Постанова

від 27.05.2013 по справі 913/306/13-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.05.2013 р. справа №913/306/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Калюжна Ю.Г. по дов.;

від відповідача-1: Маліков М.В. - керівник, Яковлев В.І. по дов.;

від відповідача-2: не з'явився;

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області

на рішення господарського суду Луганської області від 01.04.2013р. (повний текст від 04.04.2013р.) у справі №913/306/13-г (суддя Середа А.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс», смт. Станиця Луганська Луганської області

до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області, 2) Станично-Луганської селищної ради Станично-Луганського району Луганської області, смт. Станиця Луганська Луганської області

про визнання припиненим договору оренди (суборенди) земельної ділянки та припинення правовідносин між відповідачами за вказаним договором.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс», смт. Станиця Луганська Луганської області, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідачів, 1) Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області, 2) Станично-Луганської селищної ради Станично-Луганського району Луганської області, смт. Станиця Луганська Луганської області, про визнання припиненим договору №34 оренди (суборенди) земельної ділянки від 03.03.2004р. разом з Доповненням №65 до цього договору, а також про припинення правовідносин між відповідачами за вказаними договором та доповненням.

Рішенням від 01.04.2013р. у справі №913/306/13-г господарський суд Запорізької області позовні вимоги задовольнив частково: в порядку п.1 ст. 83 ГПК України визнав недійсним договір №34 оренди (суборенди) земельної ділянки, укладений 03.03.2004р. у смт. Станично-Луганське Луганської області, між Станично-Луганською селищною радою Станично-Луганського району Луганської області (орендодавець) та Приватним підприємством «Каліс» (орендар), державна реєстрація від 26.07.2004р. №13, предметом якого є земельна ділянка площею 80кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Станиця Луганська Луганської області, вул. Горького, надана для розміщення магазину «Каліс», а також Доповнення №65 до цього договору, укладене 20.12.2008р., державна реєстрація від 31.12.2008р. №040842300064; припинив правовідносини між Станично-Луганською селищною радою Станично-Луганського району Луганської області (орендодавець) та Приватним підприємством «Каліс» (орендар) за договором №34 оренди (суборенди) земельної ділянки від 03.03.2004р., державна реєстрація від 26.07.2004р. №13, та доповненням №65 від 20.12.2008р. до цього договору, державна реєстрація від 31.12.2008р. №040842300064; у задоволенні позову в частині вимог про визнання припиненими вищевказаного договору та доповнення до нього - відмовив.

В обґрунтування висновку про необхідність визнання спірного договору та доповнення до нього недійсними суд першої інстанції послався на те, що в них відсутні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції), тобто спірний договір з доповненням не відповідають вимогам чинного законодавства. З огляду на викладене, суд також відмовив у задоволенні позову про визнання припиненими вказаних договору та доповнення. Стосовно позовних вимог в частині припинення правовідносин між відповідачами за спірним договором, господарський суд визнав їх обґрунтованими, оскільки в силу ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про оренду землі» відповідач-1 втратив право користування (оренди) спірною земельною ділянкою, проте самостійно не вжив заходів по припиненню орендних правовідносин з відповідачем-2.

Не погодившись з винесеним рішенням відповідач-1, Приватне підприємство «Каліс», звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищевказане рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що по-перше, при винесенні рішення судом було порушено приписи ст. 83 ГПК України, оскільки вимог про визнання недійсними спірного договору з доповненням позивачем заявлено не було. По-друге, скаржник зазначає, що судом безпідставно не було прийнято до уваги протокол загальних зборів учасників ПП «Каліс» від 22.04.2012р., відповідно якого торгівельний павільйон з підсобними приміщеннями та фундамент недобудованого магазину, розташовані за адресою: смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72, було продано Єрьоменку О.В. як будівельні матеріали, а також належним чином не досліджено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.10.2012р. Крім того, за висновком апелянта, господарський суд припустився помилки, зазначивши в мотивувальній частині рішення, що вартість об'єкта нерухомого мйана співпадає з вартістю 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Епсілон-Плюс», оскільки вартість за договором №081211 від 08.12.2011р. вказана у розмірі 80 000,00грн., а не 30 114,00грн.

Вищевикладене, за твердженням скаржника, підставою для скасування незаконного та необґрунтованого рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник другого відповідача у судове засідання не з'явився з невідомих підстав, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином. Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 24.04.2013р. явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаного представника за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням №87 від 13.03.1997р. Виконавчий комітет Станично-Луганської селищної ради виділив ПП «Каліс» земельну ділянку площею 0,10га під будівництво магазину по вул. Горького, яку було обрано згідно акту вибору земельної ділянки під будівництво від 21.05.1997р.

03.03.2004р. між Станично-Луганською селищною радою (орендодавцем) та ПП «Каліс» (орендарем) було укладено договір №34 оренди (суборенди) земельної ділянки (зареєстрований у Луганській регіональній філії ДЗК, в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №13 від 26.07.2004р.), за умовами якого орендодавець на підставі рішення 9 сесії 24 скликання Станично-Луганської селищної ради №9/4 від 26.02.2004р. за плату передає, а орендар приймає земельну ділянку площею 80кв.м. для розміщення магазину «Каліс» по вул. Горького із земель загального користування смт. Станично-Луганське.

Згідно п. 1.2 договору, земельна ділянка надається в оренду строком до 01.01.2009р.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням №21/39 від 18.12.2008р. Станично-Луганської селищної ради торговому павільйону по вул. Горського ПП «Каліс» було присвоєно порядковий номер 72, а 20.12.2008р. між Станично-Луганською селищною радою та Приватним підприємством «Каліс» було укладено доповнення №65 до договору оренди земельної ділянки №34 від 03.03.2004р.

Вказаним доповненням було внесено зміни, а саме - викладено пункт 1.2 договору в такій редакції: «Земельна ділянка надається в оренду терміном до 01.01.2014р.», та п. 2.1 договору викладено наступним чином: «Орендна плата встановлюється в розмірі п'яти відсотків від нормативної вартості земельної ділянки…».

Доповнення зареєстровано у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі, у Книзі записів Державної реєстрації договорів оренди зроблений запис №040842300064 від 31.12.2008р.

Водночас, за матеріалами справи, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс», було створене Приватним підприємством «Каліс», учасником якого є ПП «Каліс». До статутного капіталу ТОВ «Епсілон -Плюс» відповідач-1 (ПП «Каліс») вніс майном 30 114,00грн., що становило 100% статутного капіталу, та складалось з магазину товарів щоденного попиту, що знаходиться за адресою: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72 (пункти 1.1, 3.2, 4.1 Статуту позивача, затвердженого протоколом №1 від 22.12.2011р.).

Крім того, в матеріалах справи наявний договір №081211-1 від 08.12.2011р., за умовами якого ПП «Каліс» продав, а ПП Ерьоменко О.В. купив торговий павільйон з підсобними приміщеннями загальною площею 42,5кв.м. та фундамент недобудованого магазину загальною площею 436,6кв.м., що розташовані за адресою: смт. Станиця Луганська, вул Горького, 72, за 80 000,00грн.

Рішенням від 04.01.2012р. ПП «Каліс» погодило передачу договірних зобов'язань згідно договору №081211-1 від 08.12.2011р. ТОВ «Епсілон-Плюс», та протоколом загальних зборів учасників №1 від 06.01.2012р. ТОВ «Епсілон-Плюс» прийнято вказані договірні зобов'язання до їх виконання.

В подальшому, рішенням господарського суду Луганської області від 12.03.2012р. у справі №29пн/5014/253/2012 (в редакції ухвали про виправлення описки від 21.03.2012р.) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс» було визнано право власності на об'єкт нерухомого майна - магазин товарів щоденного попиту, який складається з: А-1 торгівельного павільйону, А1-1 прибудови, а - ганку, а1,В фундаменту, а2 тамбура, Б навісу, У убиральні, І вимощення, №1 огорожі, що розташований за адресою: Луганська область, Станично-Луганській район, смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72.

07.05.2012р. за позивачем було зареєстроване право власності на зазначене майно (витяг КП «Станично-Луганське РБТІ» №34036426) та КП «Станично-Луганським РБТІ» було виготовлено технічний паспорт на зазначений об'єкт нерухомості (інв.справа №5291/36584924, реєстровий номер 1л/234).

Крім того, за договором про відступлення шляхом купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Епсілон-Плюс» від 24.04.2012р. (з урахуванням договору від 27.06.2012р. про внесення змін) ПП «Каліс» (учасник ТОВ «Епсілон-Плюс») передав, а Єрьоменко Олексій Володимирович прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс» у розмірі 100% вартістю 30 114,00грн. Згідно п. 4 договору, з моменту його укладання до покупця переходять усі права та обов'язки учасника товариства, передбачені Статутом, а відповідно до п. 8 договору, протягом 5 днів після його підписання продавець за актом приймання-передачі передає покупцю печатки і штампи підприємства, статут та реєстраційні документи товариства.

06.07.2012р. державним реєстратором за №1376105000100069 було зареєстровано нову редакцію Статуту ТОВ «Епсілон-Плюс» (затвердженого загальними зборами учасників - протокол №2 від 05.07.2012р.), відповідно до пунктів 2.1, 4.1, 4.2 якого учасником товариства є громадянин України Єрьоменко Олексій Володимирович, статутний капітал товариства складає 30 114,00грн., до якого внесено майно - магазин товарів щоденного попиту, який знаходиться за адресою:93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72.

Рішенням №19/16 від 22.08.2012р. Станично-Луганська селищна рада вирішила надати ТОВ «Епслон-Плюс» дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення в оренду строком на 5 років земельної ділянки площею 0,2363га для обслуговування магазину товарів щоденного попиту, розташованого за адресою: смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72.

Водночас, в матеріалах справи наявна постанова о/у СГСБЄП Станично-Луганського РО ГУМВС України від 16.10.2012р. про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою Малікова Михайла Васильовича за фактом підробки документів Єрьоменком О.В. на належне йому майно, а також листи директора ПП «Каліс» Малікова М.В. до Станично-Луганської селищної ради від 05.12.2012р. та від 03.01.2013р. з вимогами змусити Єрьоменка О.В. звільнити земельну ділянку загальною площею 80кв.м., розташовану за адресою: смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72, оскільки земельна ділянка була виділена ПП «Каліс» 03.03.2004р., договір оренди 84. У відповідь на вказані листи відповідачем-2 надавались листи №1108 від 12.12.2012р. та №43 від 15.01.2013р., в яких роз'яснювався зміст ст. 120 Земельного кодексу України та повідомлялось, що у разі незгоди з прийнятим селищною радою рішенням про надання дозволу на розробку ТОВ «Епсілон-Плюс» відповідної документації відносно оформлення права користування спірною земельною ділянкою, ПП «Каліс» має можливість звернутись до суду або інших компетентних органів.

Доказів оскарження відповідного рішення сільради або скасування його в установленому законом порядку відповідачем-1 до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене і посилаючись на те, що після реєстрації права власності на нерухоме майно позивач звертався до селищної ради із проханням надати йому у користування земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, проте в оформленні орендних правовідносин йому було відмовлено у зв'язку з тим, що ділянка знаходиться у користуванні відповідача-1 згідно договору оренди земельної ділянки від 03.03.2004р. та доповнення від 20.12.2008р., ТОВ «Епсілон-Плюс» звернувся до господарського суду Луганської області з відповідним позовом.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, визнавши при цьому недійсними договір №34 оренди (суборенди) земельної ділянки, укладений 03.03.2004р. у смт. Станично-Луганське Луганської області, між Станично-Луганською селищною радою Станично-Луганського району Луганської області (орендодавець) та Приватним підприємством «Каліс» (орендар), державна реєстрація від 26.07.2004р. №13, предметом якого є земельна ділянка площею 80кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Станиця Луганська Луганської області, вул. Горького, надана для розміщення магазину «Каліс», а також Доповнення №65 до цього договору, укладене 20.12.2008р., державна реєстрація від 31.12.2008р. №040842300064.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія не може погодитись з таким висновком з наступних підстав.

Пунктами 1, 2 частини 1 ст. 83 ГПК України визначено право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів, та визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Скориставшись наданим вказаною статтею правом, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, визнав недійсними договір оренди (суборенди) від 03.03.2004р. та доповнення №65 від 20.12.2008р., оскільки вони не відповідають приписам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції), а саме - не містять таких істотних умов: індексації орендної плати, а також строків та порядку її перегляду, відомостей щодо категорії (цільового призначення) земельної ділянки, яка передається в оренду, відомостей про збереження стану об'єкта оренди, відповідальності орендодавця на невиконання чи неналежне виконання умов договору або порушення чинного законодавства при його виконанні.

Судова колегія вважає вказані твердження необґрунтованими, а висновки суду про можливість визнання спірного договору оренди з доповненням недійсним - передчасними, з огляду на наступне.

Дійсно, статтею 15 Закону України «Про оренду землі» ( в редакції, чинній як на момент укладення договору оренди, так і доповнення до нього) передбачені наступні істотні умови договору оренди землі: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Редакцією від 16.09.2008р. вказану статтю було доповнено такою істотною умовою: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Разом з цим, частиною 2 вказаної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що як спірний договір оренди, так і доповнення до нього пройшли державну реєстрацію відповідно до закону, про що до Книги записів реєстрації договорів оренди внесені відповідні записи, докази невиконання або неналежного виконання умов договору як з боку орендодавця, так і збоку орендаря в матеріалах справи відсутні. Також, укладання у 2008 році доповнення до спірного договору оренди, яким орендні правовідносини продовжились до 2014 року, свідчить про подальше схвалення сторонами укладеного правочину, а норми ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не містять імперативного припису про автоматичне визнання недійсним договору, який не містить усіх істотних умов.

Крім того, за змістом спірного договору та доповнення до нього, спірна земельна ділянка належить до земель громадського користування для розміщення магазину (п. 1.1 договору), що спростовує посилання суду першої інстанції на відсутність у ньому такої істотної умови, як відомості щодо категорії (цільового призначення) земельної ділянки, яка передається в оренду. При цьому, посилання суду на те, що за приписами ст. 19 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) такої категорії земель як землі громадського користування не існує, є необґрунтованими, оскільки по-перше, пункт «ж» зазначеної статті містить посилання на можливість існування земель іншого призначення, а по-друге, істотною умовою договору оренди є саме факт визначення у ньому цільового призначення земельної ділянки, а не відповідність її земельному законодавству України. Посилання суду на відсутність у спірному договорі такої умови як відомостей про збереження стану об'єкта оренди також спростовуються приписами пунктів 3.4.2, 3.4.4, 3.4.5, 3.4.7, 3.4.8, 3.4.9 договору від 03.03.2004р., в яких закріплені обов'язки орендаря додержуватись екологічної безпеки землекористування, державних стандартів, норм і правил проектних рішень, у разі припинення або розірвання договору оренди повернути орендодавцю ділянку у стані, належному до її використання за цільовим призначенням, здійснювати благоустрій та озеленення земельної ділянки, своєчасно здійснювати ремонт фасаду будівлі (споруди), розташованої на території земельної ділянки. Відповідальність орендаря за спірним договором закріплена у п. 3.4.5 - у разі, якщо неналежне відношення орендаря до земельної ділянки чи інші його дії або бездіяльність призвели до забруднення ділянки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю спричинену шкоду; п.6.2 договору - орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства; п. 6.4 - у разі відмови орендаря від укладеного договору, орендодавець має право на відшкодування упущеної вигоди у розмірі суми орендної плати за 6 місяців з часу підписання договору, якщо відмова не зв'язана з порушенням орендодавцем договору оренди; 6.5 - ризик випадкового пошкодження або знищення земельної ділянки несе орендар. Обов'язки орендодавця закріплені в п.п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 спірного договору.

Стосовно тверджень господарського суду про відсутність у договорі відомостей про індексацію орендної плати, а також про строки і порядок її перегляду, судова колегія звертає увагу на пункт 2.3 спірного договору від 03.03.2004р., відповідно якого у разі зміни земельного податку пропорційно змінюється і розмір орендної плати, про що орендодавець письмово повідомляє орендаря або дає оголошення у місцевих засобах масової інформації.

Крім того, у відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції , якщо інше не передбачено договором оренди. Статтею 14 Закону України «Про плату за землю» (чинний на момент укладення спірного договору та доповнення до нього) встановлено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Таким чином, відсутність у договорі оренди такої умови як відомості про індексацію орендної плати в силу наведених норм та приписів ст. 15 Закону України «Про оренду землі», за висновком судової колегії, не може вважатись підставою для визнання спірного договору з додатком недійсним як такого що укладений з порушенням чинного законодавства України. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо неналежного виконання орендарем умов договору щодо внесення орендної плати у встановленому обсязі та у визначені строки, тому судова колегія вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання недійсними договору оренди (суборенди) земельної ділянки №34 від 03.03.2004р. та доповнення №65 від 20.12.2008р.

Враховуючи викладене, необґрунтованою є також відмова суду у задоволенні позову в частині визнання припиненими вказаного договору з додатком з наведених підстав.

Натомість, стосовно цієї частини заявлених позовних вимог судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що оренда землі в Україні оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст. 31 вказаного Закону, договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Крім того, відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містять ст. 377 ЦК України, п. е) ч.1 ст. 141 ЗК України.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки (ст. 34 Закону України «Про оренду землі»).

Зідно п.п. 2.12, 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. (зі змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

З матеріалів справи вбачається, що за рішенням господарського суду Луганської області від 12.03.2012р. у справі №29пн/5014/253/2012 позивач набув права власності на об'єкт нерухомого майна - магазин товарів щоденного попиту, який складається з: А-1 торгівельного павільйону, А1-1 прибудови, а - ганку, а1,В фундаменту, а2 тамбура, Б навісу, У убиральні, І вимощення, №1 огорожі, що розташований за адресою: Луганська область, Станично-Луганській район, смт. Станиця Луганська, вул. Горького, 72. 07.05.2012р. за ТОВ «Епсілон-Плюс» було зареєстровано право приватної власності на вказане майно та виготовлено технічний паспорт.

Таким чином, в силу ст.ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України, 31 Закону України «Про оренду землі», разом із майном до набувача - ТОВ «Епсілон-Плюс» - перейшло право користування спірною земельною ділянкою на умовах оренди, а отже, в силу закону, припинилось право користування нею у відповідача-1, ПП «Каліс».

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджено факт припинення права відповідача-1 на спірну земельну ділянку з підстав, передбачених нормами чинного законодавства, а отже позовні вимоги в частині визнання припиненим договору №34 оренди (суборенди) земельної ділянки від 03.03.2004р. разом із доповненням №65 до цього договору є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Заперечення відповідача-1 в апеляційній скарзі з цього приводу не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги з огляду на викладене вище.

Разом з цим, апеляційний господарський суд вважає безпідставними позовні вимоги в частині припинення правовідносин між відповідачами за спірним договором оренди з додатком, враховуючи наступне.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції, зокрема, селищних рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень ( ст. 59 вказаного Закону). Враховуючи викладене та той факт, що друга позовна вимога є похідною від першої, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що викладені позивачем вимоги про припинення правовідносин відповідачів за спірним договором по-перше, не є належним способом захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, по-друге, є втручанням у правовідносини, суб'єктом яких позивач не є, та по-третє, є намаганням перекласти на суд функції сільської ради, визначені чинним законодавством України.

Враховуючи викладене, судова колегія відмовляє позивачу у задоволенні цієї частини позову та вважає висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині необґрунтованим та таким, що не відповідає встановленим законодавчим вимогам.

Таким чином, оскільки на час розгляду справи позивач фактично позбавлений своїх прав як землекористувач, встановлених ст. ст. 95, 120 Земельного Кодексу України, одним із способів захисту права є припинення правовідношення, а відповідач-1, право якого на користування спірною земельною ділянкою припинилось в силу закону, не здійснив самостійних дій, направлених на припинення правовідносин за спірним договором, права позивача є частково порушеними і підлягають захисту в силу приписів Господарського процесуального кодексу України.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України не прийняв до уваги протокол загальних зборів учасників ПП «Каліс» від 22.04.2012р., та допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи про те, що ніби то вартість об'єкта нерухомого майна співпадає з вартістю 100% частки в статутному фонді ТОВ «Епсілон-Плюс», що протиречить п. 1 договору №081211-1 від 08.12.2011р., де вартість вказана у розмірі 80 000,00грн., а не 30 114,00грн., судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки в оскаржуваному рішенні суд посилається не на указаний відповідачем-1 договір, а на рішення господарського суду Луганської області від 12.03.2012р. у справі №29пн/5014/253/2012 та договір про відступлення шляхом купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 24.04.2012р., в яких зазначений розмір статутного капіталу позивача - 30 114,00грн. та спірне нерухоме майно. Вказані висновки скаржника є помилковими внаслідок невірного тлумачення змісту оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання припиненим спірного договору оренди землі з доповненням є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, натомість, вимоги про припинення правовідносин відповідачів за спірним договором заявлені необґрунтовано, тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 01.04.2013р. у справі №913/306/13-г не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді матеріалів та обставин справи, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Крім того, судова колегія зазначає, що мотивувальна частина рішення (оборот а.с. 131) містить висновок суду про задоволення позову у повному обсязі, що спростовується самим судом у резолютивній частині того ж рішення. Апеляційний господарський суд звертає увагу суду першої інстанції на дану обставину.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви згідно ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача-1 пропорційно задоволеній частині вимог. Судові витрати за подання апеляційної скарги перерозподілу не підлягають.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 49, ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст. 104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області, на рішення господарського суду Луганської області від 01.04.2013р. (повний текст від 04.04.2013р.) у справі №913/306/13-г - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 01.04.2013р. (повний текст від 04.04.2013р.) у справі №913/306/13-г - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс», смт. Станиця Луганська Луганської області, до Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області, Станично-Луганської селищної ради Станично-Луганського району Луганської області, смт. Станиця Луганська Луганської області, про визнання припиненим договору №34 оренди (суборенди) земельної ділянки від 03.03.2004р. разом з Доповненням №65 до цього договору, а також про припинення правовідносин між відповідачами за вказаними договором та доповненням - задовольнити частково.

Визнати припиненим договір №34 оренди (суборенди) земельної ділянки від 03.03.2004р. (зареєстрований у Луганській регіональній філії ДЗК, запис №13 від 26.07.2004р. в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди) разом з Доповненням №65 від 20.12.2008р. до цього договору.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Каліс», с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Плюс», смт. Станиця Луганська Луганської області, 573,50 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

А.М. М'ясищев

Надруковано примірників - 6

1-у справу

1-позивачу

2-відповідачам

1-господарському суду

1-ДАГС