Постанова

від 21.11.2006 по справі 11/84(6/34)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/84(6/34)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 листопада 2006 р.                                                                                   № 11/84(6/34)  

          Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

- позивачаПильтій В.Г. –(дор. у справі)Дема В.Г. –(дор. у справі)

- відповідачаРудницький О.С. –(дор. № 4 від 06.02.2006)

розглянувши матеріаликасаційної скарги               ТОВ “Бук”на постанову                        Дніпропетровського апеляційного господарського                                          суду від 05.10.2006 року

у справі№ 11/84(6/34) господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПрокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Управління Державної служби охорони при УМВС України в Дніпропетровській області

доТОВ “Бук”

простягнення заборгованості

за зустрічним позовомТОВ “Бук”

доУправління Державної служби охорони при УМВС України в Дніпропетровській області

провизнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2006 (суддя І. Мельниченко) первісний позов задоволено з врахуванням уточних позовних вимог. Стягнуто  з ТОВ “Бук” на користь Управління Державної служби охорони при УМВС України в Дніпропетровський області 149 576, 72 грн. Стягнуто з ТОВ “Бук” 1 495, 76 грн. державного мита та 116,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

          Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 (О.Джихур, О.Виноградник, В.Прудніков) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, ТОВ “Бук” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін розглянув матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2005 року сторонами був укладений договір № 6298/05, згідно якого “Замовник” (відповідач у даній справі) доручив, а “Охорона” (позивач) зобов'язався здійснювати охоронні функції без матеріальної відповідальності на території КП “Дніпропетровський центральний ринок” за адресою: вул. Шмідта, 2,3 згідно дислокації, що є невід'ємною частиною договору (п.1.1).

В період з 01.03.2005 р. по 19.05.2005 р. позивач надавав відповідачу передбачені умовами договору послуги, що підтверджено відповідними доказами, а саме даними журналу приймання (здачі) поста (маршруту) й перевірок несення служби по охороні Центрального ринку, наданими позивачем табелями обліку робочого часу молодшого командного складу по охороні КП “Дніпропетровський центральний ринок” за квітень, травень 2005 року.

Пунктом 2.3 договору сторони передбачили здійснення попередньої оплати, яка повинна бути внесена до 20 числа кожного місяця.

Згідно п. 2.4 договору “Охорона” мала право не виконувати свої обов'язки за договором, якщо “Замовник” не здійснив попередню  оплату.

Проте, позивач не отримавши в квітні та травні 2005 року  попередню оплату продовжував до 19.05.2005 р. здійснювати охоронні функції передбачені в п.1.1 договору.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з вимогою про оплату заборгованості за надані послуги в квітні-травні 2005 року.

Вимога позивача від 06.06.2005 р. про оплату отриманих послуг була залишена відповідачем без задоволення.

Відмовляючись від оплати наданих послуг, відповідач посилався на  погану якісь наданих послуг, зняття об'єкту з охорони з порушенням  встановленого відомчими інструкціями порядку.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язанний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку  встановленим договором.

Відповідно до  ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          В порушення вказаних вимог відповідач не здійснив оплату передбачену п. 2.3 договору та як підставно зазначено судами, не відмовився від послуг позивача протягом квітня та з 1 по 19 травня.

          Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідач не довів, що послуги по охороні об'єкту не виконувались взагалі чи не здійснювалась охорона окремих об'єктів.

          За таких обставин, попередніми судовими інстанціями зроблено правомірний висновок про обґрунтованість заявлених позовних вимог Прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Управління Державної служби охорони при УМВС України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості за послуги надані позивачем в період з 1 квітня по 19 травня 2005 року в сумі 149 576, 72 грн.

          Колегія суддів також погоджується з обґрунтованим висновком попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову.

         Обґрунтовуючи недійсність договору від 01.03.2005 р., ТОВ “Бук” посилалось на невідповідність його Типовому договору на охорону об'єктів  підрозділами державної служби охорони при МВС України, затвердженого  наказом Головного управління Державної служби охорони при МВС України  від 04.05.1995р. № 52 в частині відповідальності охорони, порядку взяття  під охорону, порядку зняття з охорони, вимог до технічної укріпленості об'єкту охорони, обов'язків охорони та ін. ТОВ “Бук” зазначало про порушення     п.п. 2.2.3 Інструкції про організацію діяльності міліції охорони Державною служби охорони при МВС України, затвердженої наказом МВС України від  25.11.2003 р. № 1433.

На думку позивача по зустрічному позову, п. 2.2 та 2.4 договору щодо права одностороннього розірвання відповідачем договору та односторонньої відмови від здійснення обов'язків відповідачем є такими, що не відповідають вимогам ч. 2, 3 ст. 214, 525 ЦК України

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Оскільки сторони перебачили випадки односторонньої відмови від договору у п. 2.2., 2.4., договір не суперечить положенням ст. 525 ЦК України, в якій прямо зазначено що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, типовий договір не є обов'язковою нормою, якою сторони повинні керуватись при укладанні договору про надання послуг охорони.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено первісний позов та відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2006 у справі № 11/84(6/34) залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

          Головуючий суддя:                                                            В. Овечкін

          судді:                                                                                          Є.Чернов

                                                                                                    В. Цвігун