Ухвала

від 29.05.2013 по справі 2а-1340/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

29 травня 2013 року м. Київ К/800/15717/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Голубєва Г.К.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін :

позивача - Рисика Р.М.,

відповідача - Прокоф'євої Л.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013

у справі № 2а-1340/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКТ-Сервіс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.12.2011 № 0011022302, згідно з яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 6 379 302 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у сумі 1 грн.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано позивачем за ланцюговими поставками, які не опосередковувалися дійсним рухом активів, а мали на меті лише створення формального документообігу з ціллю отримання податкових переваг.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що сам по собі акт перевірки не може слугувати доказом порушення платником вимог податкового законодавства, тоді як наявність у Товариства належним чином оформлених податкових накладних підтверджує право позивача на податковий кредит у спірній сумі.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі правильне та вмотивоване рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

У подальшому ДПІ подано клопотання від 16.04.2013 про закриття провадження у справі внаслідок припинення юридичної особи Товариства у зв'язку з банкрутством.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне визнати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції таким, що втратило законну силу, та закрити провадження у справі виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято ДПІ за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тіса Плюс» за період з 01.04.2011 по 31.05.2011, оформленої актом від 16.11.2011 № 1478/23-2/37139302. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено, що у перевіреному періоді позивачем було сформовано податковий кредит у сумі 6 379 302,26 грн. за операціями з придбання товару у названого контрагента, які мали фіктивний характер. При цьому ДПІ зазначає, що спірні операції мали ланцюговий характер та здійснювалися за участю низки підприємств, які були зареєстровані на підставних осіб без дійсного наміру здійснювати господарську діяльність, не мали необхідних трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для провадження реальної економічної діяльності, не звітували до податкового органу.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення податкового кредиту з метою мінімізації сплати ПДВ до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тіса Плюс» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому слід зазначити, що за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) суми ПДВ у складі їх вартості не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених податкових накладних та інших первинних документів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, пославшись на обставини, що були встановлені податковою інспекцією під час проведення перевірки позивача, зазначив про відсутність документального підтвердження реального виконання операцій, за якими Товариством було сформовано дані податкового обліку.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено.

Так, заперечення ДПІ проти наявності у позивача права на податковий кредит за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Тіса Плюс» ґрунтуються на оцінці правовідносин цього постачальника з учасниками ланцюгової поставки, тобто з третіми особами.

Однак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Відсутність товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Плюс» за податковою адресою також не може бути свідченням необґрунтованості податкової вигоди Товариства. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком апеляційного суду про відсутність обставин для позбавлення позивача права на податковий кредит за спірними операціями та, відповідно, про незаконність оспорюваного донарахування.

Як вбачається з поданого ДПІ витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 15.08.2012 державним реєстратором було здійснено запис про припинення юридичної особи Товариства у зв'язку з визнанням його банкрутом за судовим рішенням.

За змістом пункту 5 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Згідно зі статтею 228 цього Кодексу суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 у справі № 2а-1340/12/2670 визнати такою, що втратила законну силу.

3. Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Г.К. Голубєва

Суддя М.І. Костенко