Постанова

від 12.12.2006 по справі 20-2/017

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-2/017

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

12 грудня 2006 р.                                                                                   № 20-2/017  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

- позивачаСтепаненко А.Б. –(дор. № 261 ві 05.10.2006)

- відповідачаЦиган В.В. –(дор. Від 04.12.2006)Янчук Н.М. –(дор. Від 10.01.2006)

касаційну скаргуПриватного підприємства "Миласа"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2006

у справі№ 20-2/017 господарського суду м. Севастополя

за позовомПриватного підприємства "Миласа"

доТОВ "Пілар"

третя особаКачинська селищна рада

провстановлення земельного сервітуту

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 02.08.2006 (суддя Н.Шевчук) позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді через земельну ділянку, яка перебуває у оренді відповідача задоволено.

Судове рішення мотивовано приписами ст.ст. 98-100 Земельного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та тими обставинами, що позивач звернувся до відповідача з проектом договору про встановлення земельного сервітуту, однак відповідач, отримавши проект зазначеного договору, не вчинив дії, передбачені ст. 181 ГК України: у двадцятиденний строк після одержання договору відповідач договір не оформив та не повернув один примірник договору позивачу, протокол розбіжностей не склав та не направив другій стороні два його примірники разом з підписаним договором.

Зазначені обставини свідчать про ухилення відповідача як від врегулювання переддоговірних розбіжностей, так і від укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

За приписами ст. 100 ЗК України земельний сервітут про встановлення якого на підставі договору сторони не досягли згоди встановлюється за рішенням суду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 (судді: В.Лисенко, О.Градова, О.Дугаренко) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що як вбачається з кадастрових планів обох земельних ділянок кожна з них має самостійний автономний вихід до доріг загального користування; позивач не довів обґрунтованими доказами, що стан доріг загального користування, до яких позивач має безперешкодний доступ є небезпечними з точки зору проходу, як і не обґрунтував неможливість використання належної йому земельної ділянки іншим способом, ніж встановлення права проходу через сусідню ділянку.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін як законне і обгрунтоване.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи сторін та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій позивач вимагає встановлення земельного сервітуту на право проходження та проїзду на велосипеді через земельну ділянку, яка перебуває в оренді відповідача, оскільки у позивача відсутній безпосередній доступ до пляжу, а також враховуючи відсутність іншого безпечного шляху для проходу та проїзду до пляжу.

Підставами встановлення земельного сервітуту згідно з частиною другою  ст. 100 Земельного кодексу України, є договір або рішення суду.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те встановлення земельного сервітуту допустимо тільки у випадку неможливості чи значного утруднення користування земельною ділянкою без встановлення земельного сервітуту. Слід зазначити, що  приписами ст. ст. 98, 100 Земельного кодексу України не визначено поняття вигідного для сторони порядку встановлення сервітуту, а навпаки передбачають, що земельний сервітут має бути найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до частини першої ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Отже, зі змісту цієї статті випливає, що сервітут може бути встановлений в інтересах особи, яка його вимагає лише за умов, якщо її потреби у користуванні чужим майном не можуть бути задоволені іншим законним способом.

Апеляційною інстанцією встановлено, що обидві земельні ділянки, а саме і позивача і відповідача, мають самостійний вихід до доріг загального користування.

Зазначений висновок вбачається також і з доводів позивача, зазначених ним у позовній заяві, щодо наявного доступу до пляжу автомобільним шляхом, узбіччя якого за твердженням позивача не обладнано пішохідними доріжками, що, на думку позивача, є потенційно небезпечним для осіб, які намагатимуться дістатися пляжу цим шляхом.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав встановлення земельного сервітуту з урахуванням того, що земельна ділянка позивача безпосередньо примикає до автомобільного шляху загальнодержавного користування.

Касаційна інстанція зазначає, що правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів скаржника, касаційна інстанція вважає, що вони зводяться до намагання переоцінки доказів по справі, що виходить за межі перегляду справи в касаційній інстанції, з огляду на приписи ст. 1117 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи в касаційному порядку рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі № 20-2/017 господарського суду м. Севастополя залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                         В. Овечкін                              

судді                                                                                                      Є. Чернов

                                                                                                             В. Цвігун