Постанова

від 31.01.2007 по справі 07/237-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

07/237-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 січня 2007 р.                                                                                   № 07/237-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

ГоловуючийНевдашенко Л.П.

СуддівМихайлюка М.В.Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне підприємство “Мовіпак”

на постановуХарківського апеляційного господарського суду  від 13.11.2006 року

у справі№ 07/237-06 господарського суду  Харківської області

за позовомЗакритого акціонерного товариства “Альба Україна”

доТОВ “Спільне підприємство “Мовіпак”ТОВ “Юрсат”

провизнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивачане з'явились,

відповідача 1відповідача 2

Верещак Д.І.,Кустов С.В.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2006 р. у справі № 07/237-06 (суддя: Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 р. (судді: Афанасьєв В.В., Бухан А.І., Шевель О.В.) позов задоволено: визнано недійсним договір уступки вимоги № 13 від 05.09.2005 року, укладений відповідачами у справі.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ТОВ “СП “Мовіпак” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.09.2005 р. відповідачі по справі уклали договір уступки права вимоги №13, відповідно до п. 1 якого відповідач 1 (первісний кредитор) уступає відповідачу 2 (новому кредитору) дійсні вимоги, зазначені у пункті 2 цього договору, які виникли на підставі правочину, а новий кредитор стає кредитором за правочином.

Пунктом 2 договору встановлено, що право вимоги, що передається за цим Договором, складає право нового кредитора вимагати від боржника належного виконання по оплаті одержаного товару від первісного кредитора. До нового кредитора переходять всі права по стягненню заборгованості, а також санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, передбачених діючим законодавством.

Загальна сума заборгованості, яку боржник зобов'язаний сплатити, складає 286243,98 грн. (п.3 договору).

Дійсність права вимоги, що передається за договором засвідчується накладними за період з 27.08.2004 року по 02.11.2004 року (перелік накладних зазначений у договорі), довіреностями (згідно з вказаним у договорі переліком), актом звірки розрахунків за період з 01.07.2004 року по 25.10.2004 року, іншими документами, листами (п. 4).

13.09.2005 р. повідомленням № 2 відповідач 2 повідомив позивача про здійснення угоди про уступку права вимоги. Окрім того, 13.09.2005 р. відповідач 2 направив на адресу позивача вимогу згідно ст. 530 ЦК України, в якій відповідач 2, посилаючись на договір уступки права вимоги № 13 від 05.09.2005 р., вимагав у семиденний строк перерахувати на його розрахунковий рахунок суму боргу, яка позивачем виконана не була.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Первісний укредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання, в момент його вчинення, вимог, встановлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; воєвиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що договір про уступку вимоги суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст. 514 ЦК України щодо обсягу переданих прав.

Господарський суд апеляційної інстанції оцінивши накладні, на які посилаються відповідачі у оскаржуваному договорі, зазначив, що наявність таких накладних свідчить лише про факт прийому-передачі певних матеріальних цінностей.

Водночас, відповідно до накладних, перелічених у оскаржуваному договорі уступки права вимоги, першим відповідачем позивачу передано товару на загальну суму 604179,98 грн., в той час заборгованість, яка зазначена у спірному договорі складає 286243,98 грн.

Таким чином, укладаючи оскаржуваний договір відповідач 1 передав  відповідачу 2 всі документи по взаємовідносинам з позивачем, не дослідивши та не відокремивши ті документи (накладні), по яким здійснювалась оплата ( або повернення товару), що також свідчить про те, що першим відповідачем не доведено передачу другому відповідачу дійсних вимог та відповідного обсягу переданих прав.

Апеляційний суд не взяв до уваги як доказ передачі дійсних вимог та відповідного обсягу прав акт звірки розрахунків між позивачем та відповідачем 1 за період з 01.07.2004 року по 25.10.2004 року, оскільки такий акт складений станом на 25.10.2004 року та у ньому зазначено сальдо на користь ТОВ «СП «Мовіпак»у розмірі 551075,97 грн., тобто, інша сума, ніж вказана у договорі уступки права вимоги.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, господарські суди прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнали недійсним укладений відповідачами договір уступки права вимоги.

Згідно з положеннями статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 р. у справі № 07/237-06 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                          Л. Невдашенко      

С у д д і                                                                               М. Михайлюк

                                                                                                      Н. Дунаєвська