Рішення

від 20.05.2013 по справі 48/304

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/304 20.05.13 р.

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго» доКомунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про 106 899,58 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Іващенко О.В. від відповідача:Мотрончук Д.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про стягнення 106 899,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310297 від 10.10.2008 р. позивач поставив відповідачу теплову енергію, проте відповідач грошові зобов'язання по оплаті поставленої енергії виконав не в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 94 146,81 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 10 466,05 грн. та 3% річних у розмірі 2 286,72 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 18.11.2009 р.

В судовому засіданні 18.11.2009 р. оголошено перерву до 30.11.2009 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2009 р. зупинено провадження у справі № 48/304 до вирішення справи №8/131 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Престиж» до Київської міської державної адміністрації, що розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва, та справи №8/598 за позовом Закритого акціонерного товариства «Перлина» до Київської міської державної адміністрації, що розглядається Шевченківським районним судом міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. поновлено провадження у справі № 48/304 та призначено розгляд справи на 26.04.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 26.04.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці справу №48/304 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2013 р. справу №48/304 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено розгляд справи на 20.05.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 29.04.2013 р. справу №48/304 передано на розгляд судді Бойку Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.04.2013 р. справу № 48/304 прийнято до провадження суддею Бойком Р.В.

17.05.2013 р. до господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 2610/10996/2012 за позовом Хельваса Валерія Пантелеймоновича до Київської міської ради про визнання дій щодо підвищення тарифів такими, що порушують вимоги закону, визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття та за позовами третіх осіб з самостійними вимогами Олійника Дмитра Вячеславовича та Житлово-будівельного кооперативу «Ремонтник» до Київської міської державної адміністрації про визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття.

В судове засідання, призначене на 20.05.2013 р., представник позивача з'явився, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача, в судове засідання з'явився, підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, подане 17.05.2013 р.

Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, судом відхиляється, оскільки постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.03.2013 р. у справі № 2610/10996/2012 в задоволенні позовних вимог Хельваса Валерія Пантелеймоновича і вимог третіх осіб з самостійними вимогами Олійника Дмитра Вячеславовича та Житлово-будівельного кооперативу «Ремонтник» відмовлено, а доказів оскарження вказаної постанови та відкриття апеляційного провадження відповідачем не подано.

В матеріалах справи наявне клопотання позивача про зміну найменування сторони.

Як вбачається з наданих позивачем документів, зокрема статуту підприємства, свідоцтва про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ, з метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» найменування позивача - Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», що враховується судом.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2008 р. між АЕК «Київенерго» (постачальник) та КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (споживач) було укладено договір № 1310297 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - «Договір»).

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Абонент, відповідно до пункту 2.3.1 Договору, зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.

Договір № 1310297 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач вказує, що за період з 01.10.2008 р. по 01.10.2009 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.10.2009 р. становить 94 146,81 грн., що підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання».

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч.3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі № К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Додатком №2 до Договору сторони погодили, що споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом 2 днів з моменту їх одержання. Споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Однак, в порушення умов Договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати коштів за використану теплову енергію, внаслідок чого за період 01.10.2008 р. по 01.10.2009 р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 94 146,81 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати відповідачем боргу за використану теплову енергію у розмірі 94 146,81 грн. не надано, наявність заборгованості не спростовано.

Твердження відповідача про те, що частина сплачених ним з жовтня 2009 р. грошових коштів частково мала бути зарахована позивачем саме в рахунок погашення заборгованості за період з 01.10.2008 р. по 01.10.2009 р., судом відхиляються з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2011 р. у справі № 52/36 стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за порушення умов Договору № 1310297 за період, наступний за спірним (з 01.10.2009 р. по 01.12.2010 р.), у розмірі 226 366,68 грн. При цьому, як пояснив представник позивача, розмір вказаної заборгованості визначався ним з вирахуванням здійснених відповідачем проплат (в тому числі у жовтні 2009 р.). Задовольняючи позовні вимоги у справі № 52/36, судом вирішено питання належності сплачених відповідачем коштів до платежів за відповідний період, що з урахуванням ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює повторне вирішення даного питання.

Таким чином, вимога позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 94 146,81 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 10 466,05 грн. та 3% річних у розмірі 2 286,72 грн., нараховані за період прострочення з жовтня 2008 р. по вересень 2009 р. включно.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень та серпень 2009 р., які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 8 770,30 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 286,72 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь позивача основної заборгованості у розмірі 94 146,81 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 8 770,30 грн. та 3% річних у розмірі 2 286,72 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Згідно вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 25-Б, ідентифікаційний код 31025659) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) основний борг у розмірі 94 146 (дев'яносто чотири тисячі сто сорок шість) грн. 81 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 8 770 (вісім тисяч сімсот сімдесят) грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 2 286 (дві тисячі двісті вісімдесят шість) грн. 72 коп., державне мито у розмірі 1 051 (одна тисяча п'ятдесят одна) грн. 99 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 232 (двісті тридцять дві) грн. 25 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 24.05.2013 р.

Суддя Р.В. Бойко