Постанова

від 30.05.2013 по справі 5004/1577/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2013 року Справа № 5004/1577/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник Андрусяк І.В.

відповідача: представник Семенюк Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Луцької міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 19.02.13р. у справі № 5004/1577/12 (суддя Слободян Петро Романович)

за позовом Луцької міської ради

до відповідача Приватного підприємства "Торговий Альянс"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ :

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.13 р. у зв'язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні зі справи №5004/1577/12 судді Дужича С.П., через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №5004/1577/12 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Василишин А.Р.

Рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/1577/12 від 19.02.13р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивованетим, що з огляду на норму ч. 3 ст. 653 ЦК України, враховуючи приписи ст. 632 ЦК України щодо неприпустимості зміни ціни договору після його виконання, вимога позивача про внесення змін до договору оренди землі № 20/8 від 25.04.2002р. за 2008-2012 роки, тобто за період, який передує дню прийняття судового рішення та набрання ним законної сили, до задоволення не підлягає.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Луцька міська рада звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19.02.13р. у справі 5004/1577/12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги додаткові пояснення до позовної заяви, також безпідставно застосував у своєму рішенні ч.3 ст.653 ЦК України. Також су, на думку скаржника, безпідставно застосував і ст. 632 ЦК України, адже договір оренди земельної ділянки №20/8 від 25.04.2002 р. діє, тобто він не є виконаним в розумінні ст. 632 ЦК України.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 19.02.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2002 року між Луцькою міською радою, як орендодавцем, та приватним підприємством "Торговий Альянс", як орендарем, був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого орендодавець, на підставі рішення № 20/8 Луцької міської ради від 29.03.2002 року, надав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 40 років земельну ділянку загальною площею 8627 кв.м., нормативною грошовою оцінкою 1337788,80грн., для будівництва та обслуговування ринку на розі пр. Соборності та вул. Гордіюк.

Згідно п. 3.3 договору орендодавець має право вносити зміни в розділ 2 цього договору щодо розміру і строків орендної плати в разі зміни ставки земельного податку в законодавчому порядку.

Рішенням Луцької міської ради № 25/62 від 26.03.2008р "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Луцька" було змінено грошову оцінку земель територіальної громади м. Луцька в залежності від її місцезнаходження та функціонального використання для економічного регулювання земельних відносин при укладенні цивільно - правових угод та визначення розміру земельного податку

Рішенням Луцької міської ради №42/20 від 24.06.2009р. "Про впорядкування орендної плати за землю" було встановлено річний розмір орендної плати за землю у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно із додатком.

Додатком до цього рішення встановлено, що відсоток від грошової оцінки земельної ділянки встановлюється в залежності від функціонального використання земельної ділянки.

Луцька міська рада стверджує, що листом вих. № 1.1-11/642 від 10.02.2011р. зверталася до відповідача з пропозицію приведення договорів оренди земель комунальної власності у відповідність до вимог чинного законодавства та подальшого контролю за надходженням коштів від орендної плати та пропонувала укласти додаткову угоду до договору оренди землі.

Однак, як зазначає відповідач у своєму відзиві на позов від 15.01.2013р. та його представник в судовому засіданні суду першої інстанції, ПП "Торговий Альянс" не отримувало ні пропозиції у формі листа, ні будь-яких додаткових угод про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, як того вимагає закон.

Аналогічну позицію представник відповідача підтвердила і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Даний лист не був направлений на адресу відповідача: м. Луцьк, вул. Гордіюк 49, а направлений на адресу: м. Луцьк, пр. Соборності, 5/5.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Зі змісту ст. 13 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Частиною першою ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України "Про оренду землі").

Приписами ст. 188 ГК України, також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором, та встановлено порядок зміни (розірвання) договору, в якому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити (розірвати) договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала цю пропозицію про зміну (розірвання) договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, діючим законодавством встановлено порядок внесення змін до угод, згідно якого особа, на думку якої необхідно змінити попередні домовленості, повинна надіслати власні пропозиції (примірник угоди, яку пропонується укласти для зміни договору) іншій стороні по договору, і лише у разі неповідомлення останнім про результати розгляду цих пропозицій та/або недосягнення сторонами згоди відносно зміни умов договору, у сторони, ініціатора внесення змін до існуючого договору, має право звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки, сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 № 2-1/10068-2008 та від 23.05.2011 №7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 № 17/299-10, від 04.07.2011 № 41/81пд).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням зазначеного вище, суд вважає, що лист позивача вих. № 1.1-11/642 від 10.02.2011р., на який останній посилається як на доказ звернення до відповідача з пропозицію приведення договорів оренди земель комунальної власності у відповідність до вимог чинного законодавства та подальшого контролю за надходженням коштів від орендної плати та пропонує укласти додаткову угоду до договору оренди землі, не є доказом дотримання встановленого законодавством порядку внесення змін до договору, оскільки, як зазначає відповідач у своєму відзиві від 15.01.2013р. в суді першої інстанції, та у додаткових пояснення надісланих на адресу апеляційної інстанції, ПП "Торговий Альянс" не отримувало ні даного листа, ні будь-яких додаткових угод про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, як того вимагає закон.

В той же час, ані позивач, ані його представник в судовому засіданні ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не представили проекту додаткової угоди, який ніби - то був доданий до листа - пропозиції № 1.1-11/642 від 10.02.2011р.

Окрім того, суд звертає увагу позивача на те, що лист вих. № 1.1-11/642 від 10.02.2011р. направлений на адресу: м. Луцьк, пр. Соборності, 5/5, яка не є місцем знаходження відповідача, оскільки згідно довідки АА № 505097 ЄДРПОУ та виписки ААБ № 889952 з ЄДРЮО та ФОП місцезнаходженням ПП "Торговий Альянс" є: м. Луцьк, вул. Гордіюк будинок 49.

Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при зміні або розірванні договорів, отже тільки дотримання сторонами встановленого ст. 188 ГК України порядку зміни договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між сторонами спору. Якщо ж особа, яка бажає змінити договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то у цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про недоведеність позивачем наявності спору між сторонами договору оренди на час звернення до суду з позовом, тобто про передчасність даного позову.

Дана позиція суду підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2012р. у справі № 16/5007/40/12.

Крім того, частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 30.05.13 р. представник позивача уточнив вимоги апеляційної скарги і зазначив, що позивач наразі вже просить внести зміни до спірного договору не за період з 2008 по 2012 роки, а вже із нової дати - починаючи з 11 березня 2013 року та до його закінчення.

Досліджуючи обставини щодо внесення змін до договору оренди землі починаючи з 11 березня 2013 року щодо того, чи були дані вимоги саме із зазначенням вказаного періоду відображені в позовній заяві, представник апелянта пояснив, що така позиція відображена в додаткових поясненнях до позовної заяви (а.с.88).

Представник відповідача на обґрунтування своєї позиції зазначила, що не погоджується з такими твердженнями позивача, оскільки дані пояснення, навіть якщо їх вважати змінами, були поданні до суду першої інстанції з порушенням процесуальних норм, тобто не до початку розгляду спору по суті.

В п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами і доповненнями) зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Згідно п. 3.12. вищезазначеної постанови вбачається, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Як вбачається з матеріалів справи, дані додаткові пояснення до позовної заяви отримано місцевим господарським судом 05.02.13 р., а перше судове засідання, на якому було розпочато розгляд справи по суті, відбулося 15.01.2013 р.

Таким чином суд першої інстанції ніяким чином не порушив право позивача щодо зміни предмету позову в частині визначення нового строку для внесення змін та доповнень до договору оренди, оскільки самим же позивачем не дотримано було встановленого порядку як надсилання пропозиції до договору так і порядку зміни предмета позову.

З огляду на зазначене, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги додаткові пояснення до позовної заяви, є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.

У супереч доводам апеляційної скарги, якими апелянт (позивач у справі) намагається обґрунтувати неправомірність рішення місцевого господарського суду Волинської області, та відповідно до яких просить рішення скасувати, а позовні вимоги задоволити повністю, скаржник (його повноважний представник в судових засіданнях) в останньому судовому засіданні змінює підстави подання апеляційної скарги та просить скасувати оскаржене рішення, задоволити позовні вимоги і внести зміни в договір оренди землі із 11 березня 2013 року (дата проекту нової додаткової угоди - а.с.144) до закінчення терміну дії основного договору. Тобто у суді апеляційної інстанції представник позивача висунув нову позовну вимогу, яка не існувала на момент прийняття оспорюваного рішення та не була предметом розгляду судом першої інстанції.

За змістом частини 3 статті 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких обставин усні доводи представника позивача колегією суддів відхиляються, як незаконні та безпідставні.

Поряд з тим, колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на норму ч. 3 ст. 653 ЦК України, враховуючи приписи ст. 632 ЦК України щодо неприпустимості зміни ціни договору після його виконання (а саме за період 2008, 2009, 2010 та 2011 роки пропонується внести зміни до ціни за оренду земельної ділянки шляхом встановлення нової нормативної грошової оцінки у 2012 році), вважає, що вимога позивача про внесення змін до договору оренди землі № 20/8 від 25.04.2002р. за 2008-2012 роки, тобто за період, який передує дню прийняття судового рішення та набрання ним законної сили, правомірно не задоволена місцевим господарським судом.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луцької міської ради від 04.03.13р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 19 лютого 2013 року у справі №5004/1577/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №5004/1577/12 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.