Постанова

від 29.05.2013 по справі 908/717/13-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.05.2013 р. справа №908/717/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Осипенко М.Ю. за довіреністю №01.2-035 від 31.01.2013р. від відповідача:Доценко Н.М. за довіреністю 01-юр від 18.03.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського судуЗапорізької області від 17.04.2013р. по справі№908/717/13-г (суддя Хуторной В.М.) за позовомприватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», м. Бердянськ Запорізької області простягнення заборгованості та штрафних санкцій

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», м. Бердянськ Запорізької області про стягнення заборгованості за договором №0112/10 від 11.01.2010р. та договором №0112/11 від 10.01.2011р. в сумі 235580,17грн., пені в розмірі 25946,09 грн. та 3% річних в сумі 5189,22 грн., всього 266715,48 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.04.2013р. у справі №908/717/13-г у задоволені позову відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги та стягнути кошти за надані послуги, штрафні санкції та 3% річних за невиконання умов договорів у сумі 266715,48грн. та судові витрати по справі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм матеріального та процесуального права та посилається на те, що судом першої інстанції не враховані долучені до матеріалів справи претензії позивача та акти здачі-приймання робіт (надання послуг). Вважає невірним висновок господарського суду, що акти здачі-приймання робіт, які були долучені до матеріалів справи не є належними доказами по справі. Також, скаржник зазначає, що господарським судом не було враховано лист відповідача №15-1555/04 від 25.04.2012р., яким відповідач підтверджує, що ним своєчасно були підписані акти приймання-здачі робіт. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що була здійснена часткова оплата за договором та акти здачі-приймання були затверджені керівником підприємства вже після їх підписання відповідачем та уповноваженим представником позивача та після реєстрації відповідних змін найменування.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, заявив клопотання про залучення до матеріалів справи документи, які не мав можливості долучити під час розгляду справи господарським судом.

Представник відповідача у судове засідання прибув, заперечував проти апеляційної скарги та заявленого клопотання, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду вважає таким, що підлягає задоволенню клопотання позивача про залучення до матеріалів справи копії листа приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод» до Бердянського міськрайонного управління Держсанепідслужби у Запорізькі області про надання інформації, копії листа Державної санітарно-епідеміологічної служби України Бердянського міськрайонного управління Держсанепідслужби у Запорізькій області №271 від 25.04.2013р. з актами перевірки дотримання санітарного законодавства, копій протоколів досліджень за 2010-2011 роки, оскільки з наданих документів вбачається, що доданих документів не було у позивача та він їх витребував листом до Державної санітарно-епідеміологічної служби України Бердянського міськрайонного управління Держсанепідслужби у Запорізькій області від 27.03.2013р. №07.1 в ході розгляду справи, на що отримав відповідь та додані до нього додатки лише 25.04.2013р.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не мав можливості надати ці документи суду першої інстанції та відповідно до приписів зазначеної норми надані документи підлягають залученню до матеріалів цієї справи.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому статтями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2010р. між закритим акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Бердянський кабельний завод" (згідно з Виписки Протоколу №1 від 20.04.2011р. змінено назву на публічне акціонерне товариство "Виробниче об'єднання "Бердянський кабельний завод", виконавець, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Азовська кабельна компанія" (замовник, відповідач у справі) було укладено договір №0112/10, а 10.01.2011р. - договір №0112/11 за умовами яких, виконавець (позивач) зобов'язується здійснити промислово - санітарний контроль повітря робочої зони виробничих приміщень, контроль фізичних факторів, контроль метеорологічних факторів та контроль атмосферного повітря в санітарно - захисній зоні (СЗЗ) замовника (відповідача) згідно з додатками, що є невід'ємними частинами цього Договору (пункт 1.1 договорів).

Відповідно до пункту 2.1 договорів загальна сума договору (з урахуванням ПДВ) формується як сума вартості окремих його Додатків, що є невід'ємною частиною цього Договору.

За приписами пункту 2.2 договорів оплата здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на рахунок виконавця, після підписання сторонами акта виконаних робіт, протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку по фактичному обсягу виконаних робіт.

За умовами пункту 2.3 договорів акти виконаних робіт за цим договором виставляються щоквартально.

Відповідно до пункту 3.2 договорів замовник зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги, в порядку передбаченому пунктом 2.2 цього договору.

Договір №0112/10 вступає в силу з 11.01.2010р. та діє до 31.12.2010р., а договір №0112/11 - з 10.01.2011р. до 31.12.2011р. (пункт 8.3 договорів).

Договір підписаний з протоколами узгодження вартості послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов пункту 2.3. договору сторонами підписані без заперечень акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) - №12-05 від 08.12.2011 р. на суму 39219,76 грн., №12-06 від 8.12.2011 р. на суму 39002,24 грн., №12-10 від 8.12.2011 р. на суму 39659,08 грн., №12-13 від 8.12.2011 р. на суму 39175,40 грн., №12-14 від 30.12.2011 р. на суму 39191,62 грн.№12-15 від 30.12.2011 р. на суму 39332,07 грн., №01-01 від 12.01.2012 р. на суму 38720,67 грн. та №01-02 від 12.01.2012 р. на суму 38765 грн., що є підтвердженням факту надання послуг на загальну суму 313065,86грн.

Відповідачем платіжним дорученням №8589 від 28.08.2012р. здійснена частково оплата в розмірі 38720,66грн., а платіжним дорученням №8021 від 13.07.2012р. - у розмірі 387965,00грн.

Позовні вимоги полягають в стягненні з відповідача суми боргу за договором №0112/10 в розмірі 157056,48грн. та 156009,38грн. за договором №0112/11.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що перелічені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не є належними доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів.

Як вбачається з умов спірних договорів за результатами надання послуг щоквартально складається акт виконаних робіт. Такі акти складені як за договором №0112/10, так і за договором № 0112/11 з визначенням періоду надання послуг та їх вартості.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) - №12-05 від 08.12.2011р., №12-06 від 8.12.2011р., №12-10 від 8.12.2011р., №12-13 від 8.12.2011р., №12-14 від 30.12.2011р., №12-15 від 30.12.2011р., №01-01 від 12.01.2012р. та №01-02 від 12.01.2012 р., на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог, оформлені з порушенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у зв'язку з чим не доводять факту надання послуг.

Разом з тим, такий висновок суду зроблено без урахування наступного.

Так, норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містять вимог щодо доказів факту надання послуг.

Згідно преамбули вказаного Закону ним визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. При цьому, стаття 9 Закону, на яку посилається суд першої інстанції, визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності. Даний Закон не містить вимог щодо підтвердження факту надання послуг певними доказами - документами з визначеними статті 9 Закону реквізитами. Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою для застосування до відповідальних за ведення бухгалтерського обліку винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності.

Судова колегія апеляційної інстанції не погоджується з висновками господарського суду, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не є належним доказом, оскільки на наданих позивачем актах за І-ІV квартали 2010 року та І-ІV квартали 2011 року проставлена печатка приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», тоді як найменування підприємства було змінено, та зміни були зареєстровані лише 22.04.2011р. з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за І-ІV квартали 2010 року та І-ІV квартали 2011 року були затверджені Генеральним директором приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод» вже після їх підписання відповідачем та уповноваженим представником позивача і після реєстрації відповідних змін найменування, а саме, 22.04.2011р. Враховуючи, що зазначені акти затверджувались разом з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) - №12-05 від 08.12.2011р., №12-06 від 8.12.2011р., №12-10 від 8.12.2011р., №12-13 від 8.12.2011р., №12-14 від 30.12.2011р., №12-15 від 30.12.2011р., №01-01 від 12.01.2012р. та №01-02 від 12.01.2012р., що підтверджується тим, що у графі «Затверджую» рукописно прописане найменування виконавця - «ЧАО «ПО «БКЗ», а тому на зазначених актах і була проставлена відповідна печатка підприємства приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод».

Суд першої інстанції вірно встановив, що на час підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) ані Сідоров В.Г., ані Кара В.В. не займали посади генерального директора товариства, що підтверджується Статутом та довідками з Єдиного реєстру.

Водночас суд не врахував, що в період, коли був належним генеральний директор Рассадін Ю.М., відповідачем було здійснено оплату наданих послуг за спірним договором, де у платіжному дорученні №8589 від 28.08.2012р. як підстава оплати, зазначено договір №0112/11 від 10.01.2011р. без визначення періоду оплати і позивач зарахував її на власний розсуд. При цьому акти за цим договором, окрім акту за ІV квартал 2011р., який не є предметом спору, підписані не Рассадіним Ю.М., а Карою В.В.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оспорює лише факт затвердження актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), проте не оспорює факт його підписання.

Перелічені акти були підписані та скріплені печаткою відповідача без жодних зауважень. В кожному з актів міститься посилання на спірні договори. В матеріалах справи наявний лист товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія» №15-1555/04 від 25.04.2012р., відповідно до якого відповідач, в особі діючого генерального директору Рассадіна Ю.М., підтверджує, що ним своєчасно були підписані акти здачі-приймання виконаних робіт із зазначенням найменування виконаних робіт з першого кварталу 2010 року по 4 квартал 2011 року та просить направити рахунки, за якими необхідно здійснити оплату. Отже, фактично цей лист є погодженням підписання актів та прийняття робіт, тобто підтвердженням підписів осіб на актах та факту виконання договору.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998року №1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.1998р. №1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно пункту 65 вищезазначеної постанови, особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Оскільки відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видаткових накладних позивача, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, а також зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутня інформація про недійсність договорів надання послуг чи закінчення терміну їх дії, або існування між сторонами інших договірних відносин з постачання товарів та враховуючи, що поставка була здійснена у період дії вказаного договору, колегія суддів апеляційної інстанції вважає доведеним факт поставки товару.

Суд апеляційної інстанції вважає, що господарським судом помилково не враховані акти здачі-прийняття виконаних робіт до договорів №0112/10 від 11.01.2010р. та за №0112/11 від 10.01.2011р. за І-ІV квартали 2010 року та І-ІV квартали 2011року, оскільки ці акти є доповненням раніше наданих актів та мають більш детальне розшифрування наданих послуг за показниками, а саме: хімічний аналіз повітря, контроль фізичних факторів, контроль метеорологічних факторів, аналіз атмосферного повітря в СЗЗ. Слід зазначити, що вказані акти також без жодних зауважень були підписані представником відповідача та останній не спростовує факту підписання уповноваженою особою, а лише посилається на затвердження цих актів неналежною особою.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання господарського суду на Інструкцію «Відбір проб промислових викидів», яка, на його думку, регламентує оформлення актів, оскільки за змістом пункту 1 цієї Інструкції, вона встановлює основні вимоги щодо виконання відбору проб забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел, розташування та обладнання місць відбору проб. Проте, як за змістом договору передбачено надання послуг саме з контролю атмосферного повітря. Крім того, вимоги цього нормативного документа є рекомендованими.

Водночас згідно частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тоді як дана Інструкція не зареєстрована в Міністерстві юстиції.

Судом також не враховано, що сторони в договорі не визначили ані порядку складання, ані форми цього акту.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) приймаються як належні докази, оскільки є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій та факт виконання договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за надані послуги.

Виходячи з наведеного, судом не надано оцінки у сукупності всім доказам, що призвело до невірного висновку про недоведеність заявлених вимог, а саме: актам здачі-приймання виконаних робіт, претензії від 03.04.2012р., протоколам проведення досліджень, листуванню сторін, платіжними документами, які свідчать про часткову оплату наданих послуг. Зазначене мало бути оцінено судом за правилами, визначеними статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами.

Приймаючи до уваги додані до апеляційної скарги документи, колегія суддів дійшла висновку, що отримання послуг за вищезазначеними договорами підтверджується також протоколами про проведення досліджень освітленості робочого місця, повітря робочої зони, шумової характеристики та вібрації, з яких вбачається, що позивач здійснював контроль повітря робочої зони, проведення вимірювань освітленості на робочому місці, вимірювань рівнів шумової характеристики, показників вібрації та інших показників.

Таким чином, наявними у матеріалах справи протоколами також підтверджується факт виконання робіт за договорами №0112/10 від 11.01.2010р. та №0112/11 від 10.01.2011р., якими передбачено здійснення саме контролю атмосферного повітря.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договорів позивачем було надано послуги відповідачу на загальну суму 313065,83грн., але відповідачем була здійснена лише часткова оплата за надані послуги у сумі 77485,66грн.

Отже, відповідачем були порушені грошові зобов'язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України у сумі 235580,17грн. Відповідач доказів погашення суми боргу у розмірі 235580,17грн. до матеріалів справи не надав.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з частиною першою та частиною сьомою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено судом першої інстанції, про що вже зазначалось, позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини, відповідно до яких позивач надав відповідачу послуги, а останній розрахувався за них лише частково.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до частини 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Проте, всупереч зазначених вимог господарським судом не була надана належна оцінка всім доказам, які містяться у матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що свої заперечення проти позову відповідач обґрунтовує виключно посиланням на неналежність доказів.

Згідно пункту 2.2 договорів оплата здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на рахунок виконавця, після підписання сторонами акта виконаних робіт, протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку по фактичному обсягу виконаних робіт.

Рахунки за оплату наданих послуг направлені відповідачу 07.05.2012р., що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення цінного листа.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином обов'язок оплати у відповідача виникає з 12.05.2012р.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг на загальну суму 235580,17грн., колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 235580,17грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову, оскільки наявними матеріалами справи повністю підтверджуються позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 235580,17грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 25946,09грн. та 3% річних в сумі 5189,22грн. колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.4. договору визначено, що за порушення замовником строків оплати замовник сплачує виконавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні статті 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до пункту 3.4 договору у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути пеню в розмірі 25946,09грн. за період з 14.05.2012р. по 12.12.2012р.

Виходячи з наведених норм права, здійснивши розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення пені у розмірі 17716,92грн. за період з 14.05.2012р. по 12.12.2012р., що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договорів.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5189,22грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договорами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 5189,22грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач належним чином довів та обґрунтував свої позовні вимоги, як це передбачено статями 32-34 Господарського процесуального кодексу України і позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2013р. у справі №908/717/13-г підлягає скасуванню з винесенням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», м. Бердянськ Запорізької області

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2013р. у справі №908/717/13-г задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2013р. у справі №908/717/13-г скасувати частково.

Позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області до товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», м. Бердянськ Запорізької області про стягнення 258486,31грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», м. Бердянськ Запорізької (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, 2к, код ЄДРПОУ 30846562) на користь малого приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Бердянський кабельний завод», м. Бердянськ Запорізької області (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, 2-Б, код ЄДРПОУ 31850229) заборгованість у розмірі 235580,17грн., пені у розмірі 17716,92грн., 3% річних в сумі 5189,22грн., витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 5169,72грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2584,86грн.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2013р. у справі №908/717/13-г залишити без змін.

Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу,

4. ДАГС,

5. ГСДО