Постанова

від 20.11.2006 по справі 07/237-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

07/237-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2006 р.                                                           Справа № 07/237-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –Рачковського В.В. –дов.

1-го відповідача –Царьова А.В. –дов., Верещаки С.В. –дов.

2-го відповідача –Кустова С.В. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача (вхідний № 3794Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 25 вересня 2006 р. по справі № 07/237-06

за позовом  Закритого акціонерного товариства «Альба Україна»м. Бориспіль

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Мовіпак»м. Харків

      Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрсат»м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

встановила:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «Альба Україна», звернувсядо господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору уступки права вимоги № 13 від 05 вересня 2005 року, укладеного між відповідачами по справі, на підставі ст. 234 ЦК України.

  Рішенням господарського суду Харківської області  від  25 вересня 2006 року по справі № 07/237-06  (суддя Інте Т.В.) позовні вимоги позивача задоволені. Визнано недійсним договір уступки права вимоги № 13 від 05 вересня 2005 року, укладений між ТОВ «СП «Мовіпак» та ТОВ «Юрсат». З відповідачів на користь позивача стягнуто по 42,5 грн. держмита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

  1-й відповідач, ТОВ «СП «Мовіпак», з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду  Харківської області  від 25 вересня 2006 року по справі № 07/237-06 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У апеляційній скарзі позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у оскаржуваному рішенні суду фактичним обставинам справи. Як вказує перший відповідач, зобов‘язання позивача перед першим відповідачем по сплаті грошових коштів у розмірі 286243,98 грн. виникли внаслідок поставок (без укладання письмового договору) певного товару позивачеві. Факт виникнення зобов‘язань у вказаній сумі, на думку першого відповідача, підтверджується залученими до матеріалів справи накладними, в яких наявні підписи повноважної особи позивача про отримання товару, зазначена кількість та вартість поставленого товару. Крім того, перший відповідач зазначає, що факт наявності зобов‘язання позивача підтверджений також і рішенням господарського суду Київської області по справі № 4/8-06, яким з позивача на користь другого відповідача стягнуто 286243,98 грн. заборгованості.

2-й відповідач, ТОВ «Юрсат», вимоги апеляційної скарги першого відповідача підтримує, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі № 07/237-06 від 25.09.2006 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач посилається на те, що дійсність переданої вимоги підтверджується довіреностями на отримання товару, накладними на відпуск товару, актом звірки розрахунків за період з 01.07.2004 р. по 25.10.2004 року, банківськими виписками, листами та іншими документами, що залучені до матеріалів справи. Другий відповідач заначає, що боржник (позивач по справі) не заперечував проти існування зобов‘язань по оплаті отриманого товару і частково їх виконував, здійснюючи розрахунки з первісним кредитором.

Позивач, ЗАТ «Альба Україна», проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення господарського суду вважає законним та обгрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що оскаржуваний договір уступки права вимоги є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Позивач вважає, що виходячи із умов чинного законодавства, наявність накладних та довіреностей, на які посилаються відповідачі по справі, як на підтвердження наявності у позивача зобов‘язання по оплаті отриманого ним товару, не підтверджує наявність такого зобов‘язання у позивача. Накладні на відпуск товару, як вважає позивач, містять лише відомості про здійснення господарської операції, а не відомості про виникнення зобов‘язання по оплаті. За таких обставин, позивач вважає, що передача першим відповідачем другому відповідачу товарних накладних та довіреностей не може свідчити про дійсність права вимоги, що передається за цим договором. Факт отримання від першого відповідача вимоги про оплату отриманого товару позивач заперечує.

В судовому засіданні 08 листопада 2006 року оголошувалась перерва до 13 листопада 2006 року.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

як свідчать матеріали справи, 05 вересня 2005 року між відповідачами по справі укладений договір уступки права вимоги №13, відповідно до п. 1 якого 1-й відповідач (первісний кредитор) уступає 2-му відповідачу  (новому кредитору) дійсні вимоги, зазначені у пункті 2 цього договору, які виникли на підставі правочину, а новий кредитор стає кредитором за правочином.

П.2 зазначеного договору встановлено, що право вимоги, що передається за цим Договором, складає право нового кредитора вимагати від боржника належного виконання по оплаті одержаного товару від первісного кредитора. До нового кредитора переходять всі права по стягненню заборгованості, а також санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, передбачених діючим законодавством.

Загальна сума заборгованості, яку боржник зобов‘язаний сплатити, складає 286243,98 грн. (п.3 договору).

Відповідно до п. 4 договору дійсність права вимоги, що передається за цим договором засвідчується накладними за період з 27.08.2004 року по 02.11.2004 року (перелік накладних зазначений у договорі), довіреностями (згідно з вказаним у договорі переліком), актом звірки розрахунків за період з 01.07.2004 року по 25.10.2004 року, іншими документами, листами.

13 вересня 2005 року повідомленням № 2 другий відповідач повідомив позивача про здійснення угоди про уступку права вимоги.

Також, 13 вересня 2005 року другим відповідачем на адресу позивача направлена вимога згідно ст. 530 ЦК України, в якій 2-й відповідач, посилаючись на договір уступки права вимоги № 13 від 05 вересня 2005 року, вимагав у семиденний строк перерахувати на його розрахунковий рахунок суму заборгованості за договором, яка позивачем виконана не була.

          Чинним законодавством України встановлений порядок та підстави заміни кредитора у зобов‘язанні.

У відповідності до п.1) ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов‘язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов‘язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов‘язання, право вимоги  за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Первісний укредитор у зобов‘язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням  є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов‘язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначенні в статті 174 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання, в момент його вчинення, вимог, встановлених частинами першою –третьою, п‘ятою та шостою ст. 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; воєвиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 234 ЦК України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним правочином та визнається судом недійсним.

Аналіз вищезазначених норм чинного законодавства, положень оспорюваного договору та інших матеріалів справи свідчить про те, що позовні вимоги позивача є обргунтованими, а рішення місцевого господарського суду по даній справі таким, що прийняте у відповідності з вимогами чинного законодавства, оскільки, як вбачається із матеріалів справи оскаржуваний договір суперечить вимогам:

статті 513 ЦК України щодо форми правочину, статті 514 ЦК України щодо обсягу переданих прав та  статті 517 ч. 1 ЦК України щодо передачі документів, які засвідчують права, що передаються (дійсність вимоги).

Колегія суддів зазначає, що накладні та довіреності, на які посилаються відповідачі у оскаржуваному договорі та своїх запереченнях не підтверджують дійсність права вимоги першого відповідача за договором уступки права вимоги, оскільки наявність таких накладних свідчить лише про факт прийому-передачі певних матеріальних цінностей та не містить відомостей про виникнення зобов‘язання щодо оплати одержаного товару.

Відповідно до накладних, перелічених у оскаржуваному договорі уступки права вимоги, першим відповідачем позивачу передано товару на загальну суму 604179,98 грн., що також не підтверджує дійсність права вимоги та загальної суми заборгованості, яка зазначена у спірному договорі у розмірі 286243,98 грн. (обсягу переданих прав).

Таким чином, укладаючи оскаржуваний договір перший відповідач по ньому передав другому відповідачу всі документи по взаємовідносинам з позивачем, не дослідивши та не відокремивши ті документи (накладні), по яким здійснювалась оплата (повернення товару, ін.), що також свідчить про те, що першим відповідачем не доведено передачу другому відповідачу дійсних вимог та відповідного обсягу переданих прав.

Не може слугувати також доказом передачі дійсних вимог та відповідного обсягу переданих прав і акт звірки розрахунків між позивачем та першим відповідачем за період з 01.07.2004 року по 25.10.2004 року, оскільки такий акт складений станом на 25.10.2004 року та у ньому зазначено сальдо на користь ТОВ «СП «Мовіпак» у розмірі 551075,97 грн., тобто, інша сума, ніж вказана у договорі уступки права вимоги.

Також, під час розгляду справи у суді першої інстанції першим відповідачем не було надано доказів виникнення у позивача зобов‘язань в розумінні ст. 509 ЦК України (доказів направлення відповідної вимоги в порядку ст. 530 ЦК України). Відповідні докази надані суду апеляційної інстанції, однак, перший відповідач, в порушення вимог ст. 101 ГПК України, не надав належних доказів неможливості надання таких документів (додаткових доказів) суду першої інстанції. Невитребування відповідних матеріалів судом не може бути належним обгрунтуванням для прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції, оскільки у відповідності зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Крім того, на думку колегії суддів, відповідна вимога мала бути передана другому відповідачеві під час укладання договору уступки права вимоги, чого з оскаржуваного договору не вбачається.

Посилання відповідачів на рішення господарського суду Київської області не приймається апеляційним господарським судом у якості належного доказу по справі, оскільки таке рішення не набрало чинності та є предметом оскарження у Київському міжобласному апеляційному господарському суді.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами позивача та висновками місцевого господарського суду стосовно того, що оскаржуваний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства та без наміру створення відповідних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, через що такий договір є недійсним. Вимоги та заперечення відповідачів позбавлені фактичного та правового обгрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв‘язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у апеляційній скарзі та відповідних запереченнях.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст. 103, 105 ГПК України,

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 25 вересня 2006 року по справі № 07/237-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення. 

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді