Постанова

від 30.05.2013 по справі 5023/5314/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р. Справа № 5023/5314/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Савченко О.А.

відповідача - Версан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1087 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 06.03.13 р. у справі № 5023/5314/12

за позовом Міністерства оборони України, м. Київ

до Приватного підприємства "Торговий Дім "УкрТехБаза-Трейд", м. Харків

про стягнення 63531,84 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Міністерство оборони України звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Приватного підприємства "Торговий Дім "УкрТехБаза-Трейд", м. Харків 63531,84 грн. з яких: 13834,88 грн. пені та 49696,96 грн. штрафу. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки продукції № 308/11/35 від 29.11.2011 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.03.2013 р. у справі № 5023/5314/12 позов задоволено, стягнуто з Приватного Підприємства "Торговий Дім "Укртехбаза-Трейд" на користь Міністерства оборони України 13834,88 грн. пені, 49696,96 грн. штрафу та 1609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 06.03.2013 р. по справі № 5023/5314/12 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Крім того просив судові витрати покласти на позивача.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченнях та ін.

23.05.13 р. відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з доповненням апеляційної скарги, в якому просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.03.2013 р. по справі № 5023/5314/12 та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в доповненнях до апеляційної скарги. В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, вказує на невідповідність умов, які містяться у п. 5.1. та 5.2. договору стосовно поставки товару не пізніше 30.11.2011 р. вимогам норм матеріального права, вважаючи при цьому, що вищевказані норми договору є недійсними та нікчемними з моменту його укладення. Крім того, вважає, що не повинен нести ніякої відповідальності за їх невиконання.

Представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просить апеляційну скаргу задовольнити з урахуванням доповнень.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, між Міністерством оборони України та Приватним підприємством «Торговий Дім «Укртехбаза-трейд» 29.11.2011 р. укладено договір на поставку продукції (за кошти державного бюджету України) № 308/11/35 (далі - договір).

Відповідно до умов укладеного договору, відповідач (виконавець) зобов'язався у 2011 році поставити позивачу (замовнику) товари, у асортименті, кількості та за цінами зазначеними у специфікації товарів, що додається до договору і є його невід'ємною частиною (додаток 1), а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 5.1. договору, поставка товарів за загальним фондом здійснюється у строк до 30 календарних днів з дати підписання договору, силами і засобами виконавця, але не пізніше 30.11.2011 р.

Згідно з п. 5.2. договору, поставка товарів за спеціальним фондом здійснюється у строк до 30 календарних днів, силами і засобами виконавця після одержання від замовника письмового повідомлення про надходження коштів за спеціальним фондом державного бюджету України, але не пізніше 30.11.2011 р.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач товар у строк не поставив, а фактично поставив його, що підтверджується актами приймання (т. 1 а. с. 24-28): від 16.12.2011 р. № 567 на суму 331177,22 грн.; від 16.12.2011 р. № 1748 на суму 198906,84 грн.; від 21.12.2011 р. № 591 на суму 4739,75 грн.; від 30.12.2011 р. № 592 на суму 143068,14 грн.; від 30.12.2011 р. № 1756 на суму 32064,53 грн.

У зв'язку з порушенням умов договору позивач нарахував відповідачу штрафні санкції згідно з п. 7.3. та 7.4. договору.

Як видно з умов договору та доданих до справи доказів підставою для його укладання є конкурсні торги, в яких відповідач став переможцем і за умов якого визначено строк поставки 30.11.2011 р.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 308/31/162 від 12.01.2012 р. з вимогою про сплату пеню та штрафу.

Відповідач вимоги вказаної претензії не виконав, штрафні санкції не сплатив.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідачем не доведено належного виконання умов договору у передбачений строк не пізніше 30.11.2011 р., а нарахування штрафних санкцій у сумі 63531,84 грн. здійснено відповідно до умов договору, і їх стягнення є правомірним та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Міністерства оборони України про стягнення з Приватного підприємства "Торговий Дім "УкрТехБаза-Трейд" штрафних санкцій у сумі 63531,84 грн. у зв'язку з несвоєчасним виконанням умов договору.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічна норма міститься в ст. 265 ГК України, згідно з якою за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено вище, 29.11.2011 р. між позивачем і відповідачем укладений договір № 308/11/35 поставки продукції (за кошти державного бюджету України).

На виконання умов договору відповідачем відвантажено, а позивачем отримано товар, що підтверджується актами приймання: від 16.12.2011 р. № 567 на суму 331177,22 грн.; від 16.12.2011 р. № 1748 на суму 198906,84 грн.; від 21.12.2011 р. № 591 на суму 4739,75 грн.; від 30.12.2011 р. № 592 на суму 143068,14 грн.; від 30.12.2011 р. № 1756 на суму 32064,53 грн.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору встановлено кінцевий строк поставки товару, а саме 30.11.2011 р. Крім того, строк поставки товарів до 30.11.2011 р. встановлений в оголошенні про проведення відкритих торгів від 01.09.2011 р., повідомленні про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (опубліковане у «Вісник державних закупівель») та у документації конкурсних торгів.

Таким чином, відповідач свої обов'язки стосовно постачання товару у строк передбачений договором не виконав, а порушив його.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його у строк встановлений договором.

Відповідно до п. 7.3. договору, за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 0,1 % від вартості товарів, стосовно яких допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до п. 7.4. договору, за відмову від поставки, а також за порушення строків поставки товарів з виконавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставлених товарів.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз зазначеної норми матеріального права свідчить, що вона є спеціальною і підлягає застосуванню до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, оскільки виконання зобов'язання позивача за договором поставки фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Як зазначалось вище, в п. 7.3., 7.4. договору, сторони встановили відповідальність за порушення господарського зобов'язання щодо строків поставки товарів у вигляді штрафу у розмірі 0,1 % від вартості товарів, стосовно яких допущено прострочення постачання за кожний день прострочення та штраф 7 % за порушення строків поставки, що не суперечить приписам ст. 231 ГК України.

Договором передбачено те, що при порушенні строків поставки товару постачальником, він сплачує покупцеві штрафні санкції в визначеному розмірі.

А отже зазначена в п. 7.3 договору, санкція «штраф» за кожний день прострочення вважається пенею.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару в установлений строк, позивач має право вимагати від останнього сплати штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги вищезазначене та перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій на підставі зазначених норм закону та укладеного договору, судова колегія приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13834,88 грн. пені, 49696,96 грн. штрафу є законними та обґрунтованими.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 06.03.13 р. по справі № 5023/5314/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 06.03.13 р. по справі № 5023/5314/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 31.05.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.