Ухвала

від 05.02.2014 по справі 826/6257/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/800/42567/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Фоміна А.Ю.,

представника позивача Швець М.П.,

представника відповідача Рудої Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року

у справі № 826/6257/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (далі - позивач, ТОВ «Трейдшуз»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС)

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» (далі - третя особа, ТОВ «Бутрос Трейд»)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Трейдшуз» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000121156, № 0000120156 від 19.12.2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 0000121156, № 0000120156 від 19.12.2012 року. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальна позапланова перевірка правомірності нарахування позивачем (код ЄДРПОУ 37318684) від'ємного значення податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2012 року у сумі, яка виникла в: жовтні 2011 року 2 706 433,00 гривні, листопаді 2011 року 3 698 529,00 гривень, лютому 2012 року 24 179 678,00 гривень, березні 2012 року 12 382 874,00 гривні, травні 2012 року 1752,00 гривні, серпні 2012 року 10 484 765,00 гривень, вересні 2012 року 4 784 000,00 гривень, відображених у податковій декларації з ПДВ , поданій за вересень 2012 року, та враховуючи уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за вересень 2012 року, згідно із затвердженим планом перевірки.

За результатами перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було складено акт від 10.12.2012 року № 87/15-6/37318684, у якому відображено висновки про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35 419 133,00 гривні.

За висновками акту перевірки позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суму 43 081 344,00 гривні, отриманого від ТОВ «Гарантрембуд» на суму 394 380,00 гривень та ТОВ «Бутрос Трейд» на суму 42 686 964,00 гривні, що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2012 року у сумі 13 198 739,00 гривень та від'ємного значення відповідного періоду на 13 198 739,00 гривень, за березень 2012 року в сумі 15 768 981,00 гривня та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3 601 808,00 гривень, за травень 2012 року в сумі 4 277 851,00 гривня та заниження позитивного значення відповідного періоду на 3 929 656,00 гривень, за серпень 2012 року в сумі 9 835 773,00 гривні та від'ємного значення відповідного періоду на 9 835 773,00 гривні.

Внаслідок порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.6 ст. 201 розділу V ПК України позивачем завищено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р.24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 35 419 133,00 гривні.

19.12.2012 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000121156, № 0000120156, якими було визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 43 022 344,00 гривні (форма «В4» № 0000120156), та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 531 464,00 гривні, та штраф у розмірі 1 882 866,00 гривень (форма «Р» № 0000121156).

Також, судами встановлено, що з акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали висновки щодо нікчемності правочинів ТОВ «Бутрос Трейд» з позивачем та ТОВ «Гарантрембуд» з позивачем, які викладені в актах, складених органами податкової служби, де перебувають на обліку ТОВ «Бутрос Трейд» та ТОВ «Гарантрембуд».

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бутрос Трейд» укладено Договір № 01/06 від 01.06.2011 року, згідно з яким ТОВ «Бутрос Трейд» здійснювало позивачу поставку товару - взуття та інших товарів непродовольчого призначення, які позивач в подальшому реалізовував через свою роздрібну мережу. Поставка здійснювалася на умовах DDP, який передбачає, що всі ризики та відповідальність за доставку товару покупцю покладаються на продавця, який і забезпечує таку доставку.

Поставки товару від ТОВ «Бутрос Трейд» позивачу оформлювалися видатковими та податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи та досліджені судами попередніх інстанцій.

Крім того, судами були досліджені наявні в матеріалах справи копії митних декларацій та встановлено, що третя особа імпортує в Україну взуття та інші супутні товари непродовольчого призначення, здійснює їх митне оформлення, сплачуючи відповідно ввізне мито та податок на додану вартість, до його продажу позивачу на підставі укладеного договору.

Суди попередніх інстанцій вірно звернули увагу на те, що номенклатура та асортимент товару, який було імпортовано третьою особою на митну територію України, і номенклатура і асортимент товару, який третя особа поставила позивачу за договором № 01/06 від 01.06.2011 року співпадають, що дає можливість простежити ланцюг руху товару від постачальника до покупця і додатково свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та третьою особою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що третьою особою за період лютий, березень, травень і серпень 2012 року всього було поставлено позивачу товару на суму 256 121 784,00 гривні, у тому числі ПДВ у сумі 42 686 964,00 гривні. Крім того, судами встановлено, що відповідно до умов договору № 01/06 від 01.06.2011 року товар забезпечувала третя особа за рахунок власних ресурсів.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено з ТОВ «Гарантрембуд» Договір № 42 від 01.06.2011 року, згідно з яким ТОВ «Гарантрембуд» виконувало роботи з ремонту торгових приміщень, орендованих позивачем, на підставі кошторисів і на замовлення останнього.

Виконання ремонтних робіт підтверджується дослідженми судами актами виконаних робіт та податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Приміщення, у яких ТОВ «Гарантрембуд» проведені ремонтні роботи, орендуються позивачем для розміщення закладів торгівлі взуттям та іншими товарами непродовольчого асортименту, що також підтверджується дослідженими судами відомостями, наведеними відповідачем в акті перевірки.

Судами встановлено, що за лютий та березень 2012 року ТОВ «Гарантермбуд» було виконано ремонтних робіт на замовлення позивача всього на суму 2 366 280,00 гривень, з яких ПДВ 394 380,00 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно, за відсутності інших доказів, не прийняв посилання відповідача в обґрунтування його позиціїї на акти, складені іншими органами податкової служби, де перебувають на обліку контрагенти позивача.

Відповідно до п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту п. 201.4. та п. 201.8 ст. 201 ПК України , податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України , реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент проведення операцій з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «Бутрос Трейд» та ТОВ «Гарантрембуд» були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а отже мали право виписувати податкові накладні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, якими оформлені операції поставки товару від ТОВ «Бутрос Трейд» позивачу та операції з виконання ТОВ «Гарантрембуд» ремонтних робіт на замовлення позивача, складені належним чином та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, судами вірно зазначено, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами з огляду на наведені критерії.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій у тому, що позивачем надані документи, які додатково вказують на реальність господарських операцій з контрагентами, зокрема митні декларації, які дають змогу відстежити походження товару на митній території України, результати фотофіксації змін приміщень, у яких проведені ремонтні роботи.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про правомірне включення до складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплачених третій особі у складі ціни товарів у лютому, березні, травні та серпні 2012 року на загальну суму 42 686 964,00 гривні та сум ПДВ, сплачених ТОВ «Гарантрембуд» у складі ціни ремонтних робіт за період лютий, березень 2012 року на суму 394 380,00 гривень.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом -постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (виконання робіт) входить до предмету доказування у справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством. Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів позивача з його контрагентами, нереальність господарських операцій, відсутність у цих осіб об'єктів оподаткування, то судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не надано будь-якого судового рішення, якими б було встановлено зазначені факти.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами органів податкової служби, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, судами попередніх інстанцій звернуто увагу на те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2012 року у справі № 2а-17480/12/2670 за позовом ТОВ «Бутрос Трейд» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії визнані протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС зі складання акту № 1102/22-03/37687271 від 08.11.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» код за ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року», зобов'язано ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС виключити з бази даних Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів дані щодо не підтвердження податкових зобов'язань та податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року та інформацію щодо вказаного акта.

Також, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2013 року у справі № 826/4426/13-а, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бутрос Трейд», за результатами якої складено акт від 10.07.2012 року № 501/22-02/37687271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» код ЄДРПОУ 37687271 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.01.2012 року по 31.05.2012 року», на який відповідач посилається в акті перевірки в обгрунування своїх висновків.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, а рішення судів попередніх інстанцій в частині їх скасування - законними і обґрунтованими.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції підтверджує, що при їх прийнятті суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 року у справі № 826/6257/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько