Постанова

від 28.05.2013 по справі 5002-9/4662-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року Справа № 5002-9/4662-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Волкова К.В.,

Видашенко Т.С.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, комунальне підприємство "Роздольненський центральний ринок";

відповідач: не з'явився, фізична особа - підприємець ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 18 лютого 2013 року у справі №5002-9/4662-2012

за позовом комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" (вул. Євпаторійське шосе, 1т, смт. Роздольне, Автономна Республіка Крим, 96200)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 11236 грн. та звільнення торгівельного місця,

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство "Роздольненський центральний ринок" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 11236 грн. та звільнення торгівельного місця.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 181, 193 Господарського кодексу України, статті 526, 530, 638 Цивільного кодексу України, та пункти 16, 18-20, 23 Правил торгівлі на ринках, мотивовані відмовою відповідача оплачувати зайняте торгове місце, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 11236 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" 4556 грн. основного боргу та 1725,65 грн. судового збору.

Зобов'язано відповідача звільнити торгове місце НОМЕР_2 площею 5 кв.м, що розташоване на території комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок".

В частині стягнення 6380 грн. відмовлено.

В частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 300 грн. провадження по справі припинено відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновку про існування між сторонами договірних відносин та зазначив, що фактичне використання торгового місця, розміщеного на території КП "Роздольненський центральний ринок" підтверджується наявними в матеріалах справи документами, тому за його використання відповідач має сплачувати плату, розмір якої за своєю суттю є збитками, оскільки виникає із договірних взаємовідносин сторін.

Виходячи з розрахунку суми заборгованості, суд задовольнив позовні вимоги в розмірі 4556 грн. (за період з 19 грудня 2009 року по 30 листопада 2012 року), до вимог про стягнення 6280 грн. застосував строк позовної давності за клопотанням відповідача, у стягненні 100 грн. відмовив, оскільки борг в цій частині погашений до звернення з позовом до суду, в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 300 грн. провадження припинив у зв'язку з його сплатою під час розгляду справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи також вимогу про звільнення торгового місця, зазначив, що КП "Роздольненський центральний ринок" є орендарем спірної земельної ділянки, а у відповідача відсутні будь-які договори або інші правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою площею 5 кв.м., на якій розміщене торгове місце № НОМЕР_2, а тому відповідач зобов'язаний її звільнити.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована необґрунтованістю судового рішення.

Апелянт зазначає, що не має боргу перед позивачем, оскільки проводила оплату за торгове місце в 2008-2012 роках у повному обсязі, проте, відповідно до пункту 24 Правил торгівлі на ринках зберігала квитанції лише до кінця робочого дня. Суд першої інстанції, на думку апелянта, необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про витребування у позивача касових стрічок, оскільки з них вбачається, що квитанції видавалися без вказівки прізвища особи, яка сплачувала кошти.

Крім того, апелянт вважає, що позивачем не надано доказів того, що нею було зайняте торгове місце саме тією площею, яка вказана у позові, надана схема розміщення об'єктів на ринку не узгоджена з санітарно-епідеміологічною службою та управлінням ветеринарної медицини відповідно до діючого законодавства.

Відповідач також вважає невірними посилання позивача при розрахунку заборгованості на те, що з 03 червня 2011 року плата за утримання торгового місця за 1 кв.м складає 1,50 грн., на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Висновок суду про те, що між сторонами існують договірні відносини, відповідач вважає таким, що суперечить фактичним обставинам справи, оскільки відповідачем оспорюється розмір торгового місця та розмір плати за утримання торгового місця, а тому немає підстав вважати, що договір між сторонами є укладеним.

Апелянт також зазначає, що у суду не було підстав для задоволення позову в частині зобов'язання звільнити торгівельне місце, оскільки на час прийняття рішення вона не займала торгове місце на ринку, на підтвердження чого нею був наданий договір купівлі-продажу контейнера іншій особі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 березня 2013 року апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів: головуючий суддя - Балюкова К.Г., судді - Видашенко Т.С., Плут В.М.

21 березня 2013 року до канцелярії суду від комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить скаргу залишити без задоволення. Позивач у відзиві також вказує на те, що рішенням суду припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 300 грн., які відповідач оплатила 24 грудня 2012 року за платіжним дорученням №59, в якому вказано, що оплата проведена за листопад та грудень 2012 року, проте в суму позову позивач не включав оплату за грудень 2012 року, а тому просить платіж за грудень 2012 року в розмірі 150 грн. включити до присудженої суми позову.

За розпорядженням секретаря судової палати від 02 квітня 2013 року у зв'язку з відпусткою суддя Плут В.М. був замінений на суддю Волкова К.В.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2013 року розгляд апеляційної скарги відкладений на 23 квітня 2013 року, зобов'язано позивача надати документи, що регулюють правовідносини між сторонами, докази ініціювання укладення договору оренди торгівельного місця між адміністрацією ринку і відповідачем, докази зайняття відповідачем торгівельного місця після 01 лютого 2013 року, докази правомірності нарахування оплати за утримання торгівельного місця на площу 10 кв.м, контрольні касові стрічки по оплаті за обслуговування торгівельного місця особами, що торгували на ринку, за період з квітня 2008 року по листопад 2012 року, журнали-ордера, головну книгу, відомості, де відображена заборгованість відповідача; викликано в судове засідання бухгалтера комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" для дачі пояснень.

23 квітня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву до 28 травня 2013 року.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2013 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року у справі №5002-9/4662-2012 на п'ятнадцять днів, до 18 червня 2013 року.

В судове засідання, яке було призначено на 28 травня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, їх представники були присутні в попередніх судових засіданнях та надали пояснення по суті спору, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін, оскільки відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Пунктом 1.1. статуту комунального підприємства „Роздольненський центральний ринок" передбачено, що позивач створений за рішеннями 59-ої сесії Роздольненської селищної ради 4-го скликання від 23 листопада 2005 року і 63-ої сесії Роздольненської селищної ради 4-го скликання від 30 січня 2006 року та є комунальним підприємством, що знаходиться у власності територіальної громади смт. Роздольне (арк. с. 9).

Згідно з пунктом 2.1. Статуту основною метою підприємства є надання послуг із забезпечення належних умов для здійснення продажу продовольчих і непродовольчих товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій, створення необхідних зручностей для покупки.

Рішенням Роздольненської селищної ради від 25 січня 2008 року встановлений тариф за зайняття торгівельного місця для торгівлі в розмірі 1,00 грн. за 1 кв.м. (арк. с. 21-22).

Рішенням виконавчого комітету Роздольненської селищної ради № 87 від 02 червня 2011 року встановлений тариф за зайняття торгового місця для торгівлі з малих архітектурних споруд непродовольчими товарами в розмірі 1,50 грн. за 1 кв.м. (арк. с. 23-24).

Пунктом 2 Правил торгівлі на ринках, які затверджені наказом № 57/188/84/105 Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року (далі - Правила торгівлі) встановлено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Згідно з абзацом 3 пункту 16 Правил торгівлі продавець повинен мати при собі документи про сплату ринкового збору та послуг ринку.

Пунктом 18 Правил торгівлі встановлено, що за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 19 Правил торгівлі за окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубка м'яса (рубачами м'яса ринку), утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснювала підприємницьку діяльність на території комунального підприємства „Роздольненський центральний ринок".

Впродовж декількох років відповідач займала два торгові місця НОМЕР_3 і НОМЕР_2 площею 10 кв.м, а з 10 квітня 2012 року - одне торгове місце НОМЕР_2, площею 5 кв.м, оскільки на місце НОМЕР_3 укладений договір оренди з іншим підприємцем з 10 квітня 2012 року.

Як стверджує позивач, за відповідачем утворилась заборгованість внаслідок несплати послуг за утримання торгового місця за період з 01 квітня 2008 року по 01 грудня 2012 року, в розмірі 11236 грн.

Відмова відповідача погасити заборгованість у добровільному порядку стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом спору в даній справі є правовідносини, що виникли у зв'язку з виконанням договору про надання послуг, укладеного в усній формі.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори згідно з частиною 2 статті 202 того ж Кодексу є дво- чи багатосторонніми правочинами.

Відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України загальною умовою чинності правочину є його вчинення у формі, встановленій законом.

Стаття 205 Цивільного кодексу України розкриває зміст об'єктивного вираження цієї форми, яка врешті одночасно відображає способи зовнішнього волевиявлення суб'єкту правочину.

Законодавець передбачає дві форми правочину: усні й письмову. В тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд. При цьому мають на увазі випадки, передбачені закон, а не іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

За загальним правилом, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі.

Між тим, в силу частини першої статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання письмової форми угоди тягне за собою недійсність такої угоди лише у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений в законі.

Згідно з частиною другою статті 218 цього кодексу якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Тобто дана норма не передбачає обов'язку суду визнавати такий правочин дійсним в усіх випадках.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про існування між сторонами договірних відносин.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що висновок суду про те, що між сторонами існують договірні відносини, суперечить фактичним обставинам справи, оскільки відповідачем оспорюється розмір торгового місця та розмір плати за утримання торгового місця, а тому немає підстав вважати, що договір між сторонами є укладеним.

Відповідач також вважає невірними посилання позивача при розрахунку заборгованості на те, що з 03 червня 2011 року плата за утримання торгового місця за 1 кв.м складає 1,50 грн., на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Судова колегія відхиляє такі доводи відповідача з огляду на наступне.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що розраховував суму, яка підлягає сплаті за утримання торгового місця, виходячи з внутрішніх розмірів контейнеру відповідача, тобто він ніяким чином не міг завищити цей розмір.

Що стосується плати за утримання торгового місця, то її розмір (1,50 грн. за 1 кв.м) встановлений рішенням виконавчого комітету Роздольненської селищної ради № 87 від 02 червня 2011 року. Дане рішення у встановленому законом порядку скасоване не було.

Судовою колегією встановлено, що відповідач проводила оплату за тарифом 1,00 грн. за 1 кв.м, а не 1,50 грн. за 1 кв.м, як це встановлено рішенням виконавчого комітету Роздольненської селищної ради № 87 від 02 червня 2011 року, тобто по суті, нарахована позивачем заборгованість, в тому числі, є різницею в тарифі, від сплати якої відповідач безпідставно ухиляється.

Відповідач в апеляційній скарзі також стверджує, що між нею та позивачем відсутній будь-який договір.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 позивачем неодноразово направлялися листи з вимогою з'явитися до адміністрації ринку для погашення заборгованості та укладення договору оренди торгівельного місця (арк. с. 27-28, 41). Проте, дані вимоги були залишені відповідачем без реагування та договір оренди не був укладений внаслідок ухилення відповідача.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що відповідачка тривалий час, 2008-2012 роки, користувалась послугами ринку, які надавалися їй останнім, вартість цих послуг була встановлена спочатку рішенням Роздольненської селищної ради від 25.01.2008 в розмірі 1,00 грн. за 1 кв.м. (а.с.21-22), в наступному рішенням виконкому тієї ж Ради № 87 від 02.06.2011 р. в розмірі 1,50 грн. за 1 кв.м., які сторони не оскаржували (а.с.23-24). Розмір торгового місця, на який нарахована оплата за послуги ринку дорівнює розміру внутрішніх розмірів встановленого відповідачкою на ринці контейнеру, що свідчить про згоду сторін на використання торгового місця на ринку саме в такому розмірі. Факт досягнення домовленості з умов, які є істотними для даного договору, підтверджується частковою сплатою відповідачем послуг за утримання торгового місця. Зазначені обставини, на думку колегії, свідчить про досягнення сторонами всіх істотних умов стосовно користування відповідачкою торговим місцем на ринці позивача, що в свою чергу дозволяє дійти висновку про виникнення у відповідачки зобов'язань по сплати грошових коштів позивачу на підставі правочину, укладеного відповідно до зазначених норм законодавства.

Таким чином, правовідносини сторін є зобов'язальними, а вимоги позову, обґрунтовані такими правовідносинами, згідно змісту позовної заяви (незважаючи на застосування в ній різних термінів одночасно (збитки, матеріальна шкода, заборгованість, борг) та пояснень представників позивача під час розгляду справи фактично зводяться до стягнення з відповідача заборгованості за надані їй послуги з використання торгового місця на ринку.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, як було вірно зазначено судом першої інстанції, факт несплати відповідачем з 01 квітня 2008 року платежів за послуги ринку підтверджується актом №38-21/29 від 25 грудня 2008 року, складеним за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства „Раздольненський центральний ринок" (арк. с. 38-39).

Позивачем на адресу відповідача спрямована претензія по оплаті боргу вих. № 93 від 23 серпня 2012 року, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення (арк. с. 27).

Пунктами 23, 24 Правил торгівлі на ринках встановлено, що продавці на ринках зобов'язані сплатити ринковий збір до початку торгівлі. Справляння ринкового збору, плати за утримання торговельного місця в належному стані й інші послуги ринку здійснюють касири та контролери ринку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій відповідно до вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" з видачею касових чеків.

Документи про сплату ринкового збору та за утримання торговельного місця в належному стані повинні зберігатися продавцем до закінчення торгівлі. Передача торговельного місця та документів про сплату ринкового збору й послуги ринку третім особам забороняється.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що не має боргу перед позивачем, оскільки проводила оплату за торгове місце в 2008-2012 роках у повному обсязі, проте, відповідно до пункту 24 Правил торгівлі на ринках зберігала квитанції лише до кінця робочого дня.

За клопотанням відповідача судовою колегією у позивача були витребувані контрольні касові стрічки по оплаті за обслуговування торгівельного місця особами, що торгували на ринку, за період з квітня 2008 року по листопад 2012 року, журнали-ордера, головну книгу, а також викликано в судове засідання бухгалтера комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" для дачі пояснень.

З представлених в судовому засіданні касових стрічок по оплаті за обслуговування торгівельного місця особами, що торгували на ринку, вбачається, що тільки до 2010 року квитанції видавалися без вказівки прізвища особи, яка сплачувала кошти, починаючи з 2011 року такі квитанції були іменними, на касових стрічках, наданих позивачем, наявні зазначення відповідні прізвищ осіб, які здійснили оплату торгового місця.

Проте, бухгалтер комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" пояснила, що на підприємстві ведеться свій журнал щоденного обліку платників, який хоча і не є обов'язковим для ведення бухгалтерського обліку, однак дає можливість відслідковувати порядок сплати платежів особами, що торгують на ринку, зокрема за 2010 рік, коли в квитанціях прізвище особи, яка здійснювала торгівлю не зазначалось.

З наданого журналу вбачається, що у відповідача дійсно існує заборгованість перед позивачем, відповідна складеному позивачем розрахунку (а.с.17) .

Отже, наданими позивачем доказами у вигляді розрахунку заборгованості, касових стрічок, журналу щоденного обліку платників підтверджується факт наявності заборгованості, заявленої у позові. Тоді як, стверджуючи про проведення нею сплати за утримання торгівельного місця (окрім тих, що відображені позивачем в розрахунку боргу та акті звірки), відповідачка, в порушення вимог статті 33 Господарського суду України, не надала судам першої та апеляційної інстанцій платіжних документів, що підтверджують такі доводи.

У зв'язку з наведеним, встановивши, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг належним чином не виконала, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за утримання торгівельного місця.

Судом першої інстанції були задоволені вимоги в сумі 4556 грн.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції до вимог про стягнення 6280 грн. правомірно було застосовано строк позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду 19 грудня 2012 року, тому період заборгованості в рамках строку позовної давності починається 19 грудня 2009 року.

Колегія також погоджується з відмовою у позові в частині стягнення 100 грн., оскільки, як встановив суд першої інстанції, позивач при розрахунку суми боргу не врахував проведену відповідачем оплату по фіскальним чекам від 30 травня 2011 року і 01 червня 2011 року (арк. с. 32) на загальну суму 100 грн., тобто борг в цій частині був погашений до звернення з позовом до суду.

Водночас, судова колегія вбачає, що оскарженим рішенням суду було припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 300 грн., які відповідач оплатила 24 грудня 2012 року за квитанцією №59. Однак, в квитанції зазначено, що оплата проведена за листопад та грудень 2012 року, проте, грудень 2012 року не включений до періоду заборгованості визначеного позивачем у позові, а тому рішення суду підлягає відповідній зміні на суму платежу за грудень 2012 року в сумі 150 грн. Таким чином, стягненню з відповідачки підлягає сума у розмірі (4556+150) 4706,00 грн., а провадження у справі підлягає припиненню на суму (300-150) 150 грн.

Відносно доводів заявника апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання звільнити торгівельне місце, оскільки на час прийняття рішення вона вже не займала торгове місце на ринку, на підтвердження чого нею був наданий договір від 01.02.2013 купівлі-продажу контейнера іншій особі, судова колегія зазначає, що такий договір був складений у простій письмовій формі, акт прийому-передачі товару за договором суду не надавався, внаслідок чого у суду першої інстанції були відсутні достатні підстави вважати, що товар був переданий покупцю та торгове місце відповідачкою вже не використовується.

Під час апеляційного розгляду справи позивачем підтвердив факт здійснення торгівлі на місці, що раніше займала відповідачка іншою особою - ОСОБА_3, яка проводить оплату за це місце, звернулася до адміністрації ринку для укладення договору. Вказане свідчить про зміну обставин користування спірним торговим місцем вже після розгляду справи судом першої інстанції, а тому судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині, проте вважає за необхідне зазначити у даній постанові, що рішення суду щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звільнити торгове місце № НОМЕР_2 площею 5 кв.м., що розташоване на території комунального підприємства „Роздольненський центральний ринок" не підлягає примусовому виконанню.

Доводи апеляційної скарги стосовно необґрунтованого стягнення судом першої інстанції при вирішенні справи з відповідачки, яка є інвалідом 2 групи, судового збору судова колегія розцінює як такі, що суперечать положенням діючого процесуального законодавства. Так, відповідно до частини 4 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Отже, по результатам розгляду справи судом апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, рішення суду першої інстанції постановлено при правильному застосуванні норм права, проте, оскільки суд помилково припинив провадження у справі в частині стягнення 150 грн. (платіж за грудень 2012 року) та зменшив розмір задоволених вимог на цю суму, керуючись положеннями частини 2 статті 101 ГПК України (Межі перегляду справи в апеляційній інстанції), судова колегія задовольняє апеляційну скаргу частково, а рішення господарського суду - зміні в частині стягнення вказаної суми з відповідним перерозподілом судового збору.

При розподілі судових витрат, судова колегія виходить з того, що у даній справі судовий збір для вимоги майнового характеру (фіксованої суми) підлягав сплаті у мінімально встановленому розмірі, тому відшкодування відповідачем судових витрат, понесених позивачем, слід проводити у повному обсязі. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за вимогу немайнового характеру.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року у справі №5002-9/4662-2012 змінити, виклавши пункти 2, 5 його резолютивної частини наступним чином:

„2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) на користь комунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" (вул. Євпаторійське шосе, 1т, смт. Роздольне, Автономна Республіка Крим, 96200; код ЄДРПОУ 25133713) 4706,00 грн. основного боргу та 2682,50 грн. судового збору.

5. В частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 150 грн. провадження по справі припинити відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України."

3. В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідний наказ

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді К.В. Волков

Т.С. Видашенко

Розсилка:

1. Комунальне підприємство "Роздольненський центральний ринок"

(вул. Євпаторійське шосе, 1т, смт. Роздольне, Автономна Республіка Крим, 96200)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

(АДРЕСА_1)