Постанова

від 03.06.2013 по справі 802/2308/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 червня 2013 р. Справа № 802/2308/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

представників позивача: Волошенюк О.В., Вікорчук Л.Л.,

представника відповідача: Бойка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства "АВІС"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

14.05.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство "АВІС" (далі - ТОВ "АВІС") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Вінницька ОДПІ) від 02.04.2013 року № 0000862202 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 400 412 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ "АВІС" з питань перевірки своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентами ТОВ "Ерфольгія" за червень, вересень 2011 року, ТОВ "Нафтогаз Альянс" за серпень 2011 року та ПП "Продекс" за січень 2012 року відповідачем складений акт № 915/22/13304871 від 15.03.2013 року, яким встановлено порушення п.п. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п.п. 186.1 "б" п. 186.1 ст. 186, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України внаслідок завищення податкового кредиту на загальну суму 400 408 грн. по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у постачальника ТОВ "Ерфольгія" на суму 385 554 грн. за червень, вересень 2011 року та постачальника ПП "Продекс" на суму 14 854,45 грн. за січень 2012 року. На підставі вказаного акту перевірки 02.04.2013 року Вінницькою ОДПІ винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке позивач вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Зокрема вказує на помилковість висновків контролюючого органу щодо нікчемності договорів поставки № 17/5 від 17.05.2011 року та № 31/08 від 31.08.2011 року, укладених з ТОВ "Ерфольгія", та договору поставки № ДА-30 від 26.01.2012 року з ПП "Продекс", оскільки зазначені правочини повністю підтверджені усіма необхідними первинними документами, є реальними і укладені в межах господарської діяльності підприємства. Тому сума ПДВ, визначена з вартості придбаного у вказаних контрагентів товару (соняшникової олії і насіння соняшника), правомірно віднесена ТОВ "АВІС" до податкового кредиту червня, вересня 2011 року та січня 2012 року згідно з отриманими податковими накладними. Стверджує, що відповідач безпідставно зазначив в акті перевірки про фіктивність діяльності постачальників, оскільки вона не доведена у встановлений законом спосіб, а отже не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів між позивачем і контрагентами. Просить врахувати, що з 01 березня по 12 квітня 2012 року відповідач проводив планову виїзну перевірку ТОВ "АВІС" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року і жодних претензій до позивача щодо господарських операцій з вищезгаданими постачальниками в акті перевірки № 509/2201/13304871 від 20.04.2012 року не зафіксував. Також зазначає, що отримані ТОВ "АВІС" від контрагентів податкові накладні відповідають усім обов'язковим реквізитам, які передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, та виписані особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законом порядку. Натомість викладені в акті перевірки висновки є надуманими і не ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах позивача, а відтак не можуть бути підставою для прийняття рішення про донарахування податкових зобов'язань.

У судовому засіданні представники позивача повністю підтримали заявлені позовні вимоги та надали пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві і доповненнях до неї (том 1, а.с. 141-145). Просять суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позивача заперечив та у своїх поясненнях звертає увагу на невідповідність товарно-транспортних накладних передбаченим законодавством вимогам у зв'язку з відсутністю в графах "пункт навантаження" і "пункт розвантаження" повної адреси (вулиці, будинку, міста). Також просить врахувати, що місця відвантаження товару, який поставлявся ТОВ "АВІС", є сумнівними і не збігаються з місцями реєстрації його постачальників. Вказує на те, що висновки Вінницької ОДПІ стосовно нікчемності договорів, укладених позивачем з контрагентами на поставку соняшникової олії і насіння соняшника, були зроблені податковим органом на підставі актів перевірок ТОВ "Ерфольгія" і ПП "Продекс", проведених Кіровоградською та Харківською ОДПІ, якими встановлено, що всі операції купівлі-продажу по цих підприємствах не спричиняють реального настання правових наслідків та мають ознаки нікчемності і є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача. Тому первинні документи, отримані позивачем від зазначених контрагентів у зв'язку із укладенням договорів поставки, на підставі яких формувалися показники звітності, не могли бути враховані в ході проведення перевірки, оскільки дані правочини вчинялися без реального настання правових наслідків та з метою надання незаконної податкової вигоди. Стверджує, що Вінницька ОДПІ при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "АВІС" і прийнятті оскаржуваного рішення діяла відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.

Позивач ТОВ "АВІС" як юридична особа зареєстрований 20.11.1991 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради (ідентифікаційний код 13304871), взятий на податковий облік 26.11.1991 року за № 114/15-525 та у спірний період був платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 01846641 від 06.03.2003 року. Основними видами господарської діяльності позивача є, зокрема, виробництво маргарину та аналогічних харчових жирів, виробництво сухарів, печива і тістечок тривалого зберігання, роздрібна торгівля з лотків на ринках. У період, що перевірявся, підприємство фактично займалося виробництвом маргаринів, майонезів, рафінованої олії та оптовою торгівлею продуктами харчування (том 1, а.с. 16-17).

На виконання наказу Вінницької ОДПІ № 844/22 від 04.03.2013 року та у відповідності до вимог ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Нагагою Л.Г. проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "АВІС" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з контрагентами ТОВ "Ерфольгія" (код ЄДРПОУ 36951873) за червень, вересень 2011 року, ТОВ "Нафогаз Альянс" (код ЄДРПОУ 34881820) за серпень 2011 року та ПП "Продекс" (код ЄДРПОУ 25456913) за січень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 915/22/13304871 від 15.03.2013 року, яким зроблено висновки про порушення позивачем п.п. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п.п. 186.1 "б" п. 186.1 ст. 186, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України внаслідок завищення податкового кредиту по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у постачальників ТОВ "Ерфольгія" на суму 385 554 грн. за червень і вересень 2011 року та ПП "Продекс" на суму 14 854,45 грн. за січень 2012 року, а всього на суму 400 408 грн. (том 1, а.с. 15-34).

На підставі вказаного акту перевірки 02.04.2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення за № 0000862202 про зменшення ТОВ "АВІС" розміру від'ємного значення суми ПДВ на 400 412 грн.

Надаючи правову оцінку зазначеному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд керується такими мотивами.

Як вбачається з акту перевірки № 915/22/13304871 від 15.03.2013 року, позивач включив до податкового кредиту червня та вересня 2011 року податок на додану вартість в загальній сумі 385 554 грн., який було сплачено ним у зв'язку з придбанням соняшникової олії у постачальника ТОВ "Ерфольгія", в тому числі за червень 2011 року в сумі 63 013 грн. та за вересень 2011 року в сумі 322 541 грн. (стор. 9-15 акту перевірки).

Крім того, відповідно до поданої декларації з ПДВ за січень 2012 року ТОВ "АВІС" віднесло до складу податкового кредиту цього звітного періоду податок на додану вартість в сумі 14 854 грн. на підставі податкової накладної № 46/2 від 27.01.2012 року, отриманої від контрагента ПП "Продекс" у зв'язку з купівлею насіння соняшника загальною вартістю 89 126,70 грн. (стор. 15-19 акту перевірки).

При цьому, як вважає контролюючий орган, позивач неправомірно зарахував у податковий кредит ПДВ по операціях з придбання вищезазначених товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Ерфольгія" і ПП "Продекс", оскільки такі ґрунтуються на підставі нікчемних правочинів, які укладені без настання реальних наслідків та з метою одержання незаконної податкової вигоди і заниження об'єкта оподаткування. Крім того, у ході перевірки позивачем не надано документів, які б підтверджували фактичне здійснення фінансово-господарських відносин з вказаними контрагентами.

Однак, такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають обставинам справи і є помилковими.

Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеними законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Свої висновки про порушення позивачем вимог законодавства та завищення ним податкового кредиту Вінницька ОДПІ обґрунтовує тим, що операції з вказаними в акті перевірки контрагентами фактично не здійснювалися і, на думку ревізора, не могли мати реального характеру.

Проте, зазначені висновки відповідача суперечать документам первинного бухгалтерського обліку позивача та під час судового розгляду справи не підтвердилися.

Встановлено, що між ТОВ "АВІС" (Покупець) та ТОВ "Ерфольгія" (Постачальник) були укладені договори поставки за № 17/5 від 17.05.2011 року та № 31/08 від 31.08.2011 року, згідно з якими постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність Покупця товар (олію соняшниковому нерафіновану 1-го ґатунку), а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар в порядку і на умовах, визначених цими договорами.

Реальність господарських операцій за цими правочинами повністю підтверджується усіма необхідними первинними та іншими документами, зокрема:

- видатковими накладними № РН-0000008 від 02.06.2011 року, № РН-01 від 06.09.2011 року, № РН-05 від 08.09.2011 року, № РН-06 від 08.09.2011 року, № РН-07 від 12.09.2011 року, № РН-08 від 12.09.2011 року, № РН-14 від 19.09.2011 року (том 1, а.с. 81, 84, 87, 90, 93, 96, 99);

- податковими накладними № 4 від 02.06.2011 року на загальну суму 378 079 грн., в тому числі ПДВ - 63 013,17 грн. (том 1 а.с. 82), № 1 від 06.09.2011 року на загальну суму 324 918 грн., в тому числі ПДВ - 54 153 грн. (том 1 а.с. 85), № 2 від 08.09.2011 року на загальну суму 372 926 грн., в тому числі ПДВ - 62 154 грн. (том 1 а.с. 88), № 3 від 08.09.2011 року на загальну суму 258 501 грн., в тому числі ПДВ - 43083,50 грн. (том 1 а.с. 91), № 5 від 12.09.2011 року на загальну суму 319 992 грн., в тому числі ПДВ - 53 332 грн. (том 1 а.с. 94), № 6 від 12.09.2011 року на загальну суму 324 569 грн., в тому числі ПДВ - 54 094 грн. (том 1 а.с. 97), виданими позивачу постачальником ТОВ "Ерфольгія" у зв'язку з придбанням соняшникової олії на підставі договорів поставки № 17/5 від 17.05.2011 року та № 31/08 від 31.08.2011 року;

- платіжними дорученнями № 11/10285 від 02.06.2011 року, № 10286 від 02.06.2011 року, № 16969 від 06.09.2011 року, № 17260 від 09.09.2011 року, № 17261 від 09.09.2011 року, № 17376 від 12.09.2011 року, № 17377 від 12.09.2011 року, № 17919 від 19.09.2011 року та № 19579 від 11.10.2011 року про перерахування позивачем постачальнику ТОВ "Ерфольгія" коштів як оплату за придбаний товар згідно із договорами поставки № 17/5 від 17.05.2011 року та № 31/08 від 31.08.2011 року (том 1, а.с. 223-230);

- товарно-транспортними накладними № 0022632 від 01.06.2011 року, № 00004324 від 05.09.2011 року, № 0004325 від 08.09.2011 року, № 0004326 від 08.09.2011 року, № 0004328 від 11.09.2011 року, № 0004329 від 11.09.2011 року та № 0004330 від 18.09.2011 року (том 1, а.с. 83, 86, 89, 92, 95, 98, 101);

- посвідченнями ТОВ "Ерфольгія" про якість товару (олії соняшникової нерафінованої) за № 01/061 від 31.05.2011 року, № 5/09 від 05.09.2011 року, № 16 від 08.09.2011 року, № б/н від 08.09.2011 року, №№11/09-2 та 11/09-3 від 10.09.2011 року (том 2, а.с. 1-6).

Крім того, судом встановлено, що між ТОВ "АВІС", як Покупцем з однієї сторони, та ТОВ "Продекс", як Постачальником з іншої, був укладений договір поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння соняшника врожаю 2011 року), а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором (том 1, а.с. 114-117).

Реальність відповідної господарської операції повністю підтверджується документально, зокрема видатковою накладною № РН-2701-03 від 27.01.2012 року (том 1, а.с. 118 грн.), платіжним дорученням № 1329 від 30.01.2012 року на суму 89 126,70 грн. (том 1, а.с. 232), податковою накладною № 46/2 від 27.01.2012 року на загальну суму 89 126,70 грн., в тому числі ПДВ - 14 854,45 грн. (том 1, а.с. 120), товарно-транспортною накладною № 724151 від 27.01.2012 року (том 1, а.с. 121).

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагентів були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентами позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що договори між ТОВ "АВІС" і його контрагентами ТОВ "Ерфольгія" та ПП "Продекс" не можуть визнаватися нікчемними в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "АВІС" у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Що стосується посилання Вінницької ОДПІ на те, що поставка позивачу товару не була супроводжена необхідними документами, які б підтверджували її реальність, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинних документів, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема повинні містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пред'явлені позивачем до перевірки документи (договір, акти, видаткова і податкова накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 зазначеного Закону та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.

Відповідач в окремих випадках ставить під сумнів правильність оформлення товарно-транспортних накладних при здійсненні операції з відвантаження товарів позивачу.

Разом із тим, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається податковий кредит.

Не заслуговують на увагу також посилання відповідача на відсутність документального підтвердження місць виконання зобов'язань за спірними правочинами, а також на розбіжності щодо місць відвантаження товару, який поставлявся позивачу, з місцями реєстрації його постачальників.

Як вже зазначалося, за умовами договорів придбані ТОВ "АВІС" олія та насіння соняшника поставлялися на його склади транспортом постачальників, що не суперечить положенням ст. 532 ЦК України, а та обставина, що місце його відвантаження не співпадає з фактичним місцем реєстрації контрагентів жодним чином не вказує на відсутність поставки товару позивачу, факт якої повністю підтверджується документально.

Відповідач також ставить під сумнів реальність господарської операції через нібито відсутність документів, які б свідчили про характеристики та якість поставленого товару (стор. 11 акту перевірки). Однак, такі висновки податкового органу були спростовані шляхом надання суду посвідчень про якість на олію соняшникову нерафіновану, отриманими позивачем від ТОВ "Ерфольгія" з відповідними поставками товару (том 2 а.с. 1-6). До того ж зазначені документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які враховуюються при формуванні податкового обліку платника податків. Тому їх неподання під час перевірки не може слугувати підставою для висновку про нереальність спірних господарських операцій. Крім того, відповідач у ході судового розгляду справи не довів тієї обставини, що документи про якість і характеристики придбаного товару витребовувалися у позивача, проте не були ним надані на вимогу податкового органу.

Заперечуючи адміністративний позов ТОВ "АВІС", відповідач посилається також на те, що згідно з отриманими від Кіровоградської і Харківської ОДПІ актами перевірок було встановлено, що усі операції купівлі-продажу ТОВ "Ерфольгія" і ПП "Продекс" не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки мають ознаки нікчемності і є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

Оцінюючі такі доводи відповідача суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності..

Крім того, як вже зазначалося, з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом.

Судом встановлено, що податкові накладні, отримані позивачем від постачальників ТОВ "Ерфольгія" та ПП "Продекс", повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити. Факт реєстрації вказаних контрагентів платниками ПДВ на час видачі цих податкових накладних відповідачем не заперечується.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки контролюючого органу про неправомірність включення ТОВ "АВІС" до податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей в постачальників ТОВ "Ерфольгія" і ПП "Продекс", та безпідставність формування позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд додатково звертає увагу на той факт, що з 01 березня по 12 квітня 2012 року Вінницькою ОДПІ проводилася планова виїзна перевірка ТОВ "АВІС" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами цієї перевірки складено акт № 509/2201/13304871 від 20.04.2012 року (том 1, а.с. 146-221), яким жодних порушень щодо господарських операцій з ТОВ "Ерфольгія" не зафіксовано.

Враховуючи наведене оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000862202 від 02.04.2013 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ за № 0000862202 від 02.04.2013 року, а тому заявлений адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000862202 від 02.04.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства "АВІС" (ідентифікаційний код 13304871) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович