Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-20170/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року м. Київ К/9991/14800/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011

у справі № 2а-20170/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ялтан» (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю третіх осіб - відділу культури Макіївської міської ради та контрольно-ревізійного управління в Донецькій області,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000452303/0 та від 22.07.2010 № 0000442303/0.

Судові акти по справі мотивовано тим, що податковий кредит та валові витрати в оспорюваній сумі було сформовано Товариством за наслідками реального виконання операції з поставки підрядних робіт з дотриманням вимог чинного податкового законодавства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 228, 626, 629 Цивільного кодексу України та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

При цьому заявник касаційної скарги зазначає, що судами було проігноровано доводи податкової інспекції про відсутність у субпідрядної організації - товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Променерго»(далі -ТОВ «Строй-Променерго») - об'єктивної можливості виконати підрядні роботи у зв'язку з відсутністю необхідного штату працівників, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень. Скаржник також посилається на те, що названий контрагент відсутній за місцезнаходженням; Товариством не доведено реальності господарських операцій з ТОВ «Строй-Променерго», а укладені з цим постачальником договори є нікчемними та спрямовані на створення документообігу для отримання податкових переваг.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди, ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку щодо опрацювання встановлених ризикових операцій Товариства з питань правовідносин з ТОВ «Строй-Променерго» за період з 01.01.2009 по 31.03.2010. За результатами цієї перевірки складено акт від 12.07.2010 № 1832/23-2/33523961 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000442303/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 75341 грн. (у тому числі 55191 грн. за основним платежем та 20150 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000452303/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 66230 грн. (у тому числі 44153 грн. за основним платежем та 22077 грн. за штрафними санкціями).

Судові інстанції встановили усі фактичні обставини справи, повно та всебічно їх дослідили, у сукупності оцінили подані учасниками процесу докази, правильно застосували норми права та прийняли законні та обґрунтовані судові акти.

Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, критеріями обліку витрат для цілей оподаткування є їх понесення у зв'язку з реальною економічною діяльністю, а також документальна підтвердженість.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

У розгляді цієї справи суди встановили, що на підставі договорів підряду у період з липня по жовтень 2009 року ТОВ «Строй-Променерго» виконало для Товариства комплекс робіт з поточного та капітального ремонту визначених об'єктів (школи мистецтв № 3 та № 4 у м. Макіївка).

На підтвердження виконання цих робіт Товариством подано акти прийому виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2в, податкові накладні. Зазначені первинні документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних ТОВ «Строй-Променерго», та їх вартість. Вказані документи підписані сторонами без застережень. Ці роботи були в подальшому поставлені позивачем замовникові - відділу культури Макіївської міської ради; фактичне виконання робіт підтверджується і актами контрольного обміру обсягів виконаних Товариством робіт, складених комісією за участю представників названого замовника, позивача та у присутності ревізорів контрольно-ревізійного відділу у м. Макіївка.

Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність ТОВ «Строй-Променерго» за місцезнаходженням та про несплату ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавства не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Суди правильно зазначили, що посилання ДПІ на невиконання ТОВ «Строй-Променерго» підрядних робіт на спірних об'єктах документально не підтверджені, позаяк у матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про виконання спірних робіт іншою особою, ніж ТОВ «Строй-Променерго».

Доводи податкового органу про недобросовісність Товариства у зв'язку з тим, що його контрагент не має основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідної чисельності штату працівників були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано їх відхилили, пославшись на те, що податковим органом не доведено неможливості залучення ТОВ «Строй-Променерго» до виконання спірних робіт сторонніх осіб, а також основних засобів, належних третім особам, зокрема, на умовах оренди.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків судів про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 у справі № 2-а-20170/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько