Рішення

від 31.05.2013 по справі 121/1793/13-ц

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 121/1793/13-ц

2/121/918/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного підприємства В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» про визнання права власності та за зустрічним позовом Приватного акціонерного підприємства В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду в поряду цивільного судочинства з вимогами про визнання права власності на квартири №4 та №4а, які розташовані у будинку №13 по вул.Мориса Тореза в смт Відрадне в м.Ялта.

Вимоги мотивовані тим, що позивачу на праві власності належать квартири №4 та №4а, які розташовані у будинку №13 по вул.Мориса Тореза в смт Відрадне в м.Ялта, на підставі свідоцтв про право власності. Проте зазначений факт оскаржується та не визнається відповідачем.

Приватне акціонерне підприємство В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» , заперечуючи вимоги ОСОБА_1, звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просить припинити право власності ОСОБА_1 на квартири №4 та №4а, які розташовані у будинку №13 по вул. Мориса Тореза в смт Відрадне в м.Ялта. Мотивуючи свої вимоги, представник зазначав, що на земельній ділянці площею 9,8565 га, яка знаходиться у користуванні позивача з 1972 року, розташованої за адресою: м. Ялта, смт Відрадне, вул. Моріса Тореза, 5, самочинно збудовано двоповерховий пляжний павільйон «Сон у моря» , що встановлено рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 11 січня 2010 року. Спірні квартири №4 та №4а є часткою зазначеної самочинної будови. Крім того, вказаним рішенням суду зобов'язано ОСОБА_1 знести самочинно збудовані квартири №4, 4а та 4б та повернути земельну ділянку позивачу. Зазначене рішення суду виконано, двоповерховий павільйон «Сон у моря» повністю знесено. Проте ОСОБА_1 після знесення продовжує значитися власником квартир, що порушує права пансіонату як землекористувача.

Позивач та його представник за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позовні заяві, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічний позов підтримав з вищевикладених підстав.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Приватне акціонерне товариство В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» (раніше - закрите акціонерне товариство В«Пансіонат В«ПрибережнийВ») є юридичною особою. Дата проведення державної реєстрації - 11 лютого 1994 року, ідентифікаційний код - 20730769. Товариство створено на основі пансіонату ім. Моріса Тореза.

21 вересня 2005 року між пансіонатом та Масандрівською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Ялта, смт Відрадне, вул. Моріса Тореза, 13, яка раніше знаходилася у постійному користуванні пансіонату ім. Моріса Тореза (загальна площа - 9,8565 га, кадастровий номер - 0111948100:02:001:0093, цільове використання - землі рекреаційного призначення). Договір зареєстровано у кримській регіональній філії державного підприємства В«Центр державного земельного кадаструВ» 20 травня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис № 040602100012 (а.с.55-61).

04 липня 2003 року товариством з обмеженою відповідальністю В«АльпінВ» та приватним підприємством В«КВМВ» укладено договір дарування пляжних вагончиків В«ч'''В» , В«ш'''В» , В«э'В» , В«ю'В» , В«я'В» домоволодіння № 5 по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне м. Ялта. Відповідно до положень частини першої ст. 227 та частини третьої ст. 244 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір укладено у простій письмовій формі (а.с.101-103).

Додатковою угодою до договору дарування від 04 липня 2003 року, укладеною 23 вересня 2003 року, перелік відчужуваного майна доповнено двоповерховим пляжним павільйоном В«Сон у моряВ» (а.с.104).

Рішенням господарського суду м. Києва від 7 жовтня 2003 року, ухваленим у справі № 24/680, позов приватного підприємства В«КВМВ» задоволено. На комунальне підприємство Ялтинської міської ради В«Бюро технічної інвентаризаціїВ» покладено обов'язок здійснити реєстрацію права власності підприємства на пляжні вагончики та павільйон (а.с.105-108).

На реалізацію рішення виконавчого комітету Масандрівської селищної ради від 9 серпня 2006 року № 200 видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення площею 685,9 кв. м. у

літ. Э'''' будинку № 5 по вул. Моріса Тореза в смт Відрадне м. Ялта (пляжний павільйон В«Сон у моряВ»). Домоволодіння розподілено на апартаменти.

03 квітня 2007 року приватним підприємством В«КВМВ» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - апартаменту № 4 в літ. Э'''' будинку № 5 по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне м. Ялта, який 26 жовтня 2007 року було продано ОСОБА_1 (а.с.8).

Рішенням виконавчого комітету Масандрівської селищної ради від 2 липня 2008 року № 306 будівлі літ. Э'''' будинку № 5 привласнено нову поштову адресу: м. Ялта, смт Відрадне, вул. Моріса Тореза, будинок № 13 (а.с.18).

Постановою Вищого господарського суду України від 19 серпня 2009 року касаційне подання заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі комунального підприємства Ялтинської міської ради В«Бюро технічної інвентаризаціїВ» задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 7 жовтня 2003 року у справі № 24/680 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.118-122).

Під час нового розгляду ухвалою господарського суду м. Києва від 24 вересня 2009 року провадження у справі було припинено з підстав ліквідації приватного підприємства В«КВМВ» .

Встановлено, що пансіонат В«ПрибережнийВ» (раніше - пансіонат ім. Моріса Тореза) з 1972 року є законним користувачем земельної ділянки, яка на цей час передана йому в довгострокову оренду. Земельна ділянка у передбачений законом спосіб у пансіонату не вилучалася та іншим юридичним чи фізичним особам не передавалася. Приватне підприємство В«КВМВ» речове право на земельну ділянку під будівлею літ. Э'''' будинку № 5 (в подальшому № 13) по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне м. Ялта не набувало та документів на будівництво (реконструкцію) пляжного павільйону не оформлювало.

Частина друга ст. 376 ЦК України зазначає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Аналогічні вимоги містила і стаття 115 ЦК УРСР 1963 року (був чинним на момент укладання договору дарування від 04 липня 2003 року).

Відповідно до частини другої ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації.

Механізм прийняття в експлуатацію полягає у підтвердженні готовності до експлуатації об'єкту будівництва (реконструкції), його інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування. Прийняття в експлуатацію будівлі є можливим виключно за наявності обставин, які свідчать про дотримання забудовником будівельних, протипожежних, санітарних та інших норм і правил за умови попереднього отримання такою особою відповідних дозволів.

Зі змісту Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (яке діяло в момент виникнення спірних правовідносин), випливає, що право власності на об'єкт нерухомого майна підлягає реєстрації виключно у випадку прийняття його в експлуатацію.

Встановлено, що будівлю літ. Э'''' будинку № 5 по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне

м. Ялта споруджено (реконструйовано) самочинно (за відсутності передбачених законом документів) та не прийнято в експлуатацію.

Відповідно до частини першої ст. 317, частин першої та другої ст. 319, частини першої ст. 658 ЦК України правом розпорядитися майном наділено його власника.

Оскільки особа, що здійснила самочинне будівництво, за законом не набула право власності на нього, а рішення господарського суду, яким самочинна будівля була легалізована, скасовано в касаційному порядку, є підстави стверджувати, що нежитлові приміщення у спірній будівлі (апартаменти) не набули статусу об'єкту цивільних прав, що, з огляду на приписи статті 178 ЦК України, є правовою перешкодою для їх вільного обігу у цивільному обороті.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом на звернення до суду з негаторним позовом та порушення питання щодо усунення перешкод у здійсненні ним дій щодо користування своїм майном. Згідно зі статтею 27 Закону України В«Про оренду земліВ» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності. Зазначені положення кореспондують зі змістом статті 396 ЦК України.

Аналіз наведених правових норм у їх сукупності дає підстави стверджувати, що особа, яка хоч і не є власником земельної ділянки, але має законне право користування нею (зокрема на підставі договору оренди) управі вимагати усунення перешкод, які пов'язані з протиправним (самочинним) будівництвом на орендованій ділянці.

При цьому суд надає критичну оцінку цивільно-правовим договорам, укладеним 04 липня 2003 року, 03 квітня 2007 року і 02 серпня 2007 року, та вважає, що неможливість їх оспорювання з підстав ліквідації приватного підприємства В«КВМВ» не є правовою перешкодою для захисту прав законного володільця землі.

Розглянувши матеріально-правову вимогу за первісним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Цивільне право підлягає захисту у спосіб його визнання у разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач за зустрічним позовом) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

За своєю юридичною характеристикою позов про визнання права власності - це вимога власника майна про констатацію перед іншими особами факту приналежності йому права власності. Такий позов спрямований на усунення юридичних перешкод у реалізації власником свого права.

У контексті цієї норми закону пред'явлення іншою особою позову до суду не можна вважати подією, яка свідчить про оспорювання права власника на майно, а тому таке право не підлягає захисту шляхом визнання права власності.

Аналогічна правова позиція висловлена в рішенні Верховного Суду України від 31 березня 2010 року, постановленому у цивільній справі № 6-24193св09, та в рішенні Верховного Суду України від 15 вересня 2010 року, постановленому у цивільній справі № 6-25487св08.

Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що визнання права власності на об'єкт, який знищено в порядку примусового виконання судового рішення, суперечить самій правовій природі такого способу судового захисту.

За наведених обставин, у задоволенні первісного позову належить відмовити.

Вирішуючи питання щодо припинення права власності на апартамент, суд виходить з наступного.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 11 січня 2010 року у цивільній справі № 2-85/2010, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АРК від 29 липня 2011 року (№ 22-ц/0190/3318/11), позов пансіонату В«ПрибережнийВ» задоволено. Приміщення (апартаменти) у будівлі літ. Э'''' будинку № 5 (будинку № 13) по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне м. Ялта визнано самочинними. На їх власників покладено обов'язок знести апартаменти та повернути зайняту будівлею земельну ділянку пансіонату у придатному для використання стані (а.с.78-88).

В подальшому апартамент № 4 в будинку № 13 по вулиці Моріса Тореза в смт Відрадне було демонтовано в порядку, передбаченому для примусового виконання судового рішення (за правилами Закону України В«Про виконавче провадженняВ»).

Між тим, правова невизначеність у питанні наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права власності на знищене (неіснуюче) майно призвела до необхідності у зверненні до суду з матеріально-правовою вимогою про припинення права власності на апартамент.

Аналізуючи обраний пансіонатом В«ПрибережнийВ» спосіб захисту цивільного права, суд бере до уваги наступне.

Згідно зі статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Носій порушеного права має самостійно вирішувати, який саме спосіб захисту застосувати у певній (конкретній) ситуації. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та здійснюється юридичний вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України. Одним зі способів захисту є визнання права, що в рівній мірі означає як констатацію судом факту наявності права, так і факту його відсутності (тобто, припинення).

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, можна дійти висновку, що в разі невизнання певною особою факту припинення права власності на річ з підстав її знищення, такий факт може бути визнаний судом за позовом особи, суб'єктивне право якої порушено. При цьому, встановлені законом способи судового захисту не можуть тлумачитися буквально (звужено), оскільки законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Підстави припинення права власності визначені у статті 346 ЦК України.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що припинення права власності, як правило, відбувається за наявності волі власника: в результаті передачі цього права іншій особі на підставі цивільно-правового договору або в результаті добровільного знищення речі, в тому числі при її вживанні (використанні) або переробці. Отже, особа не позбавлена правової можливості відмовитися від права власності на майно, що їй належить.

Втрата права власності з об'єктивних причин, тобто з причин, що не залежать від волі власника, відбувається у випадку загибелі (знищення) речі поза його волею. Під знищенням треба розуміти вчинення з майном таких дій, в результаті яких воно припиняє своє існування назавжди.

Наведене дає підстави дійти висновку, що до припинення права власності призводить обставина реального життя, яка фактично (фізично) припиняє існування об'єкта речового права, в результаті чого припиняються і самі речові відносини.

Отже, припинення права власності на знищене майно презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про припинення речового права не є обов'язковим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору, в тому числі у разі, якщо невизначеність у питанні наявності чи відсутності у певної особи права власності призводить до порушення суб'єктивних матеріальних прав іншого учасника спірних правовідносин.

При цьому, положення статті 182 та частини другої ст. 349 ЦК України (які пов'язують момент припинення права власності на нерухоме майно з внесенням відповідних відомостей до державного реєстру) не є правовою перешкодою для припинення права власності у судовому порядку, оскільки знищення нерухомої речі унеможливлює існування права на неї незалежно від державної реєстрації.

Таким чином, зустрічний позов з вимогами припинення права власності підлягає задоволенню.

Визначаючи порядок виконання судового рішення в частині зустрічного позову, суд на реалізацію статті 216 ЦПК України зауважує, що, виходячи з положень частини першої ст. 19 Закону України В«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» державна реєстрація прав (в тому числі, реєстрація їх припинення) проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Таким чином, факт набрання зазначеним судовим рішенням законної сили призводить до необхідності закрити в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідний розділ з огляду на положення частини другої ст. 20 цього Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 178, 182, 317, 319, 331, 346, 349, 376, 391, 392, 396, 658 ЦК України, ст. 27 Закону України В«Про оренду земліВ» , ст.ст. 19, 20 Закону України В«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» , ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного підприємства В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» про визнання права власності на квартири №4 та №4а, які розташовані у будинку №13 по вул..Мориса Тореза в смт Відрадне в м.Ялта - відмовити.

Зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного підприємства В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» , - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 на квартири №4 та №4а, які розташовані у будинку №13 по вул. Мориса Тореза в смт Відрадне в м.Ялта.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного підприємства В«Пансіонат В«ПрибережнийВ» судові витрати по справі у виді судового збору у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: