Постанова

від 04.06.2013 по справі 8269/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2013 р. Справа №8269/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Мараховського Ю.П.,

відповідача: Сосонного В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватної фірми «Зодіак Плюс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та скасування акту перевірки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватна фірма «Зодіак Плюс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) в якому просить суд, з урахуванням уточнюючих позовних вимог, скасувати акт від 27.01.2012 р. №370/2302/33675641 та визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 24.02.2012 р. №0000132302 та від 10.12.2012 р. №0009772202.

В обґрунтовування позову позивач зазначив, що оскаржуваний акт та податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, є незаконними і підлягають скасуванню.

З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши та дослідивши всі подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівництво пан Україна» за період з 01.06.2011 р. по 30.09.2011 р. за результатами якої складено акт перевірки від 27.01.2012 р. №370/2302/33675641.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів пп.138.1.1 п.138.1, пп.138.5.1 п.138.5 ст.138, ст.139, п.152.1 ст.152, п.198.1, 198.2, ст.198 Податкового кодексу України, до складу податкового кредиту включено суму з витрат по придбанню послуг у контрагента ТОВ «Будівництво пан Україна» за період з 01.06.2011 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 279.870,00 грн. у т.ч. податку на додану вартість 46.645,00 грн. та порушення п.198.1 п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат на загальну суму 46.645,00 грн. у т.ч. у червні 2011 року у сумі 28.733,00 грн., у липні 2011 р. 17.9113,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 24.02.2012 р. №0000142302, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 69.967,50 грн. (46.645,00 грн. - за основним платежем та 23.322,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій), та №0000132302, яким визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 53.641,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження названих податкових повідомлень-рішень податкове повідомлення-рішення №0000132302 було залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 р. №0000142302 - скасовано, та прийнято нове - від 10.12.2012 р. №0009772202, яким донараховано позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 55.602,00 грн. (46.645,00 грн. - основного платежу та 8.957,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Перевіряючи на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України спірного акту та податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у даній справі, суд вважає за необхідне зазначає наступне.

Так, за визначенням, наведеним у п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведених процесуальних норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права, свободи або інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Між тим, відповідно до приписів пп.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Згідно п.61.2 ст.61 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим кодексом.

Приписами п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, передбачено, що органи Державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Стаття 78 Податкового кодексу України визначає порядок проведення документальних позапланових перевірок та не містить обмежень у питаннях перевірки та періоду, що перевіряється.

Викладене дає підстави для висновку, що органи державної податкової служби є уповноваженими державою органами на проведення документальних невиїзних перевірок.

З правового аналізу приписів Податкового Кодексу України, також вбачається обов'язок, а не право, податкового органу викладення відповідних висновків останнього, отриманих за результатами перевірок та/або звірок у законодавчо встановленій формі.

При цьому, визначаючи правові наслідки незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, законодавець у п.86.7 ст.86 Податкового Кодексу України передбачив право платника податків подати свої заперечення на такий акт/довідку.

Як вбачається з матеріалів справи, таким правом позивач не скористався.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що при фактичному проведенні перевірки та складанні відповідного акту, діями податкового органу, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин будуть відповідні рішення про донарахування податкових зобов'язань та/або визначення штрафних (фінансових) санкцій.

Між тим як зміст позовних вимог про скасування акту перевірки свідчить про те, що вони не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права і обов'язки у сфері публічно-правових відносин, з огляду на що задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2012 р. №0000132302 та від 10.12.2012 р. №0009772202, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 названого пункту, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Нормами п.138.2 цієї ж статті передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У положеннях пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З правового аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Будівництво пан Україна».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентами були укладені спірні договори субпідряду: від 03.05.2011 р. №3/05/11ПР, №03/05/11, від 04.05.2011 р. №04/05/11, від 25.05.2011 р. №25/05/11, від 01.06.2011 р. №1/06/11/Рок.

Згідно пояснень позивача зазначені договори субпідряду були укладені позивачем з контрагентом - ТОВ «Будівництво пан Україна», з метою виконання договорів підряду з відповідними селищними радами, в яких підрядником виступав позивач.

На підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем було надано суду договори, акти здачі-приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, податкові декларації, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Водночас, позивачем на неодноразові вимоги суду не надано наступного.

Так, суду не надано пояснень яким чином договір субпідряду з контрагентом - ТОВ «Будівництво пан Україна», від 03.05.2011 р. №3/05/11ПР було укладено раніше, ніж договір підряду від 25.05.2011 р. №2, укладений з Васищевською селищною радою, яким було замовлено виконання робіт.

Також не надано пояснень чому договір підряду від 03.05.2011 р. №1, укладений з Рокитнянською сільрадою та виконаний у повному обсязі, був на суму 67.485,00 грн., у той час, як згідно акту прийому передачі до договору субпідряду від 01.06.2011 р. №1/06/11/Рок загальна вартість робіт склала 6.800,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Суду також не надано пояснень чому в акті прийому передачі до договору субпідряду від 01.06.2011 р. №1/06/11/Рок не зазначено які саме роботи виконувались, з яких матеріалів.

Не надано і пояснень щодо того, чому у всіх актах виконаних робіт відстуні дати їх підписання.

Суду також не надано пояснень з яких матеріалів проводились ремонті роботи, оскільки усі договори субпідряду передбачали лише надання робіт, та не передбачали передачу будь-яких будівельних матеріалів. Однак, позивачем не надано суду жодних доказів передачі субпідряднику будівельних матеріалів для виконання відповідних робіт, як не надано і доказів того, що такі будівельні матеріали передавалися підрядчиком субпідряднику, доказів транспортування матеріалів на будівельні об'єкти, яким транспортом, хто та яким чином поставляв необхідне обладнання для виконання будівельних робіт.

Суд критично ставиться до пояснень позивача (т. а.с.223), що виконання робіт проводилося працівниками контрагента з їхніх будівельних матеріалів, а також частково з будівельних матеріалів замовника, оскільки позивачем не вказано в яких об'ємах надавалися так матеріали, не надано навіть копій актів їх передачі, та не надано доказів того, що такі будівельні матеріали були включені до вартості договорів.

Суд також критично ставиться до наданого акту безкоштовної передачі будматеріалів (т.1 а.с.195), оскільки у зазначеному акті взагалі не вказано вартості переданих матеріалів, у зв'язку з чим такий документ фактично не є документом ні бухгалтерської, ні податкової звітності, пояснень з цього приводу позивачем також не надано. Крім того, отримані будівельні матеріали позивачем не було поставлено собі в дохід.

Суду також не надано жодних кошторисів проведених ремонтних робіт.

Крім того, умовами договорів підряду не передбачалося залучення до надання певних видів робіт третіх осіб (субпідрядників). Доказів погодження залучення субпідрядників до виконання таких робіт позивачем суду також не надано.

Підприємством до матеріалів справи також не долучено копій специфікацій основних матеріалів, необхідних для виконання ремонтно-будівельних робіт у відповідних приміщеннях.

Крім того, актом перевірки встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Будівництво пан Україна», не знаходиться за своєю юридичною адресою, що за юридичною адресою підприємства мешкає гр. ОСОБА_3 Відповідно до даних УДАІ у посадових осіб ТОВ «Будівництво пан Україна» та на самому підприємстві відсутні будь-які транспортні засоби. Під час опитування керівника ТОВ «Будівництво пан Україна» з приводу діяльності підприємства він пояснив, що йому не відомо ким здійснюється ведення бухгалтерського та податкового обліку підприємства, не відомо де воно знаходиться. Також встановлено, що у названого підприємства відсутні фізичні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутній кваліфікований персонал, основні фонди.

Правовий аналіз встановлених фактів свідчить на користь висновку про те, що вигода позивача при декларуванні фактичності здійснення спірних господарських операцій полягала лише у зменшенні бази оподаткування, у той час як реальне їх виконання - не відбулося.

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про фактичне виконання умов спірних договорів, а надані суду докази не є достатніми у розумінні положень Глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про реальність виконання умов спірних господарських операцій, та не спростовують висновків суду.

Суд зауважує, що наявність формально складених, проте недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам справи спростована, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій.

Відсутність реально вчинених господарських операцій та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за правовим змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку. Тому документи, складені з посиланням на зазначені договори, не породжують для сторін жодних юридичних наслідків, зокрема, для позивача - права формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зважаючи на наведене, судом було реалізовано процесуальні приписи статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та з власної ініціативи неодноразово витребувано у позивача докази на підтвердження реальності спірних правочинів. Проте, позивачем таких доказів суду не надано.

Процесуальними вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на зазначене, а також факт того, що позивачем не надано суду доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу щодо встановлених порушень податкового законодавства, суд вважає, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак - відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватної фірми «Зодіак Плюс» відмовити повністю.

Сторони можуть одержати копію постанови в повному обсязі з моменту її складення у строк, передбачений ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В.Ніколаєва

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 червня 2013 року.