Постанова

від 05.08.2013 по справі 5002-9/4662-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2013 року Справа № 5002-9/4662-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішеннягосподарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013р. та на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. у справі№ 5002-9/4662-2012 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомКомунального підприємства "Роздольненський центральний ринок" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 11 236,00 грн. шкоди та звільнення торгового місця.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Роздольненський центральний ринок" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 11 236,00 грн. матеріальної шкоди та зобов'язання відповідача звільнити торгове місце НОМЕР_1 площею 5 кв.м.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013р. (суддя Пєтухова Н.С.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 556,00 грн. основного боргу. Зобов'язано відповідача звільнити торгове місце НОМЕР_1 площею 5 кв.м, що розташоване на території КП "Роздольненський центральний ринок". У частині стягнення 6 380,00 грн. відмовлено. У частині стягнення з відповідача 300,00 грн. боргу провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 11, 22, 202, 205, 207, 218, 525, 526, 530, 261, 267, 638 Цивільного кодексу України, статей 181, 193, 224 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. № 57/188/84/105, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення плати за користування торгівельним місцем за період з квітня 2008 по листопад 2012 року, внаслідок чого утворилась заборгованість 11 236,00 грн. В частині стягнення боргу в розмірі 6 380,00 грн. суд відмовив через пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Крім того, припиняючи провадження у справі, суд виходив з того, що відповідач під час розгляду справи погасив борг в сумі 300,00 грн. Позов в частині звільнення торгового місця НОМЕР_1 на ринку суд задовольнив, враховуючи приписи статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", з огляду на те, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою площею 5 кв.м, на якій розміщене це торгове місце.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. (головуючий суддя Балюкова К.Г., судді Видашенко Т.С., Волков К.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013р. змінено шляхом викладення пунктів 2, 5 його резолютивної частини в новій редакції, згідно з якою присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 706,00 грн. основного боргу, в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 150,00 грн. провадження у справі припинено відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення, апеляційний суд виходив з помилкового розрахунку судом першої інстанції суми основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти у справі нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 51, 208, 639 Цивільного кодексу України, пункту 24 Правил торгівлі на ринках. При цьому скаржник посилається на відсутність заборгованості перед позивачем за спірний період. Крім того скаржник вказує, що на день прийняття місцевим судом рішення у даній справі він не займає торгове місце.

Від позивача надійшла телеграма з клопотанням про розгляд справи без його участі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що одним з предметів позову є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 11 236,00 грн. матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок умисного ухилення відповідача від виконання зобов'язання стосовно внесення плати за послуги з утримання торгового місця, внаслідок чого позивач недоотримав доходи у вказаній сумі.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази зміни позивачем предмета або підстав позову у встановленому процесуальним законодавством порядку.

У свою чергу суди першої та апеляційної інстанції фактично розглянули та прийняли рішення відносно вимоги про стягнення 11 236,00 грн. заборгованості за неналежне виконання відповідачем зобов'язання, що виникло на підставі усного договору про надання послуг з утримання позивачем торгового місця відповідача, яка при цьому позивачем не заявлялася.

Проте поняття "заборгованість" та "майнова шкода (збитки)" не є тотожними та виникають з різних правових підстав та з настанням різних обставин.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не розглянули по суті позовні вимоги в частині стягнення 11 236,00 грн. матеріальної шкоди, а також вийшли за межі позовних вимог за відсутності відповідної заяви позивача про це.

Окрім цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Крім того для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди окрім складу цивільного правопорушення необхідно встановити наявність заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. При цьому при пред'явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зобов'язаний довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі непорушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. При визначенні реальності неодержаних доходів (упущеної вигоди) мають враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для їх отримання.

Суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясовували наявності обставин, які є необхідними для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати збитки, завданих позивачеві, в тому числі неодержаних доходів.

Позивач в обґрунтування розміру позовних вимог в частині стягнення шкоди посилається на тарифи, затверджені рішенням сесії Роздольненської селищної ради від 25.01.2008р. "Про розгляд тарифів, які регламентують діяльність КП "Роздольненський центральний ринок" та рішенням виконавчого комітету Роздольненської селищної ради від 02.06.2011р. № 87 "Про встановлення тарифів на послуги КП "Роздольненський центральний ринок". Проте суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи було Роздольненською селищною радою скасовано рішення ради від 25.01.2008р. у зв'язку з прийняттям виконавчим комітетом рішення від 02.06.2011р. № 87, та чи підлягають у зв'язку з цим застосуванню тарифи, затверджені рішенням сесії Роздольненської селищної ради від 25.01.2008р., до правовідносин, які виникли у 2011-2012рр.

За приписами пункту 2 Правил торгівлі на ринках (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. № 57/188/84/105, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

У пункті 13 Правил зазначено, що торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Згідно з пунктом 18 Правил за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 19 Правил за окрему плату продавцям можуть надаватися послуги, зокрема, з утримання торговельного місця в належному стані.

За приписами пункту 20 Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами у справі не було укладено у письмовій формі угоду про надання відповідачеві торговельних місць на визначений термін, в якій би були погоджені термін її дії, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Пунктом 23 Правил передбачено, що справляння плати за утримання торговельного місця здійснюють касири та контролери ринку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій відповідно до вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" з видачею касових чеків. Торгівля без документів, що підтверджують сплату ринкового збору, послуги за утримання торговельного місця в належному стані та інших послуг ринку, забороняється.

Документи про сплату за утримання торговельного місця повинні в силу вимог пункту 24 Правил зберігатися продавцем до закінчення торгівлі.

За приписами пунктів 36, 37 Правил особи, винні в порушенні цих Правил, несуть відповідальність згідно із законодавством, а контроль за дотриманням цих Правил здійснюється посадовими особами органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у межах своєї компетенції.

Отже, з положень Правил торгівлі на ринках вбачається, що умовою для здійснення торгівлі на ринку, окрім сплати ринкового збору, є оплата послуг за утримання торговельного місця, за відсутності такої оплати торгівля на ринку заборонена.

З огляду на викладене судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не з'ясовано, у який період відповідач здійснював торгівлю на ринку, чи здійснював він торгівлю без сплати ринкового збору та послуги за утримання торговельного місця, чи було у спірний період встановлено контролюючими органами здійснення відповідачем торгівлі з порушенням Правил торгівлі на ринках за відсутності сплати ринкового збору та послуги за утримання торговельного місця, та чи міг відповідач з огляду на положення пункту 23 цих Правил здійснювати торгівлю без сплати ринкового збору та послуги за утримання торговельного місця.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції під час дослідження контрольних касових стрічок з оплати за обслуговування торгівельного місця за спірний період, позивачем в підтвердження оплати вказаних послуг продавцям у період до 2011 року видавались касові чеки без вказівки прізвища платника.

Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити торговельне місце НОМЕР_1 площею 5 кв.м обґрунтовані приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", з огляду на те, що відповідач не виконує належним чином зобов'язання щодо оплати за користування цим торговельним місцем та ухиляється від укладення договору стосовно його оренди.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Суди попередніх інстанцій не з'ясували, на якій правовій підставі відповідач займав торговельне місце НОМЕР_1 площею 5 кв.м., а також, чи розповсюджується дія "Про державний контроль за використанням та охороною земель" на спірні правовідносини, та чи було уповноваженими державними органами відповідно до вимог цього Закону встановлено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, на якій розташоване торговельне місце НОМЕР_1 площею 5 кв.м.

Також місцевим судом не дано належної правової оцінки доводам відповідача стосовно продажу ним під час розгляду справи у суді першої інстанції контейнера, який розташований на торговому місці НОМЕР_1 площею 5 кв.м, іншій особі за договором купівлі-продажу від 01.02.2013р.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. у справі № 5002-9/4662-2012 скасувати.

Справу № 5002-9/4662-2012 передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк