Постанова

від 28.05.2013 по справі 5004/1399/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" травня 2013 р. Справа № 5004/1399/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод"

на рішення господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р.

у справі № 5004/1399/12 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк"

до відповідача Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод"

за участю третьої особи на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників сторін:

від позивача: Бірюк І.В.;

від відповідача: Семенюк Л.В.;

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р. у справі № 5004/1399/12 позов Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" до Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю. В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Агровіта" в сумі 898631 грн. 07 коп. перед Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" звернуто стягнення на наступні предмети іпотеки, які належать на праві власності Закритому акціонерному товариству "Горохівзернопрод" та знаходяться за адресою: Волинська обл., Горохівський р-н, смт. Мар'янівка, вул. Привокзальна, 17: 1) пождепо /котельня, баня/ Г-1, загальною площею - 125,6 кв.м; 2) авторозгружчик ГУАР - 30 У-1, загальною площею - 66,1 кв.м; 3) робочеочисна башта Р-4, загальною площею - 184,3 кв.м. шляхом продажу їх на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою вартістю нерухомого майна, що була визначена на момент укладення іпотечного договору від 30.01.2008р., а саме 424730 грн. Стягнуто із Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод" на користь Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" витрати по судовому збору в сумі 17972 грн.63 коп. Повернуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" 1363 грн. 82 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 6414242 від 31.10.2012 р. в зв'язку зі зменшенням позовних вимог. Стягнуто із Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод" в дохід Державного бюджету України 1700 грн. штрафу за невиконання вимог ухвал суду від 05.12.2012 р. та 02.01.2013 р. щодо оплати експертизи та надання експерту технічних паспортів на об'єкти дослідження.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 30.01.2008 р. між АТ "Укрінбанк" (з 2010 р. - ПАТ "Укрінбанк") та ТОВ "Агровіта" було укладено кредитну угоду № 024 про відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі 600000 грн. на термін по 29.01.2009 р. зі сплатою процентів - 19 % річних. Крім того, 30.01.2008р. в якості забезпечення виконання товариством "Агровіта" кредитних зобов'язань між "Укрінбанком" та ЗАТ "Горохівзернопрод" був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір.

Судом першої інстанції було встановлено той факт, що із серпня 2008 р. ТОВ "Агровіта" припинило сплачувати відсотки і його борг на момент подання позову становить 600000грн. по тілу кредиту та 298631грн. - по відсотках, постановою суду від 24.05.2011р. у справі про банкрутство №7/86-Б ТОВ "Агровіта" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також судом було встановлено, що на момент розгляду даної справи строк ліквідаційної процедури у справі № 7/86-Б продовжено до 24.05.2013р., кредиторські вимоги ПАТ "Укрінбанк" не погашені. Доказів про сплату Банку будь-яких коштів товариством "Агровіта" відповідач також не надав.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було прийнято до уваги відповідні положення іпотечного договору, кредитної угоди та приписи ст.. ст.. 33, 35 Закону України «Про іпотеку».

З урахуванням п. 6.1, п. 6.2 іпотечного договору, того факту, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань та, виходячи із положень діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність визначених законом підстав для задоволення останніх.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Закрите акціонерне товариство "Горохівзернопрод" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р. у справі № 5004/1399/12 скасувати.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, вказує наступне.

Іпотечний договір між ПАТ «Укрінбанк» та ЗАТ «Горохівзернопрод» від 30.01.2008 укладений в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Агровіта» перед Банком за виконання умов кредитного договору від 30.11.2008 року є припиненим.

Згідно умов кредитної угоди № 024 від 30.01.2008 р., зокрема ч. 2 п.п. 3.7.1. п. 3.7. встановлено, що забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цією угодою є: «іпотека нерухомого майна майнового поручителя ЗАТ «Горохівзернопрод».

Скаржник звертає увагу на положення п.9.1. іпотечного договору, відповідно до якого договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за Кредитною угодою та цим договором.

П.8.1. кредитної угоди №024 від 30.01.2008 р. визначено, що угода набуває чинності з дати її підписання повноважними представниками Позичальника та Банку. Ця угода залишається чинною до дати повної сплати Позичальником заборгованості за кредитом, процентів та інших платежів за цією угодою відповідно до умов цієї угоди.

Скаржник наголошує на тому, що з іпотечного договору вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого іпотека припиняється, а умова договору про дію іпотечного договору до повного виконання Іпотекодавцем зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії іпотечного договору, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідач зазначає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Скаржник також вказує на п. 3.1. Кредитної угоди, відповідно до якого Банк надає Позичальнику кредит на термін по 29 січня 2009 року. Тобто, як стверджує скаржник, строк повернення кредиту - 29.07.2009 року.

Таким чином, скаржник наголошує на тому, що іпотечний договір від 30.01.2008 року, укладений між ПАТ «Укрінбанк» та ЗАТ «Горхівзернопрод», є припиненим з 29.07.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Разом з тим, відповідач звертає увагу на те, що за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 Закону України "Про іпотеку", заставодавцем може бути боржник третя особа (майновий поручитель). При цьому, застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

Також, скаржник звертає увагу на те, що відмова суду першої інстанції в повторному призначенні експертизи, а також у накладенні на відповідача штрафу в розмірі 1700,00 грн. за невиконання вимог суду щодо оплати є незаконною та такою, що суперечить обставинам справи.

При цьому відповідач зауважив, що 05.12.2012 р. суд першої інстанції дійшов висновків про необхідність призначення в даній справі будівельно-технічної експертизи, що підтверджується ухвалою господарського суду Волинської області від 05.12.12р.

26.12.12р. на адресу суду ЛНДІСЕ було направлено клопотання за експертним № 8258-8260, згідно якого експертом зауважується, що для проведення експертизи йому необхідно надати технічні паспорти на об'єкти дослідження.

Місцевим господарським судом 02.01.2013 р., без виклику сторін у справі, не дослідивши питання наявності в якої зі сторін даних документів, було винесено ухвалу, згідно з якою було зобов'язано відповідача, зокрема, надати експерту паспорти на об'єкти дослідження.

Скаржник наголошує на тому, що вказані дії суду прямо суперечать нормам чинного законодавства , зокрема дана позиція підтверджується Постановою Пленуму ВГСУ №4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Крім того, скаржник зазначає, що якщо ж відносно боржника - ТОВ «Агровіта» порушено провадження у справі про банкрутство, а АТ «Укрінбанк» визнано кредитором по справі та затверджено його вимоги, як стверджує позивач, відповідно в процедурі ліквідації, у відповідності до Закону України «Про відновленні платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» здійснюєтьса погашення грошових вимог кредиторів. Проте жодних доказів щодо отримання/часткового отримання/не отримання позивачем грошових коштів в якості погашення ТОВ «Агровіта» заборгованості, позивачем не надано.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача - Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача, згідно з якими просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

З урахуванням положень чинного законодавства, позивач зазначає, що підстави припинення права застави визначені ст. 593 Цивільного кодексу України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Позивач наголошує на тому, що підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Також позивач вказує на те, що правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Тому висновок відповідача про припинення дії іпотечного договору, укладеного між Банком і ЗАТ «Горохівзернопрод» 30.01.2008 р. та посвідченого приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Павлюк І. І. за Р№ 82 з підстав передбачених ст. 559 Цивільного кодексу України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Твердження апелянта про те, що судом неправомірно було встановлено в судовому засіданні 05.12.2012 р. той факт того, що іпотечний договір не припинив свою дію є необгрунтованим, оскільки ЗАТ «Горохівзернопрод», посилаючись на вищевказаний факт - припинення іпотечного договору, заявив клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи щодо визначення ринкової вартості предмету іпотеки на час вирішення судової справи.

Так, відповідно, суд першої інстанції вирішуючи клопотання відповідача щодо призначення будівельно-технічної експертизи зобов'язаний був з'ясувати чи іпотечний договір не припинив свою дію.

Також позивач вказує на те, що кредиторські вимоги ПАТ «Укрінбанк», які було включено до реєстру вимог кредиторів та затверджено судом в справі про банкрутство ТзОВ «Агровіта» на загальну суму 1 621 370,07 грн. на даний час є непогашеними саме по Кредитній угоді № 024 від 30.01.2008 р.

Крім того, позивач повідомив, що ТзОВ «Агровіта» виступає майновим поручителем по зобов'язаннях, що виникли по Кредитній угоді № 144 від 22.08.2008р. укладеній з ПП «Зерно- зберігальна компанія», тобто кошти від реалізації даного майна боржника підуть на погашення заборгованості саме позичальника - ПП «Зерно-зберігальна компанія», все інше наявне майно боржника перебуває в заставі інших кредиторів (банків).

На підставі вищевказаного позивач вважає, що судом першої інстанції цілком правомірно було задоволено позовні вимоги, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" відзив на апеляційну скаргу відповідача не надійшов, що у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

28 травня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що у справі слід призначити судову експертизу, а рішення господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р. у справі № 5004/1399/12 скасувати.

Представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Луцького центрального відділення ПАТ "Укрінбанк" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі та третій особі (а.с. 143-145), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується той факт, що 30.01.2008р. між АТ "Укрінбанк" (з 2010 р. - ПАТ "Укрінбанк") та ТОВ "Агровіта" було укладено кредитну угоду № 024 про відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі 600000грн. на термін по 29.01.2009р. зі сплатою процентів - 19% річних (а.с. 15-18).

Згідно з п.п. 3.4.1. п. 3.4. ст. 3 Кредитної угоди проценти за користування Кредитом нараховуються на фактичну суму заборгованості за Кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі фактичної календарної кількості днів в році і підлягають сплаті на дату платежів по процентах за Кредитом в гривнях, на рахунок, вказаний в п. 5.1.3. Кредитної угоди.

У п.п. 3.5.1 п. 3.5 ст. 3 Кредитної угоди визначено, що граничним терміном повернення Кредиту є 29 січня 2009 року з урахуванням встановленого цією угодою ліміту кредитної лінії. Повернення Кредиту відбувається шляхом перерахування коштів позичальником на рахунок, вказаний в п. 5.1.3 цієї угоди.

Відповідно до п.п. 3.5.2. п. 3.5. ст.. 3 Кредитної угоди усі платежі за цією угодою повинні здійснюватись без зустрічних вимог та претензій, добровільно і повністю без відрахувань на будь-які чи за рахунок будь-яких існуючих та майбутніх податків, відрахувань та утримань, і всіх зобов'язань стосовно цього.

За умовами Кредитної угоди (п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5) позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти, комісії та інші платежі у порядку, визначеному п.п. 3.2, 3.4, 3.5, 3.6, 4.1 цієї Угоди та забезпечити приведення у відповідність розміру заборгованості за кредитом ліміту кредитної лінії згідно з умовами п. 3.1 та п. 3.5.1 цієї угоди. На вимогу Банку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У відповідності до положень п..п. 7.3, 7.4 ст. 7 Кредитної угоди у разі порушення строків сплати процентів за кредитом/порушення граничного терміну повернення кредиту з урахуванням встановленого цією угодою ліміту кредитної лінії, Позичальник сплачує Банку пеню.

При цьому, з наявних в матерілах справи доказів вбачається, що факт надання кредиту підтверджується розпорядженням Банку від 31.01.2008 р. (а.с.14).

Таким чином, Банком свої договірні зобов'язанні було виконано у встановленому порядку, у відповідності до наведених вище умов Кредитної угоди.

Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердженн6я факту виконання Позичальником своїх кредитних зобов'язань.

Так, з позовної заяви та розрахунку Банку вбачається, що ТОВ "Агровіта" із серпня 2008р. припинило сплачувати відсотки і його борг на момент подання позову становить 600000 грн. по тілу кредиту та 298631грн. - по відсотках.

Крім того, Банком було нараховано пеню по кредиту - 45 530, 25 грн. та пеню по несплаченій простроченій заборгованості по відсотках в розмірі - 22 661, 25 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що 30.01.2008 р. з метою забезпечення виконання товариством "Агровіта" кредитних зобов'язань між "Укрінбанком" та ЗАТ "Горохівзернопрод" був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір (реєстраційний №82) (а.с. 19-22), відповідно до умов якого (п. 1.1.) іпотекою за цим Договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитної угоди № 024 від 30.01.2008 р.

Відповідно до п.1.2 іпотечного договору ЗАТ "Горохівзернопрод" (іпотекодавець) передав в іпотеку наступне майно, яке знаходиться за адресою: Волинська обл., Горохівський р-н, смт. Мар'янівка, вул. Привокзальна, 17:

1) пождепо /котельня, баня/ Г-1, загальною площею - 125,6 кв.м;

2) авторозгружчик ГУАР - 30 У-1, загальною площею - 66,1 кв.м;

3) робочеочисна башта Р-4, загальною площею - 184,3 кв.м.

В п.2.2 іпотечного договору сторони визначили вартість предметів іпотеки в сумі 424730 грн.

Згідно з п. 3.2.1 Іпотечного договору у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою згідно з цим договором, іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.2 Іпотечного договору встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим Договором; реалізації предмета іпотеки відповідно до умов цього Договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавець не відновив його; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

За умовами п. 6.1. іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитною угодою (в тому числі у випадку прострочення чергових платежів) іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд апеляційної інстанції враховує наступні правоположення діючого законодавства.

Положеннямист. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що правовідносини між ПАТ "Укрінбанк" та ТОВ "Агровіта" виникли за Кредитною угодою № 024 від 30.01.2008 р.

У відповідності до положень статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Як свідчать встановлені обставини справи, боржник не виконав своєчасно, належним чином та в повному обсязі своїх договірних зобов'язань, у зв'язку з чим в останнього утворилася кредитна заборгованість, на яку позивачем було нараховано відсотки та пеню.

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження сплати позивачу (Банку) будь-яких коштів боржником (ТОВ "Агровіта").

Згідно з пп.. 5.2.5 Кредитної угоди у випадку припинення позичальником виплат по кредиту чи сплаті відсотків, або невиконання умов, передбачених п. 3.5.1 та п. 3.7.1 кредитної угоди, банк має право вимагати дострокового виконання позичальником зобов'язань за кредитною угодою, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави (іпотеки).

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У розділі 6 Іпотечного договору сторони обумовили порядок та способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, згідно з п. 6.2. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає добровільну передачу іпотекодержателю предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язань за Кредитною угодою, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Вимоги іпотекодержателя можуть бути задоволені шляхом прийняття іпотекодержателем, у разі згоди останнього та направлення іпотекодавцю письмового повідомлення про прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язання за Кредитною угодою. Застереження, наведене у цьому пункті, та докази направлення письмового повідомлення іпотекодавцю є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (п. 6.3. Іпотечного договору).

Крім того, у п. 6.4. зазначено, що вимоги іпотекодержателя також можуть бути задоволені шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, передбаченому п.п. 4.2.1 цього договору та чинним законодавством України.

Застереження, наведені у п. 6.3 та п. 6.4 цього Договору, за умови не укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Застереження, наведені у п. 6.3 та п. 6.4. цього Договору, застосовуються у разі, якщо не укладено окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, та є у такому випадку правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Отже, однією з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя. З урахуванням наведених вище застережень у п. п. 6.3, 6. 4 Іпотечного договору, у разі не укладення такого договору, в якості договору про задоволення вимог іпотекодержателя виступає прийняття іпотекодержателем та направлення іпотекодавцю письмового повідомлення про прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язання за Кредитною угодою.

Так, відповідно, позивачем направлялась ЗАТ "Горохівзернопрод" вимога-попередження №1187 від 30.08.2012 р. про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 33-34), однак вимога залишена без задоволення.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаної вище норми Закону, позивачем було направлено відповідачу відповідну вимогу-попередження від 30.08.2012 р. (а.с. 33-34).

Враховуючи наведені вище приписи діючого законодавства, а також з урахуванням встановлених обставин справи судова колегія підставність вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а доводи апеляційної скарги вважає непереконливими та такими, що спростовуються викладеними вище обставинами.

Твердження скаржника з приводу того, що зобов'язання, які виникли за Іпотечним договором, є припиненими на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки ПАТ «Укрінбанк» пред'явило свої вимоги до відповідача після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання та з приводу того, що договір іпотеки при участі майнового поручителя за своєю правовою природою є складеним зобов'язанням, яке вміщує в собі ознаки майнової поруки, та ознаки застави, а тому регулюється нормами статей 553-559 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом.

Статтею 575 ЦК України іпотека прямо визначена окремим видом застави.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України "Про іпотеку", серед яких не наведено посилань на сплив шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Крім того, сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.10.2012 р. у справі № 3-43сг12.

Таким чином, посилання відповідача на те, що інститут поруки та інститут іпотеки по своїй правовій природі є подібними різновидами забезпечення виконання зобов'язання, а тому правовий статус останніх регулюється аналогічними нормами права є хибним та не заслуговує на увагу. Адже правовий інститут іпотеки є окремим самостійним видом забезпечення виконання зобов'язань та регулюється, окрім норм загального права (ЦК України), нормами спеціального закону (Закону України «Про іпотеку»), які мають пріоритет у застосуванні.

Крім того, судова колегія не погоджується із твердженням скаржника стосовно того, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права під час призначення будівельно-технічної експертизи щодо визначення ринкової вартості предмета іпотеки та відмовлено в призначенні повторної експертизи. При цьому суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи за клопотанням ЗАТ «Горохівзернопрод» ухвалою суду від 05.12.2012 р. було призначено судову будівельно-технічну експертизу щодо визначення ринкової вартості предмета іпотеки - нерухомого майна, витрати по оплаті за проведення даної експертизи було покладено на ЗАТ «Горохівзернопрод» (а.с. 91).

На підставі вищевказаної ухвали суду на адресу господарського суду Волинської області, ПАТ «Укрінбанк» та ЗАТ «Горохівзернопрод» 26.12.2012р. Львівським НДСЕ було надіслано супровідним листом клопотання експерта №8258-8260 щодо погодження дати проведення огляду досліджуваних об'єктів, забезпечення присутності представників сторін під час огляду та надання на дату огляду досліджуваних об'єктів технічних паспортів даних об'єктів, крім того, було вказано вартість проведення даної експертизи та направлено копію рахунку відповідачу.

Вищевказане клопотання до суду було направлено для відому, оскільки в ньому не було зазначено жодного прохання експерта щодо вчинення, саме судом, будь-яких дій щодо витребування необхідних документів від інших сторін чи взагалі підприємств (ВОБТІ).

У п. 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що згідно з пунктом 2.3.2 Інструкції експерту заборонено самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

У господарському судочинстві до таких матеріалів відносяться речові та письмові докази. Отже, судового експерта не наділено повноваженнями для пошуку та витребування речових або письмових доказів. Винятком є випадки, коли у процесі дослідження наданого у встановленому порядку для проведення експертизи об'єкта експерт виявляє інші об'єкти, стосовно яких йому не були поставлені питання або дослідження яких відноситься до компетенції експертів іншої спеціальності (спеціальностей): у такому випадку експерт вправі зафіксувати ці об'єкти, відокремити їх від основного об'єкта (якщо це не пов'язано з пошкодженням або знищенням об'єкта), описати їх у висновку та приєднати їх до матеріалів експертизи.

У разі коли для вирішення поставлених перед експертом питань йому необхідні додаткові матеріали (документи, зразки тощо), він з огляду на положення частини четвертої статті 31 ГПК вправі просити господарський суд про їх надання. Водночас законом не передбачено повноважень судового експерта щодо витребування та одержання додаткових матеріалів безпосередньо від учасників судового процесу. Тому господарський суд не може покладати на останніх обов'язок надавати додаткові матеріали безпосередньо експертові на його вимогу.

Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядаються господарським судом з винесенням відповідної ухвали (після поновлення провадження у справі та витребування її матеріалів з експертної установи і повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення відповідного судового засідання). При цьому господарським судам слід мати на увазі можливість настання передбачених пунктами 1.13 і 4.9 Інструкції наслідків у вигляді повернення матеріалів справи суду, який призначив експертизу, або повідомлення експертом суду про неможливість надання висновку.

Ухвалою від 02.01.2013р. господарського суду Волинської області, зобов'язано ЗАТ "Горохівзернопрод" провести оплату вартості будівельно-технічної експертизи згідно рахунка експертної установи №366 від 26.12.2012р. та забезпечити проведення огляду досліджуваних об'єктів, прибуття експерта, належні умови роботи, безперешкодний доступ до досліджуваних об'єктів, а також надати експерту необхідні технічні паспорти на об'єкти дослідження.

Скаржником 25.01.2013 р. на адресу суду першої інстанції направлявся лист-клопотання з інформацією про те, що у нього відсутні технічні паспорти на об'єкти нерухомого майна, у зв'язку з чим останній не має змоги їх надати експерту та зазначено, що дані документи знаходяться в ПАТ «Укрінбанк» без будь-якого обґрунтування даної обставини відповідними доказами. На підставі вказаного скаржник просив суд першої інстанції витребувати їх саме у позивача.

Враховуючи приписи ст. 38 ГПК України, судом першої інстанції правомірно було не прийнято до уваги вимогу ЗАТ «Горохівзернопрод» щодо витребування технічних паспортів від ПАТ «Укрінбанк», оскільки дане клопотання не відповідало вимогам визначеним даною нормою процесуального закону.

При цьому слід звернути увагу на те, що ЗАТ "Горохівзернопрод" заявивши клопотання про призначенння судової експертизи, яке було задоволене судом першої інстанції, не здійснило ніяких дій для її проведення, а саме не оплатило вартість експертизи, не надало технічних паспортів на будівлі, не звернулося в бюро технічної інвентаризації за отрииманням копій технічних паспортів (якщо такі дійсно були відсутні у відповідача), не надало доказів перебування технічних паспортів у позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, експертною установою листом № 172 від 12.03.2013 р. було повідомлено про неоплату ЗАТ «Горохівзернопрод» вартості судової експертизи, у зв'язку з чим ухвалу суду про призначення експертизи було залишено без виконання, а матеріали справи повернуто до суду (а.с. 103).

Статтею 42 ГПК України визначено підстави та порядок призначення додаткової експертизи, а саме у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Пунктом 15.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

В даному випадку, попередню експертизу взагалі не було проведено з підстав неоплати відповідачем її вартості та ненадання технічних паспортів. Отже, законні підстави для призначення повторної експертизи у суду відсутні.

Оплата, яка була здійснена вже після того, як експертна установа відмовилася від проведення призначеної експертизи не є підставою для її проведення.

Пунктом 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» встановлено, що витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За приписами статті 33 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч наведеним вище приписам закону, відповідачем як заінтересованою стороною у проведенні судової експертизи не було забезпечено проведення останньої. Скаржником не було виконано вимоги ухвали суду від 02.01.2013 р. щодо надання експерту технічних паспортів на об'єкти дослідження, не надано доказів звернення в бюро технічної інвентаризації за отрииманням копій технічних паспортів (якщо такі дійсно були відсутні у відповідача). Крім того, відповідач не оплатив вартість проведення судової експертизи. Квитанція № 7 від 01.04.2013 р. про оплату судової будівельно-технічної експертизи ЗАТ "Горохівзернопрод" не може прийматися до уваги судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту оплати скаржником експертизи. Адже, дату проведення судової експертизи було погоджено на 14.02.2013 р., що вбачається із супровідного листа № 830 від 26.12.2012 р. судово-експертної установи (а.с. 96). Станом на 14.02.2013 р. вартість судової експертизи не було оплачено.

З урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення повторної судової експертизи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення (ч.2 ст. 104 ГПК України) .

Частиною 3 ст. 104 ГПК України визначено випадки коли порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

В той же час, ГПК України не містить прямих норм, щодо того, що клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядаються господарським судом з винесенням відповідної ухвали лише після поновлення провадження у справі та витребування її матеріалів з експертної установи і повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення відповідного судового засідання.

Отже винесення господарським судом Волинської області ухвали від 02.01.2013 р. без поновлення провадження у справі та виклику сторін не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення

За наведених обставин доводи представника ЗАТ "Горохівзернопрод" щодо порушення судом норм процесуального права при призначеннні судової експертизи є необгрунтованими та безпідставними.

З приводу доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не було досліджено факту виконання (в повній мірі/частково) основного зобов'язання позичальником - ТзОВ «Агровіта» в межах процедури банкрутства, судова колегія зважає на наступне.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 01.11.2010р. проти ТОВ "Агровіта" порушено справу про банкрутство № 7/86-Б (а.с. 115-116).

Постановою суду від 24.05.2011 р. у справі про банкрутство №7/86-Б ТОВ "Агровіта" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Кредиторські вимоги ПАТ "Укрінбанк" в сумі 1621370 грн.07коп. були включені до реєстру вимог кредиторів та затверджені ухвалою суду від 12.04.2012 р. (а.с. 112-114).

На момент розгляду даної справи строк ліквідаційної процедури у справі №7/86-Б продовжено до 24.05.2013 р.

В матеріалах справи відсутні докази того, що кредиторські вимоги ПАТ "Укрінбанк" було погашено.

Таким чином, кредиторські вимоги ПАТ "Укрінбанк" не погашено, відповідачем на надано доказів у розумінні ст. ст. 31, 32, 33 ГПК України на підтвердження факту неплатоспроможності боржника.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р. у справі № 5004/1399/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 01.04.2013 р. у справі № 5004/1399/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Горохівзернопрод" - без задоволення.

2. Справу № 5004/1399/12 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.