Ухвала

від 24.07.2013 по справі 826/6257/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6257/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Безименної Н.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Трейд Шуз» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19 грудня 2012 року № 0000121156, № 0000120156, визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі з проведення перевірки та складання акту перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення - рішення, а в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальна позапланова перевірка правомірності нарахування ТОВ «ТРЕЙДШУЗ» (код ЄДРПОУ -37318684) (скорочено - ТОВ «ТРЕЙДШУЗ») від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2012 року у сумі, яка виникла в: жовтні 2011 року 2 706 433 грн., листопаді 2011 року 3 698 529 грн., лютому 2012 року 24 179 678 грн., березні 2012 року 12 382 874 грн., травні 2012 року 1 752 грн., серпні 2012 року 10 484 765 грн., вересні 2012 року 4 784 000 грн., відображених у податковій декларації з ПДВ, поданій за вересень 2012 року (вх. №9065333407 від 22.10.2012 року), та враховуючи уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за вересень 2012 року (вх. №9066597793 від 22.10.2012 року), згідно із затвердженим планом перевірки.

За результатами перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було складено Акт від 10.12.2012 року № 87/15-6/37318684, у якому відображено висновки про порушення Позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35 419 133,00 грн.

За висновками акту перевірки позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суму 43081344 грн., отриманого від ТОВ "Гарантрембуд" на суму 394 380,00 грн. та ТОВ "Бутрос Трейд" на суму 42 686 964,00 грн., що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2012 року у сумі 13198739 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 13198739 грн., за березень 2012 року у сумі 15768981 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3601808 грн., за травень 2012 року у сумі 4277851 грн. та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3929656 грн., за серпень 2012 року у сумі 9835773 грн. та від'ємного значення відповідного періоду на 9835773 грн.

Внаслідок порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 р. V Податкового кодексу України позивачем завищено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р.24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35419133 грн.

19 грудня 2012 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000121156, № 0000120156, якими було визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 43 022 344,00 грн. (форма "В4" №0000120156), та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 531 464,00 грн., та штраф у розмірі 1882866 грн. (форма "Р" № 0000121156), з вимогами про скасування яких позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів порушення позивачем податкового законодавства, як не надано доказів нікчемності правочинів між позивачем та третьою особою, позивачем та ТОВ "Гарантрембуд" або визнання їх недійсними, не надано доказі нереальності господарських операцій позивача із зазначеними суб'єктами. Натомість позивачем надані докази правомірного включення сум ПДВ за операціями з цими контрагентами до складу податкового кредиту.

Апеляційна інстанція пристає на таку правову позицію з огляду на наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, єдиною підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали висновки щодо нікчемності правочинів ТОВ "Бутрос Трейд" з позивачем та ТОВ "Гарантрембуд" з позивачем, які викладені в актах, складених органами податкової служби, де перебувають на обліку ТОВ "Бутрос Трейд" та ТОВ "Гарантрембуд".

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності таких висновків.

Зокрема, між позивачем та ТОВ "Бутрос Трейд» (Третя особа) укладено Договір №01/06 від 01.06.2011 р., згідно з яким ТОВ «Бутрос Трейд» здійснювало позивачу поставку товару - взуття та інших товарів непродовольчого призначення, які позивач в подальшому реалізовував через свою роздрібну мережу. Поставка здійснювалася на умовах DDP, який передбачає, що всі ризики та відповідальність за доставку товару покупцю покладаються на продавця, який і забезпечує таку доставку.

Поставки товару від ТОВ "Бутрос Трейд" позивачу оформлювалися видатковими та податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

У матеріалах справи наявні копії митних декларацій, які підтверджують, що третя особа імпортує в Україну взуття та інші супутні товари непродовольчого призначення, здійснює їх митне оформлення, сплачуючи відповідно ввізне мито та податок на додану вартість, до його продажу позивачу на підставі укладеного договору.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що номенклатура та асортимент товару, який було імпортовано третьою особою на митну територію України, і номенклатура і асортимент товару, який третя особа поставила позивачу за договором № 01/06 від 01.06.2011 року співпадають, що дає можливість простежити ланцюг руху товару від постачальника до покупця і додатково свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та третьою особою.

Усього за період лютий, березень, травень і серпень 2012 року третьою особою було поставлено позивачу товару на суму 256121784 грн., в тому числі ПДВ у сумі 42686964 грн.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні пояснили, що відповідно до умов договору № 01/06 від 01.06.2011 року товару забезпечувала третя особа за рахунок власних ресурсів.

Також позивачем було укладено з ТОВ «Гарантрембуд» Договір №42 від 01.06.2011 року, згідно з яким ТОВ «Гарантрембуд» виконувало роботи з ремонту торгових приміщень, орендованих Позивачем, на підставі кошторисів і на замовлення останнього.

Виконання ремонтних робіт підтверджується актами виконаних робіт та податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Позивач надав докази того, що приміщення, у яких ТОВ "Гарантрембуд" проведені ремонтні роботи, орендуються позивачем для розміщення закладів торгівлі взуттям та іншими товарами непродовольчого асортименту, що також підтверджується відомостями, наведеними відповідачем в акті перевірки.

Всього за лютий та березень 2012 року ТОВ "Гарантермбуд" було виконано ремонтних робіт на замовлення позивача на суму 2366280 грн., з яких ПДВ 394380 грн.

Судова колегія за відсутності інших доказів не приймає посилання відповідача в обґрунтування його позиції на акти, складені іншими органами податкової служби, де перебувають на обліку контрагенти позивача.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операцій з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «Бутрос Трейд» та ТОВ «Гарантрембуд» були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а отже мали право виписувати податкові накладні.

За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Первинні документи, якими оформлені операції поставки товару від ТОВ «Бутрос Трейд» позивачу та операції з виконання ТОВ «Гарантрембуд» ремонтних робіт на замовлення позивача, складені належним чином та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами з огляду на наведені критерії.

При цьому, колегія суддів не приймає посилання представника відповідача в судовому засіданні на те, що нереальність господарських операцій між позивачем та третьою особою підтверджується відсутністю у позивача документів про транспортування товару від третьої особи до позивача. З огляду на умови DDP, на яких здійснювалася поставка згідно договору № 01/06 від 01.06.2011 року, якими саме на третю особу покладений обов'язок забезпечити доставку позивачу, та з урахуванням пояснень представника позивача та третьої особи про доставку товару власними силами третьої особи, колегія погоджується з позивачем у тому, що у позивача такі документи і не можуть знаходитися. Крім того, судова колегія також враховує, що товарно-транспортні накладні є первинними документами, які фіксують господарську операцію перевезення, в той час, як між позивачем та третьою особою проводилися господарські операції поставки товару. Тому оформлення та зберігання документів, які фіксують перевезення товару, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є обов'язковим у даному випадку.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання представника відповідача в судовому засіданні на те, що позивачем не надані документи, які підтверджують розрахунок з ТОВ "Гарантрембуд" за виконані роботи, що, на думку відповідача, додатково свідчить про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ "Гарантрембуд". Як вбачається з акту перевірки, при її проведенні відповідачем суцільним порядком були використані оборотно-сальдові відомості та виписки банку і платіжні доручення за період, що перевірявся. В акті перевірки відсутня інформація про те, що позивачем не проведений розрахунок з ТОВ "Гарантрембуд" за виконані роботи, і ця обставина не наводиться податковим органом як підстава для винесення оспроюваних податкових повідомлень-рішень. Єдиною підставою для винесення повідомлень-рішень стали висновки відповідача про нікчемність правочинів позивача та його контрагентів. В акті перевірки відсутня інформація про те, що відповідач витребовував у позивача додаткові документи з приводу розрахунків у встановленому порядку, і такі документи не були надані позивачем на запит відповідача. Також відповідачем не заявлялося клопотання про витребування будь-яких додаткових доказів у позивача в судовому засіданні в суді як першої, так і апеляційної інстанції. Згідно пояснень представника позивача розрахунок за виконані роботи з ТОВ "Гарантрембуд" проведений. За таких обставин, а також з урахуванням розподілу обов'язків з доказування, передбачених ч. 2 ст. 72 КАС України, судова колегія розцінює вказані посилання представника відповідача як необгрунтовані та такі, що не можуть свідчити про нереальність господарських операцій неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по операціях з ТОВ "Гарантрембуд".

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції у тому, що позивачем надані документи, які додатково вказують на реальність господарських операцій з контрагентами, зокрема митні декларації, які дають змогу відстежити походження товару на митній території України, результати фотофіксації змін приміщень, у яких проведені ремонтні роботи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірне включення до складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплачених третій особі у складі ціни товарів у лютому, березні, травні та серпні 2012 року на загальну суму 42686964 грн., та сумПДВ, сплачених ТОВ "Гарантрембуд" у складі ціни ремонтних робіт за період лютий, березень 2012 року на суму 394380 грн.

Колегія суддів відзначає, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (виконання робіт) входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Даний висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів позивача з його контрагентами, нереальність господарських операцій, відсутність у цих осіб об'єктів оподаткування, не надав будь-якого судового рішення, якими б було встановлено зазначені факти.

Крім того, судова колегія відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами органів податкової служби, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Стверджуючи про нікчемність операцій та договорів Позивача з його контрагентами, Відповідач вийшов за межі своєї компетенції, наданої йому законом.

Згідно ст. 20 ПК України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Так, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги про відповідність правочину інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вказана аргументація також підтверджується позицією Вищого Адміністративного Суду України, наведеною у постанові по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

Відповідачем не надано обвинувального вироку, яким би були встановлені умисел керівників ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ "Гарантрембуд» на заволодіння майном держави, що є ознакою нікчемного правочину, який порушує публічний порядок.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди позивача з ТОВ «Бутрос Трейд», ТОВ "Гарантрембуд» порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність об'єктів оподаткування у зазначених осіб, що, за даних обставин, є тільки припущенням відповідача, і не може бути підставою для ухвалення будь-яких рішень.

Посилання Відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Судова колегія також враховує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року у справі № 2а-17480/12/2670 за позовом ТОВ "Бутрос Трейд" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії визнані протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС зі складання акту № 1102/22-03/37687271 від 08.11.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БутросТрейд» код за ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р.», зобов'язано ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС виключити з бази даних Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів дані щодо непідтвердження податкових зобов'язань та податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «БутросТрейд» за період з 01.08.2012р. по 31.08.2012р. та інформацію щодо вказаного акта.

Також постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 826/4426/13-а, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Бутрос Трейд", за результатами якої складено акт від 10 липня 2012 року № 501/22-02/37687271 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Бутрос Трейд" код ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.01.2012р. по 31.05.2012 р.", на який відповідач посилається в акті перевірки в обгрунування своїх висновків.

Викладене означає, що спірні податкові повідомлення рішення є протиправними, а рішення суду першої інстанції в частині їх скасування - законним і обгрунтованим.

Апеляційна інстанція також вважає, що суд першої інстанції правомірно не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача з проведення перевірки і складання акта перевірки за відстуності доказів порушення відповідачем законодавства саме при проведенні перевірки.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення,та не довів правомірність винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому позовні вимоги задоволені правомірно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.