Ухвала

від 29.05.2013 по справі 2а-3315/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

29 травня 2013 року м. Київ В/800/2243/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Голубєвої Г.К. Суддів: Бившевої Л.І. Лосєва А.М. Рибченка А.О. Шипуліної Т.М.,

перевіривши заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року у справі № 2а-3315/12/2670 (К/9991/53330/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Електромашина» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року у названій справі.

Згідно статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239 2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Відповідно приписів статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме -пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копію постанови Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 року у справі № К-8777/08 в якій, на його думку, згадані норми права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Між тим, у даній справі та рішенні, наведеному заявником як приклад неоднакового застосування судами норм матеріального права, норми права застосовані однаково, при цьому: у справі, щодо якої подано заяву, підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами, установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість яких були визнані недійсними рішенням суду. Судом касаційної інстанції, враховуючи обставину щодо реальності господарських операцій, було підтверджено висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що при визначенні податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість позивач діяв у межах пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп.7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають порядок формування податкового кредиту та порядок визначення та отримання суми бюджетного відшкодування, що узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування з зазначених вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Така правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постанові Верховного Суду України від 13.01.2009 року №21-1578во08 року, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі за позовом ТОВ «Дабл ю Джей-Херсон» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування податкового повідомлення-рішення, дійшла висновку щодо помилковості позиції судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів одних контрагентів позивача, які видали податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими його контрагентами. Верховним судом зазначено, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У свою чергу наголошено, що суди не спростували доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Частина перша статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суди привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби в допуску справи для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Голубєва Г.К. Судді Бившева Л.І. Лосєв А.М. Рибченко А.О. Шипуліна Т.М.