Постанова

від 03.06.2013 по справі 826/6257/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 червня 2013 року № 826/6257/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Бутрос Трейд" про визнання протиправними та скасування податкові повідомленя рішення №0000121156, №0000120156 від 19.12.2012 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» звернулось до суду з вимогами про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000121156, № 0000120156 від 19 грудня 2012 року Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

Зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 43 022 344,00 грн. (форма "В4" №0000120156), та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 531 464,00 грн., та штраф у розмірі 1 882 866 грн. (форма "Р" № 0000121156).

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі Акту від 10.12.2012 року №87/15-6/37318684 про результати документальної позапланової перевірки правомірності нарахування ТОВ "ТРЕЙДШУЗ" (код за ЄДРПОУ 37318684) залишку від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2012 року.

В ході перевірки органом податкової служби було встановлено порушення позивачем податкового законодавства в частині включення до податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ, сплачених позивачем у складі ціни товарів ТОВ "Бутрос Трейд" та робіт і послуг ТОВ "Гарантрембуд". Неправомірне, на думку органу податкового органу, включення цих сум до складу податкового кредиту з ПДВ, обумовлене висновками про відсутність у вказаних осіб за розглядуваний період обсягу оподатковуваних операцій і нереальність у зв'язку з цим їх господарських операцій з позивачем, встановлену актами інших органів податкової служби, де ці особи перебувають на обліку як платники податків.

В результаті таких порушень, на думку відповідача, позивачем було занижено об'єкт оподаткування і зменшено своє податкове зобов'язання з податку на додану вартість. Позивач посилався на те, що висновки позивача про порушення ним податкового законодавства є безпідставними, зроблені відповідачем з порушенням наданої йому законом компетенції, а тому податкові повідомлення - рішення винесені відповідачем неправомірно і підлягають скасуванню.

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - в судовому засіданні проти позову заперечував, надав суду свої письмові заперечення на позов, які долучені до матеріалів справи. В обґрунтування своєї позиції посилався на те, що при проведенні перевірки та складанні акту відповідач діяв у повній відповідності із законом, враховував дані бази «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів» та акти, складені органами Державної податкової служби, на обліку в яких перебувають контрагенти позивача. У зв'язку з цим, вважав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ухвалені відповідачем цілком правомірно, оскільки позивачем дійсно було порушено податкове законодавство і неправомірно сформовано податковий кредит.

27.05.2013 у зв'язку з неявкою в судове засіданні відповідача належним чином повідомленого про час, дату та місце судового вирішення справи, згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 13.11.2012 року № 335 та направлення на перевірку №335/15-6 від 13.11.2012 року, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу організацій перевірок відшкодування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб ДПІ Печерського району м. Києва Державної податкової службі Перминовим Євгеном Тимофійовичем, на підставі п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), відповідно до п. 200.11 ст. 200 Кодексу проведено документальна позапланова перевірка правомірності нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДШУЗ» (код ЄДРПОУ -37318684) (скорочено - ТОВ «ТРЕЙДШУЗ») від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2012 року у сумі, яка виникла в: жовтні 2011 року 2 706 433 грн., листопаді 2011 року 3 698 529 грн., лютому 2012 року 24 179 678 грн., березні 2012 року 12 382 874 грн., травні 2012 року 1 752 грн., серпні 2012 року 10 484 765 грн., вересні 2012 року 4 784 000 грн., відображених у податковій декларації з ПДВ, поданій за вересень 2012 року (вх. №9065333407 від 22.10.2012 року), та враховуючи уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за вересень 2012 року (вх. №9066597793 від 22.10.2012 року), згідно із затвердженим планом перевірки.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби складено Акт від 10.12.2012 року №87/15-6/37318684 (далі - акт перевірки), у якому відображено висновки про порушення Позивачем: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35 419 133,00 грн.

Зокрема, відповідач зазначає, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суму 43081344 грн., сформованого за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Гарантрембуд" на суму 394 380,00 грн. та ТОВ "Бутрос Трейд" на суму 42 686 964,00 грн., що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2012 року у сумі 13198739 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 13198739 грн., за березень 2012 року у сумі 15768981 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3601808 грн., за травень 2012 року у сумі 4277851 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3929656 грн., за серпень 2012 року у сумі 9835773 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 9835773 грн.

Внаслідок порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 р. V Податкового кодексу України позивачем завищено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р.24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35419133 грн.

В обґрунтування своїх висновків відповідач посилається на те, що актом №501/22-02/37687271 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бутрос Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 р. по 31.05.12 р., встановлено, що за вказаний період правочини між ТОВ «Бутрос Трейд» та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Тобто відсутній правочин між ТОВ «Бутрос Трейд» та його контрагентами як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 234 ЦК України),

Також відповідач зазначає, що актом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 1102/22-03/37687271 від 08.11.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» код за ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р.» встановлено, що правочини між ТОВ «Бутрос Трейд» та контрагентами-покупцями, зазначеними ним у додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ за період 01.08.2012 по 31.08.2012, здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім того, актом №760/22-4/32916930 від 26.09.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС України "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантрембуд» (код за ЄДРПОУ 32916930) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ «ЕНХІЛЛ» код за ЄДРПОУ 37331553 за період лютий 2012 р. - травень 2012 р. та з ТОВ «СВН-АНТАРЕКС» код за ЄДРПОУ 36124253 за період квітень 2012 р. та червень 2012 року" встановлено відсутність поставок послуг по ланцюгу постачання від ТОВ «ЕНХІЛЛ» до ТОВ «Гарантрембуд» за лютий - травень 2012 року в загальний сумі 3 821 442 грн., у т.ч. ПДВ 636 907 грн., та від ТОВ «СВН-АНТАРЕКС» за квітень 2012 р. та червень 2012 р. в загальній сумі 1 318 620 грн., у т.ч. ПДВ - 219 770 грн. Зазначеним актом встановлено, що, відповідно, відсутні поставки послуг від ТОВ «Гарантрембуд» до контрагентів-покупців.

З огляду на викладене, на думку Відповідача, правочини між Позивачем та ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ «Гарантрембуд» за період лютий 2012 р., березень 2012 р., травень 2012 р., серпень 2012 р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Отже, правочини відповідно до п.1, п. 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Виходячи з вищенаведеного, на думку відповідача, ТОВ «Бутрос Трейд» та ТОВ «Гарантрембуд» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкових вигод третім особам.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ суму 43081344 грн., який сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Гарантрембуд" на суму 394 380,00 грн. (лютий, травень 2012 року) та ТОВ "Бутрос Трейд" (лютий, березень, травень, серпень 2012 року) на суму 42 686 964,00 грн., що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2012 року у сумі 13198739 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 13198739 грн., за березень 2012 року у сумі 15768981 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3601808 грн., за травень 2012 року у сумі 4277851 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3929656 грн., за серпень 2012 року у сумі 9835773 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 9835773 грн.

Проте, як вбачається з Акту перевірки та підтверджується поясненнями представників відповідача, наданими в судовому засіданні, єдиною підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали висновки щодо нікчемності правочинів ТОВ "Бутрос Трейд" з позивачем та ТОВ "Гарантрембуд" з позивачем, які викладені в актах, складених органами податкової служби, де перебувають на обліку ТОВ "Бутрос Трейд" та ТОВ "Гарантрембуд".

В той же час, позивачем до матеріалів справи надані належні докази того, що між позивачем та ТОВ "Бутрос Трейд» укладено Договір №01/06 від 01.06.2011 р., згідно з яким ТОВ «Бутрос Трейд» здійснювало позивачу поставку товару - взуття та інших товарів непродовольчого призначення, які позивач в подальшому реалізовував через свою роздрібну мережу.

Відповідно до умов договору поставка здійснювалася на умовах DDP, яка не передбачає обов'язку постачальника доставляти товар покупцю саме своїм транспортом, допускаючи можливість залучення перевізника, що і було зроблено.

Поставки товару від ТОВ "Бутрос Трейд" позивачу оформлювалися видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. За кожною поставкою ТОВ "Бутрос Трейд" виписував позивачу податкову накладну, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач в акті перевірки і в ході судового засідання не заперечував проти належного документального оформлення операцій купівлі-продажу товару від ТОВ "Бутрос Трейд" позивачу.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що, як вбачається з пояснень представника третьої особи та наданих позивачем копій документів, третя особа ТОВ "Бутрос Трейд" імпортує в Україну взуття та інших товарів непродовольчого призначення, здійснює їх митне оформлення, сплачуючи відповідно ввізне мито та податок на додану вартість, що підтверджується копіями митних декларацій, наданими до матеріалів справи. Імпортований третьою особою товар позивач купував відповідно до договору № 01/06 від 01.06.2011 року, що і оформлювалося відповідними первинними документами. Номенклатура та асортимент товару, який було імпортовано третьою особою на митну територію України, і номенклатура і асортимент товару, який третя особа поставила позивачу за договором № 01/06 від 01.06.2011 року співпадають, що дає можливість простежити ланцюг руху товару від постачальника до покупця.

Усього за період лютий, березень, травень і серпень 2012 року третьою особою було поставлено позивачу товару на суму 256121784 грн., в тому числі ПДВ у сумі 42686964 грн.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивачем було укладено з ТОВ «Гарантрембуд» Договір №42 від 01.06.2011 року, згідно з яким ТОВ «Гарантрембуд» виконувало роботи з ремонту торгових приміщень, орендованих позивачем, на підставі кошторисів і на замовлення останнього.

Виконання ремонтних робіт підтверджується актами виконаних робіт, копії яких долучені до матеріалів справи. За кожним актом виконаних робіт ТОВ "Гарантрембуд" виписувало позивачу податкові накладні, копії яких також надані до матеріалів справи.

Приміщення, у яких ТОВ "Гарантрембуд" проведені ремонтні роботи, орендуються позивачем для розміщення закладів торгівлі взуттям та іншими товарами непродовольчого асортименту, що підтверджується наданими позивачем копіями договорів оренди, а також відомостями, наведеними позивачем в акті перевірки.

Відповідач в ході судового розгляду та при складанні акту перевірки не заперечував проти належного документального оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гарантрембуд".

Всього за лютий та березень 2012 року ТОВ "Гарантермбуд" було виконано ремонтних робіт на замовлення позивача на суму 2366280 грн., з яких ПДВ 394380 грн.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операції з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «Бутрос Трейд» та ТОВ «Гарантрембуд» були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому мали повне право виписати позивачу податкові накладні.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, первинні документи, якими оформлені операції поставки товару від ТОВ «Бутрос Трейд» позивачу та операції з виконання ТОВ «Гарантрембуд» ремонтних робіт на замовлення позивача, складені належним чином та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Будь-яких заперечень з цього приводу відповідачем не надано.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з огляду на наведені критерії.

Натомість позивачем надані документи, які додатково вказують на реальність господарських операцій з контрагентами, зокрема митні декларації, які дають змогу відстежити походження товару на митній території України, результати фотофіксації змін приміщень, у яких проведені ремонтні роботи.

За таких обставин, позивач цілком правомірно включив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ, сплачені третій особі у складі ціни товарів у лютому, березні, травні та серпні 2012 року на загальну суму 42686964 грн. на підставі виписаних третьою особою податкових накладних. Також позивачем цілком правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені ТОВ "Гарантрембуд" у складі ціни ремонтних робіт за період лютий, березень 2012 року на суму 394380 грн. на підставі виписаних ТОВ "Гарантрембуд" податкових накладних.

Посилання на встановлення актами, складеними іншими органами ДПС, факту нікчемності господарських операцій та правочинів контрагентів позивача не може братися до уваги з огляду на наступне.

Позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Суд приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом безпідставно.

Не надано також здобутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами органів податкової служби, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, стверджуючи про нікчемність операцій та договорів контрагентів позивача із самим позивачем, відповідач вийшов за межі своєї компетенції, наданої йому законом.

Так, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги про відповідність правочину інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, таки правочин може бути визнаний судом недійсним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вказана аргументація також підтверджується позицією Вищого Адміністративного Суду України, наведеною у постанові по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

Відповідачем не надано обвинувального вироку, яким би були встановлені умисел керівників ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ "Гарантрембуд» на заволодіння майном держави, що є ознакою нікчемного правочину, який порушує публічний порядок.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди позивача з ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ "Гарантрембуд» порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність об'єктів оподаткування у зазначених осіб, що, за даних обставин, є тільки припущенням відповідача, і не може бути підставою для ухвалення будь-яких рішень.

Крім того, посилання Відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд також звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року у справі № 2а-17480/12/2670 за позовом ТОВ "Бутрос Трейд" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії визнані протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС зі складання акту № 1102/22-03/37687271 від 08.11.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» код за ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р.», зобов'язано ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС виключити з бази даних Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів дані щодо непідтвердження податкових зобов'язань та податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» за період з 01.08.2012р. по 31.08.2012р. та інформацію щодо вказаного акта.

Викладене означає, що відповідач безпідставно, в порушення своєї компетенції та встановленого законом порядку визнав, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ "Гарантрембуд», у зв'язку з чим, безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Оцінюючи вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача з проведення перевірки та складання акту перевірки, суд не знаходить підстав для їх задоволення.

Позивачем не надано доказів порушення відповідачем наданої йому законом компетенції при проведенні перевірки, порушення встановленого порядку її проведення або порядку складання акту перевірки, за таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та складання акту перевірки є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби України № 0000121156, № 0000120156 від 19 грудня 2012 року.

3. Відмовити в іншій частині позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда