Постанова

від 05.06.2013 по справі 2а-4735/09/1770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 року Справа № 20619/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.,

за участю секретаря Губач Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 р. у справі № 2а-4735/09/17970 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.05.2009 р. № 000092344/0/23-318,

в с т а н о в и в :

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 р. у справі № 2а-4735/09/17970 за позовом ВАТ «Рівнеазот» до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.05.2009 р. № 000092344/0/23-318, у позові було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник - ВАТ «Рівнеазот» (переіменовано в Публічне акціонерне товариство «Рівнеазот», що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою АА №588250 Головного управління статистики у Рівненській області) просить постанову скасувати та задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом того, що податкова накладна є єдиною підставою для включення відповідних сум до податкового кредиту, а тому, у відносинах з ПП «Метснаб» за договорами поставки №861 від 20.05.2008 р., №921 від 28.05.2008 р., №1025 від 23.06.2008 р., №1161 від 28.07.2008 р., отримавши видаткові та податкові накладні, скаржник підставно включив відповідні суми до податкового кредиту. Посилається на доведеність реального виконання господарських операцій.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як з'ясував суд першої інстанції, актом від 15.05.2009 р. №607/23-300/05607824 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ВАТ «Рівнеазот», код 05607824 з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Метснаб» код 35589694, за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р.» було встановлено порушення п. п. 5.2.1, 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на 13800 грн.; та п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку із чим завищено податковий кредит на 65403,59 грн. З цієї підстави було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.05.2009 р. № 000092344/0/23-318.

При цьому, посилання скаржника на відсутність підстав для проведення позапланової перевірки не береться до уваги, оскільки відповідач у встановленому порядку був фактично допущений до перевірки позивачем.

Підставою винесення оскаржуваного рішення став висновок акту про фіктивний характер відносин скаржника з ПП «Метснаб».

При цьому, суд першої інстанції підставно встановив, що між скаржником та ПП «Метснаб» були укладені договори поставки №861 від 20.05.2008 р., №921 від 28.05.2008 р., №1025 від 23.06.2008 р., №1161 від 28.07.2008 р., за якими ПП «Метснаб» виписало скаржнику видаткові і податкові накладні, скаржник провів оплату товару і станом на 31.03.2009 р. кредиторська заборгованість у відносинах цих сторін склала лише 194,98 грн., а за результатами цих операцій позивач включив до складу валових витрат на суму 55200 грн. та до складу податкового кредиту - 65403,59 грн.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд першої інстанції помилково базував свої висновки на відповіді ДПІ у Московському районі м. Харкова від 02.03.2009 р., згідно із якою ПП «Метснаб» за юридичною адресою відсутнє, не має майна, необхідного для здійснення господарської діяльності, працевлаштовано лише одного працівника, а директор ПП «Метснаб» ОСОБА_1 заперечує свою причетність до вказаного підприємства. Адже акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Законодавство не передбачає безспірності визнання висновків акту перевірки, у зв'язку із чим зазначені в цих актах факти підлягають перевірці доказами в ході судового розгляду. Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.

При цьому, не було враховано та надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які свідчили про фактичну доставку придбаного позивачем у ПП «Метснаб» майна (подорожній лист, товарно-транспортні накладні), оприбуткування товару позивачем (прибуткові ордери, картки складського обліку), використання товару у власній господарській діяльності (акти списання), в світлі чого безпідставно констатовано фіктивний характер відносин сторін.

В світлі наведеного, доказів недійсності правочинів надано не було. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. З урахуванням наведеного,суд першої інстанції помилково констатував недійсність такого правочину.

При цьому, повнота та належність виконання сторонами договору своїх договірних обов'язків не впливає на дійсність правочину, а може за наявності підстав впливати лише на приватно-правові відносини самих сторін.

Згідно із п. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Однак, у даному випадку такі витрати є належно підтвердженими, а позиція відповідача ґрунтується лише на спірності доказової сили таких документів. Згідно з п. 1.4 цього закону поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на час існування відповідних відносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.5 закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Згідно з п. 5.1 закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Доказів підробки підпису на податкових накладних надано не було ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Скаржник у встановленому законом порядку довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» - задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 р. у справі № 2а-4735/09/17970 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне від 28.05.2009 р. № 000092344/0/23-318.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 10.06.2013 року.

Головуючий суддя : Костів М.В.

Судді: Шавель Р.М.

Савицька Н.В.