Ухвала

від 28.05.2013 по справі 2а-9297/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року м. Київ К-40763/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року

у справі № 2а-9297/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптекарь»,

Приватного підприємства «Будівельно-консалтингова компанія»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Деснянському районі м. Києва (позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптекарь» (відповідач-1) та Приватного підприємства «Будівельно-консалтингова компанія» (відповідач-2), в якому просила стягнути в доход держави кошти, одержані за договором про надання консалтингових послуг № 2506 від 25 червня 2008 року, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме -

стягнути з відповідача-1 в доход Державного бюджету України вартість консалтингових послуг в розмірі 220 000,00 грн. та стягнути з відповідач-2 в доход Державного бюджету України суму в розмірі 220 000,00 грн., отриману за спірним договором.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, ДПІ у Деснянському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року та прийняття нового рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір про надання консалтингових послуг № 2506 від 25 червня 2008 року, фактичне виконання якого підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 червня 2008 року та платіжним доручення № 624464 від 25 червня 2008 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз вказаної норми ГК України дає підстави для висновку про те, що необхідною умовою для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та, як наслідок, для застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, є наявність у сторін (сторони) мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилався на акт № 3033/23-5/34183689 від 17 квітня 2009 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Аптекарь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13 квітня 2006 року по 30 вересня 2008 року, яким встановлено порушення відповідачем-1 вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства в частині неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ПП «Будівельно-консалтингова компанія».

За змістом пункту 11 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 цієї статті, можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Поряд з цим, передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, є отримання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на те, що укладений між ТОВ «Аптекарь» та ПП «Будівельно-консалтингова компанія» договір № 2506 від 25 червня 2008 року є нікчемним, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано відхилили посилання податкового органу на акт перевірки № 3033/23-5/34183689 від 17 квітня 2009 року як на беззаперечний доказ нікчемності спірного договору, адже головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Вказані ж в акті контролюючого органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало таких підстав нікчемності правочину.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.