Рішення

від 27.05.2013 по справі 709/688/2011

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/688/2011

Провадження по справі 2/305/25/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.05.2013 року Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої - судді Бліщ О.Б.

при секретарі - Вербещук В.А.

з участю: позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

відповідачки - ОСОБА_3

представника відповідачки - ОСОБА_4

відповідачки - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, управління держземагенства у Рахівському районі, Квасівської сільської ради Рахівського району, третя особа без самостіних вимог: Рахівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним доручення на дарування земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання незаконним Державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення №238 ІХ сесії V скликання Квасівської сільської ради від 04.09.2007 року про погодження меж по сусудіньому землекористуванню, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа: Рахівська районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в листопаді 2008 року, їй стало відомо про наявність нотаріально посвідченого 27 лютого 2003 року, на бланку серії ВАЕ № 636139 державним нотаріусом Рахівської районної державної нотаріальної контори Пріц О.І., договору дарування земельної ділянки.

У відповідності з даним договором - ОСОБА_7, яка на підставі доручення посвідченого Квасівською сільською радою 19.02.2003 року, за реєстровим №05 діяла в інтересах ОСОБА_8, подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,15 га., яка належала ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 007187. Цільове призначення подарованої земельної ділянки площею 0,15 га. - для обслуговування житлового будинку.

На зворотній стороні бланку договору, державним нотаріусом зроблено напис, який скрпілено печаткою Рахівської ДНК згідно з яким нотаріусом зазначено, що: "В пункті 1 правильно читати 0,15 га, для ведення особистого підсобного господарства".

На підставі згаданого договору дарування земельної ділянки 19.10.2007 року на ім`я ОСОБА_3 виготовлено та видано на руки державний акт на право власності на земельну ділянку, яким стверджується, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1500 га., за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки цільове призначення земельної ділянки переданої в приватну власність померлій - ОСОБА_8 за державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК №007187 від 13.01.1997 року, станом на сьогоднішній день залишилося незмінним - 0,15 га. для обслуговування житлового будинку та 0,35 га. - для ведення особистого підсобного господарства, що стверджено довідкою Квасівської сільської ради №256 від 03.02.2011 року, то з вищенаведеного можна прийти до висновку, що при укладенні та нотаріальному посвідченні вищезгаданого договору дарування земельної ділянки від 27 лютого 2003 року на бланку серії ВАЕ №636139, допущено грубе порушення вимог чинного законодавства, яке полягло в тому, що між сторонами договору не було досягнуто згоди по основних його умовах, а саме по предмету договору.

Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель чітко регламентовано ст. 20 ЗК України.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що оскільки при посвідченні вищезгаданого договору дарування земельної ділянки від 27.02.2003 року, а надалі і при виготовленні та видачі на його підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯД № 535678 від 19 жовтня 2007 року, виданого на ім`я ОСОБА_3, порушено встановлений порядок зміни цільового призначення земельної ділянки по справі, що стверджується відсутністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, то і сам договір дарування земельної ділянки, а так само і виданий на його підставі 19.10.2007 року державний акт на право власності на землю слід визнати незаконним та скасувати.

Крім наведеного, на незаконність укладеного 27.02.2003 року договору дарування земельної ділянки вказує і та обставина, що та частина земельної ділянки, яка є предметом договору, повинна була бути виділена в натурі, тобто конкретизовано її місце розташування (відокремлена межовими знаками) та встановлена її грошова оцінка. Однак, як встановлено зібраними та приєднаними до позовної заяви належними письмовими доказами, зазначених вимог чинного законодавства при посвідченні вищезгаданого договору дарування невиконано.

В зв`язку з тим, що про порушення відповідачами порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки по справі їй стало відомо з довідки Квасівської сільської ради №256 від 03.02.2011 року, то наведена обставина свідчить про те, що встановлений ст. 257 ЦК України строк для звернення до суду за захистом порушеного права пропущено ними з поважних причин.

Тому, просить суд винести рішення, яким поновити їй строк звернення до суду, договір дарування земельної ділянки від 27 лютого 2003 року на бланку серії ВАЕ №636139 державним нотаріусом Рахівської районної державної нотаріальної контори Пріц О.І., визнати недійсним. Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га., що розташована в с.Кваси, Рахівського району, Закарпатської області за цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства, виданий на ім`я ОСОБА_3, 19 жовтня 2007 року, серія ЯД № 535678 визнати недійсним та скасувати, стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

25 серпня 2011 року, ОСОБА_1, подала суду змінену позовну заяву до відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_7, Рахівського відділу земельних ресурсів Закарпатської області, треті особи: Квасівської сільської ради, Рахівського району, Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, в якій просить суд, винести рішення, яким поновити строк звернення до суду, визнати доручення на дарування земельної ділянки, посвідчене Квасівською сільською радою Закарпатської області в реєстрі №05 від 19 лютого 2003 року від ОСОБА_8 на ОСОБА_7 недійсним; визнати договір дарування земельної ділянки від 27 лютого 2003 року, посвідчений Рахівським державним нотаріусом Пріц О.І. в реєстрі за №411 на ім`я ОСОБА_9 недійсним; визнати незаконним державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2007 року серії ЯД №535678, площею 0,1500 га., за адресою АДРЕСА_1, виданий Рахівським районним відділом земельних ресурсів.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2011 року замінено первісного відповідача: Рахівський районний відділ земельних ресурсів Закарпатської області на Міськрайонне управління Держкомзему у місті Рахів і Рахівському районі та третю особу Рахівське районне управління юстиції Закарпатської області замінено на Рахівську державну нотаріальну контору Закарпатської області.

17 січня 2013 року позивачка ОСОБА_1 подала суду заяву про збільшення позовних вимог в якій просить суд поновити строк для звернення до суду; визнати доручення на дарування земельної ділянки посвідчений Квасівською сільською радою Закарпатської області в реєстрі №05 від 19 лютого 2003 року від ОСОБА_8 на ОСОБА_7 недійсним; визнати договір дарування земельної ділянки від 27 лютого 2003 року, посвідчений Рахівським державним нотаріусом Пріц О.І. в реєстрі №411 на ім`я ОСОБА_3 недійсним; визнати незаконним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2007 року серія ЯД № 535678, площею 0,1500 га., кадастровий номер 2123683000:02:002:0019 за адресою АДРЕСА_1, виданий Рахівським районним відділом земельних ресурсів; визнати незаконним та скасувати рішення №238 IX сесії V- скликання Квасівської сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області від 04 вересня 2007 року про погодження меж по сусідньому землекористуванню.

Ухвалою Рахівського районного суду від 05 лютого 2013 року замінено первісного відповідача - Міськрайонне управління Держкомзему у місті Рахів та Рахівському районі належним відповідачем Управління Держземагенства у Рахівському районі, Закарпатської області.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 б/б та її представник ОСОБА_2, збільшені позовні вимоги підтримали, та показали суду, що в липні місяці 2011 року ОСОБА_2 ознайомившивсь з матеріалами цивільної справи №16/09 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_11 до ОСОБА_1 б/б, Рахівської ДНК про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, звернув увагу на доручення на дарування земельної ділянки від 19 лютого 2003 року, де нібито ОСОБА_8, уповноважила ОСОБА_7, подарувати належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, за неписьменну ОСОБА_8 на її прохання та в її присутності, вважають, дане доручення сфальсифіковане, нібито підписане ОСОБА_12, та порівняв з підписом на заповіті від 30 січня 2003 року на ім`я позивачки від ОСОБА_8, складений та посвідчений ОСОБА_12, який в її присутності підписав цей заповіт. Тому вважають, що підпис на дорученні дарування земельної ділянки зроблений не ОСОБА_12. Також, в матеріалах справи є пояснення ОСОБА_12 про те, що він не підписував дане доручення. Про підробку підпису їй мтало відомо 22 липня 2011 року, тому ними і пропущено строк звернення до суду. Також вваєажає, що доручення дарування земельної ділянки було укладено без вільного волевиявлення ОСОБА_8 та не відповідало її внутрішній волі, тому що вона не підписувала доручення на дарування земельної ділянки, що є порушенням загальних правил для дійсності правочинів та підставою для визнання доручення дарування земельної ділянки недійсним. Тому, вважають, що укладений на підставі вищезгаданого, на їх думку, недійсного доручення, договір дарування земельної ділянки площею 0,15 га. від 27 лютого 2003 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, такоє є недійсним, оскільки ОСОБА_8 не підписувала на ім`я ОСОБА_7 доручення на дарування земельної ділянки, що не відповідає її внутрішній волі. Також вважають, що підлягає до скасування і Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий на ім`я ОСОБА_3, від 19 жовтня 2007 року, оскільки цільве призначення вищезазначеної ділянки, як зазначено в Державному акті є для ведення особистого підсобоного господарства, а цільове призначення земельної ділянки переданої в приватну власність ОСОБА_8 за державним актом на право приватної власності на землю станом на сьогоднішній день залишилося незмінним - 0,15 га., для обслуговування житлового будинку та 0,35 га. - для ведення особистого підсобного господарства. Тому вважають, що при посвідчені вищезгаданого договору дарування а надалі і при виготовленні та видачі на його підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_3 порушено, встановлений ст. 20 ЗК України, порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, що стверджується відсутністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, тому договір та державний акт є незаконними та підлягають скасуванню. також, ними ставиться під сумнів і рішення №238 IX сесії V скликання Квасівської сільської ради Закарпатської області від 04 вересня 2007 року про погодження меж по сусідньому землекористуванню між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки вважають, що таке порушує права користування ОСОБА_1 житловим будинком, господарськими будівлями та земельною ділянкою, оскільки дане рішення приймалося без її участі. Тому збільшені позовні вимоги підтримують в повному обсязі, та просять їх задовільнити. .

Відповідачка - ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, та показали суду, що позивачами пропущено строк позовної давності для звернення до суду без поважних причини, оскільки спір між стронами існує вже з 2009 року. Також ОСОБА_1, не момент укладення оспорюваного договору дарування, не являлася належним користувачем, 1/2 частини житлового будинку, на який вона посилається, так як спадщину прийняла тільки в 2003 році, отже даним договором її права жодним чином не порушуються. ОСОБА_3 виготовила правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку ще за життя, ОСОБА_8, яка за життя жодного разу не виявила бажання скасувати договір дарування, та ні з чійого боку жодних претензій не було. Щодо письмової заяви ОСОБА_12 про те, що він нібито не підписував оспорюване доручення, то воно не може братися судом до уваги, так як свідки повинні допитуватись під присягою. Вважають, що не має жодних підстав для задоволення збільшених позовних вимог позивачки, а тому просять в позові відмовити.

Відповідачка - ОСОБА_7, показала суду, що вона була стороною оспорюваного договору дарування, а саме виступала представником Дарувателя ОСОБА_8, по її дорученню. При укладанні даного договору, та посвідченні доручення, було дотримано всі вимоги закону, тому вважає, що підстав для їх скасування не має. Дійсно було волевиявлення громадянки ОСОБА_8, подарувати земельну ділянку ОСОБА_3. Цільове призначення земельної ділянки не змінювалося. Окрім того їй відомо, що дана земельна ділянка і до укладення договору дарування, перебувала в користування ОСОБА_3, отже ОСОБА_8 жодним чином не заперечувала проти такого користування.

Представник Держземагенства у Рахівському районі в судове засідання не з`явився, начальник управління Дзядів Ю.Й. надав суду заяву, в якій просить дану справу розглядати у відсутності їхнього представника.

Представник Квасівської сільської ради в судове засідання не з`явився, сільський голова - Діміч В.Ю. надав суду заяву, в якій просить дану справу розглядати без представника сільської ради.

Представник Рахівської ДНК , у поданій до суду заяві , позов ОСОБА_1 не визнала.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

У відповідності до положень ст.ст.10,11,58,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень частин 1-2 статті 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 212 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 Цивільного Кодексу Української РСР, в редакції 1963 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Так, 19 лютого 2003 року, було виготовлено доручення, відповідно до якого ОСОБА_8 уповноважила ОСОБА_7 (прізвище змінено внаслідок укладення шлюбу на ОСОБА_7, копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25 січня 2011 року) ОСОБА_7, подарувати, належну їй на праві приватної власності земельну ділянку гр. ОСОБА_3, також уповноважили ОСОБА_7 представляти її інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та органами з питань пов`язаних із укладенням та належним оформленням договору дарування. Дане доручення посвідчено секретарем Квасівської сільської ради народних депутатів, а за неписьменну ОСОБА_8, на її прохання та в її присутності його підписав ОСОБА_12.

Відповідно до ст.ст. 64, 65 Цивільного Кодексу Української РСР, в редакції 1963 року, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності.

Також, пунктом 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України N 18/5 від 14.06.94, чинної, на момент посвідчення оспорюваної довіреності, якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса угоду, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено. Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус, крім того, прочитує йому текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Так, в вищезгаданому дарученню, дійсно міститься посвідчувальний напис про те, що за неписьменну громадянку ОСОБА_8 на її прохання та в її присутності, доручення яке їй прочитано секретарем сільської ради, підписано громадянином ОСОБА_12. Отже, доручення відповідає вимогам на той час діючого законодавства.

Позивачі ставлять під сумнів справжність підпису ОСОБА_12 у дорученні, на підтвердження чого надали нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_12 про те, що він не підписувався замість ОСОБА_8 у дорученні від 19.02.2003 року. Поряд з цим, заява ОСОБА_12 не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки такий не був допитаний під присягою свідка в залі суду, клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_12 позивачка та її представник не заявляли. При цьому суд констатує, що нотаріус, виконуючи свої функціональні обов"язки засвідчує справжність підпису в заяві, а не зміст заяви по суті.

Безпідставною, на думку суду також є позовна вимога про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 27 лютого 2003 року укладеного між ОСОБА_7 як представником дарувательки ОСОБА_8 та ОСОБА_3. за якою, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 15 га. для ведення особистого підсобного господарства.

Стаття 215 ЦК України в редакції 2003 року, чітко встановлює причини, визнання недійсності правочину, якими зокрема є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так, як встановлено вище, ОСОБА_7 діяла від імені Дарувателя, на підставі чинного доручення, в межах наданих їй повноважень, зміст договору не суперечить цьому кодексу, та іншим актам цивільного Законодавства, даний правочин спрямований на реальне настаття правових наслідків, що обумовлені ним.

Не підлягає до скасування й Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий на ім`я ОСОБА_3, від 19 жовтня 2007 року, оскільки цільове призначення вищезазначеної ділянки, як зазначено в Державному акті є для ведення особистого підсобного господарства, а цільове призначення земельної ділянки переданої в приватну власність ОСОБА_8 за державним актом на право приватної власності на землю станом на сьогоднішній день залишилося незмінним.

Отже посилання позивачки на порушення визначеного статтею 20 ЗК України, порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, зокрема через відсутність відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, є голослівним та не підтвердженим жодним доказом.

Стаття 155 Земельного Кодексу України, вказує, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Чинним законодавством передбачено скасування державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками, які є правовстановлюючими документами і посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою (ст.126 ЗК України). Так, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних спорів", виходячи з положень статей 8,124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Однак, статтею 140 ЗК України закріплено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, якими є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; г) відчуження земельної з мотивів суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Однак, позивачка та її представник не навели жодних підстав припинення права власності відповідачки - ОСОБА_3 на земельну ділянку, передбачених законом.

На думку суду, безпідставною являється вимога про скавування рішення №238 IX сесії V скликання Квасівської сільської ради Закарпатської області від 04 вересня 2007 року про погодження меж по сусідньому землекористуванню між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Так, на підтвердження вказаної позовної вимоги, позивачка не надала суду жодного документу на підтвердження її права власності на житловий будинок та земельну ділянку, право користування якими, на її думку порушено.

Відповідно до ст. 26 п. 34 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Стаття 12 Земельного Кодексу України регулює повноваження сільських рад у галузі земельних відносин, пункт "б"якої, передбачає, передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

У відповідності до ст. 121 ЗК України, громадяни України, мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у селах, в розмірі не більше 0, 25 гектарів, тоді як відповідачці, оспорюваним рішенням було виділено 0,0646 га.

Положення частини 3 статті 158 Земельного Кодексу України, надають право органам місцевого самоврядування вирішувати земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Судом достовірно встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час існує земельний спір. Тому, рішенням 9 сесії 5-го скликання Квасівської сільської ради від 04 вересня 2007 року, сесія Квасівської сільської ради, в межах своїх повноважень, як орган місцевого самоврядування, такий спір вирішила, погодивши межу по сусідньому землекористуванню між ОСОБА_1 мешканкою АДРЕСА_3 довжиною 74, 24 м. землекористувачу ОСОБА_3, мешканці АДРЕСА_2. Вказане рішення, у відповідності до положень 161 Земельного Кодексу України вступило в силу з моменту його прийняття.

Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі ст.88 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачкою.

керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 58, 60, 88, 131, 209, 212- 215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні збільшених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, управління держземагенства у Рахівському районі, Квасівської сільської ради Рахівського району, третя особа без самостійних вимог: Рахівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним доручення на дарування земельної ділянки, посвідченого Квасівською сільською радою в реєстрі №05 від 19.02.2003 року від імені ОСОБА_8 на ОСОБА_7, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 27.02.2003 року, посвідченого Рахівським державним нотаріусом Пріц О.І. в реєстрі за № 411, визнання незаконним Державного акту про право власності на земельну ділянку від 19.10.2007 року серії ЯД № 535678, визнання незаконним та скасування рішення №238 IX сесії V скликання Квасівської сільської ради від 04.09.2007 року про погодження меж по сусідньому землекористуванню - відмовити в цілому.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Рішення може бути оскаржено у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча: Бліщ О.Б.