня 2012 року, яка є невід'ємною частиною Договору, в якій погодили найменування продукції, що підлягає поставці, кількість, ціну, загальну вартість, умови та строки поставки.

Договір та специфікація до нього, яка є його невід'ємною частиною, підписані сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

28 вересня 2012 року відповідач надіслав на адресу позивача замовлення на поставку товару (а.с. 23).

Позивач за накладною у жовтні 2012 року здійснив поставку відповідачу 57 500 тон товару, однак позивач у позовній заяві посилається на те, що отриманий товар відповідачем був оплачений частково.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що право власності на продукцію переходить до покупця після підписання накладної (акта приймання-передачі), після чого продукція вважається поставленою постачальником та прийнятою покупцем.

Так, відповідно до акту приймання-передачі, підписаного уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв товар (мастило ПОД в кількості 57 500 тон за ціною 4 500,00 гривень/тона) на загальну суму 310 500,00 гривень (а.с. 18).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

13 листопада 2012 року та 05 лютого 2013 року намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, позивач звертався до відповідача з відповідними претензіями про сплату наявної заборгованості (а.с. 19, 21).

Факт отримання претензій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 22).

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаним актом приймання-передачі, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну і повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом.

Висновок стосовно того, що товар за спірною накладною поставлений позивачем відповідачу саме на виконання умов Договору, господарський суд робить виходячи з того, що вид товару, вказаний у накладній, відповідає погодженому сторонами в специфікації б/н від 17 серпня 2012 року, що є невід'ємною частиною Договору.

З наявних в матеріалах справи копій банківських виписок вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 176 426,40 гривень. При здійснені платежів відповідач посилався на договір поставки № 17/08/2012/1 пкс від 17 серпня 2012 року.

Підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 01 березня 2013 року, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, що складає 134 073,60 гривень (а.с. 20).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної і повної оплати вартості отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 134 073,60 гривень.

Як зазначалося вище по тексту рішення, сторони визначили, що поставка продукції здійснюється у строки, зазначені в специфікаціях до Договору.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що будь-які зміни або доповнення до Договору мають законну силу, якщо вони оформлені в письмовій формі та підписані обома сторонами.

Специфікацією б/н від 17 серпня 2012 року сторони визначили, що оплата товару здійснюється шляхом 100 % попередньої оплати.

При цьому, зміна сторонами порядку оплати товару є їх правом, оскільки це безпосередньо передбачено умовами Договору та повністю кореспондується зі статтею 627 ЦК України.

Наведене свідчить, що сторони погодили проведення за Договором 100 % попередньої оплати, в той же час доказів виставлення платіжної вимоги-доручення на передоплату, господарському суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи поставка товару здійснена позивачем за накладною до здійснення відповідачем 100 % попередньої оплати за нього.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином, позивач, який не одержав від відповідача належну за Договором попередню оплату, набув права вимагати від нього оплати фактично переданого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 310 500,00 гривень, господарський суд виходить з наявного в матеріалах справи первинного документу (накладної) та акту приймання-передачі, що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 134 073,60 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договорів перед позивачем залишилося невиконаним.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує заперечення відповідача, на які він посилається у відзиві на позовну заяву, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання ухилитися від виконання договірних зобов'язань.

Враховуюче те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 134 073,60 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 538, 599, 610, 629, 655, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» (83028, місто Донецьк, вулиця Майська, будинок № 66; код ЄДРПОУ - 36887724, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кабріолет» (93113, Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Свердлова, будинок № 353; код ЄДРПОУ - 23474211, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 134 073,60 гривень , судовий збір у розмірі 2 681,47 гривень, а всього 136 755 (сто тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 07 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 23.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова