Ухвала

від 16.05.2013 по справі 825/456/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/456/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватної виробничо-комерційної служби "Станрос" до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Приватне підприємство «Станрос», звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 12.12.2012 року № 0005102320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 24376,00 грн. за основним платежем, та від 12.12.2012 року № 0005112320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 21196,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 12.12.2012 року № 0005102320 та від 12.12.2012 року № 0005112320.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП «Станрос» (ідентифікаційний код-36144603) зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 21.10.2008 року та зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 581728 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100151547 НБ № 072492.

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 23.11.2012 року № 3467, № 3468, відповідно до наказу від 23.11.2012 року № 3502, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 та ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Станрос» з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ операцій по взаємовідносинах з ПП «Крузо» з ПДВ за червень 2011 року та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 2558/22/36144603.

В акті перевірки від 30.11.2012 року № 2558/22/36144603 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 14.1.27 пп. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 24376,00 грн. за 2 квартал 2011 року;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за червень 2011 року на загальну суму 21196,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 12.12.2012 року № 0005102320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 24376,00 грн. за основним платежем;

- від 12.12.2012 року № 0005112320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 21196,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги позивача ДПС у Чернігівській області рішенням № 2025/10/10-215 від 04.01.2013 року залишено оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено тих обставин, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, недобросовісності позивача, оскільки висновки податкового органу не мають фактичного та правового обґрунтування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в червні 2011 року ПП «Станрос» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Крузо» (код ЄДРПОУ-31846034).

Так, в результаті господарських взаємовідносин з ПП «Крузо» позивачем сформовано податковий кредит в червні 2011 року в сумі 21196,00 грн.

Судом встановлено, що між ПП «Станрос» та ПП «Крузо» укладено договір поставки від 10.03.2011 року № 002/11.

Відповідно до вказаного договору ПП «Крузо» зобов'язується продати та передати у власність ПП «Станрос» товар, а ПП «Станрос» зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Договір підписано директорами ПП «Станрос» і ПП «Крузо» та скріплено печатками підприємств.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують належним чином оформлені первинні документи, а саме: -договір поставки від 10.03.2011 року № 002/11; -податкова накладна від 01.06.2011 року № 7 на суму 127175,76 грн., в т.ч. ПДВ 21195,96 грн.; -видаткова накладна від 01.06.2011 року № 7; -рахунок-фактура від 01.06.2011 року № 7; -прибуткова накладна від 01.06.2011 року № ПН-0000011; -журнал реєстрації довіреностей.

За поставлену продукцію ПП «Станрос» перерахувало постачальнику грошові кошти в оплату за поставлену продукції згідно вищезазначеного договору платіжними дорученнями № 59 від 01.06.2011 р., № 60 від 03.06.2011 р., № 135 від 18.11.2011 р., № 95 від 27.06.2012 р., № 96 від 27.06.2012 р., № 11 від 20.07.2012 р., № 30 від 27.08.2012 р., № 35 від 05.09.2012 р., № 49 від 27.09.2012 р.

Податкова накладна включена до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за червень 2011 року.

В бухгалтерському обліку позивача вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдових відомостях по рахунку 281.

Суд приходить до висновку, що зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку ПП «Станрос».

Договір сторонами виконано в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що представником відповідача не заперечувалось, що всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Однак, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб`єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності контрагента позивача.

Так, відповідач звертає увагу на акт ДПІ у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 21.12.2011 року № 5859/372/23-206/31846034 про результати проведення позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Крузо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціям з ПДВ за червень-жовтень 2011 року, яким встановлено, що ПП «Крузо» за податковою адресою не знаходиться, відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних виробничих фондів або складських приміщень для здійснення торгово-посередницької діяльності, також встановлено ознаки фіктивності підприємства

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що станом на момент проведення податкової перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ані посадових осіб Позивача, ані посадових осіб конрагента не було притягнуто до кримінальної відповідальності за діяння, що за своїм змістом та суттю відносяться до переліку дій (правочинів), зазначених в частині першій статті 228 Цивільного кодексу України та кореспондуються з відповідними статтями Кримінального кодексу України, в тому числі за знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Крім того, на адресу суду першої інстанції надійшла відповідь на запит від Дніпродзержинської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС, в якій зазначено, що декларацію з ПДВ за червень 2011 року від 20.07.2011 р. вх. № 64716 ПП «Крузо» не визнано як податкову звітність, у зв'язку з тим, що вона заповнена всупереч Порядку заповнення та подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011р. № 41. ПП «Крузо» податкову декларацію з ПДВ за червень 2011 року з виправленими показниками надано 30.08.2011 року вх. №9007257432 засобами «Е-Маіl». Також повідомлено, що в судовому порядку дії Дніпродзержинської ОДПІ щодо порядку прийняття податкової звітності ПП «Крузо» не оскаржувало.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що усі господарські операції підтверджені Позивачем первинними документами, крім того судом першої інстанції встановлено факт подальшої реалізації придбаного товару.

Так, всі закуплені товари за результатами операцій з контрагентом ПП «Крузо» були використані в господарській діяльності товариства, а саме продані ТОВ «Датчикове підприємство «Завод Рапід», ТОВ «Епіцентр К», НВКО «Тент», «Луцьке підприємство електротранспорту», що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, довіреностями.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В п. 198.3 ст.198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Як зазначалося вище, понесені Позивачем витрати зі сплати податку на додану вартість мали ділову мету та були призначені для використання в господарській діяльності Позивача.

Усі вищезазначені операції та їх результати були відображені Позивачем належним чином в бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Будь-яких зауважень щодо правильності та повноти відображення Позивачем згаданих операцій в бухгалтерському обліку та податковій звітності Відповідачем в Акті не вказано.

Таким чином, Позивачем при віднесенні сум сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів дотримані усі вимоги ПКУ.

Тому, збільшення Відповідачем Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача.

Згідно пункту 57.4. статті 57 ПКУ пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашения податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при прийнятті Відповідачем спірного повідомлення-рішення ним не було дотримано вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.