Постанова

від 27.02.2013 по справі 801/18/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2013 р. (17:21) Справа №801/18/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рютен-Юг» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рютен-Юг» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0013371502 та №0008061501 від 10 грудня 2012 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій.

У судовому засіданні представник позивача Бабіч Л.Й. позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача Калінчук К.В. проти задоволення позову заперечувала та просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рютен-Юг» (ідентифікаційний код юридичної особи - 20739428) зареєстровано у якості юридичної особи 10 жовтня 2005 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №436126 (а.с.39).

Відповідно до довідки серії АА №232185 від 25.12.2009 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності за КВЕД позивача є: роздрібна торгівля пальним, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, оптова торгівля паливом, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (а.с.7).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на додану вартість та податку на прибуток.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рютен-Юг» є суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 13 листопада 2012 року по 19 листопада 2012 року посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Альянс» за період з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки був складений акт від 26 листопада 2012 р. №9375/15-2/20739428 (далі акт перевірки) (а.с.15-30), за висновками якого встановлення порушення позивачем:

- п.44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п.138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16213 грн. у тому числі по періодах: 3 квартали 2010 року у сумі 12046 грн., 2010 р. у сумі 4167 грн.;

- п.185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України у результаті занижено ПДВ до сплати в бюджет у сумі 4915 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0008061501 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 20266,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16213 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4053,25 грн. (а.с.13);

- №0013371502 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем - 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1228,80 грн. (а.с.14).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення №0008061501 від 10.12.2012 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 20266,25 грн., у тому числі за основним платежем 16213 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1228,80 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціям з КП "Альянс", були сформовані позивачем у період 2010 р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до п.п.8.1.1. п.8.1 ст. 8 Закону №334 під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно до п.п.8.1.2. п.8.1 ст. 8 Закону №334 амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2 ст.8 Закону №334 під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

За даними акту перевірки, завищення валових витрат пов'язане з тим, що позивачем необґрунтовано включено до їх складу витрати на придбання товарів, робіт (послуг) у контрагента КП "Альянс", за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів, робіт (послуг).

Сутність порушень, за висновками відповідача, полягає в тому, що постачальниками позивача за період з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року було КП «Альянс», яке має ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми валових витрат.

Судом встановлено, що між ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» та КП «Альянс»було укладено договір №1206 від 16 серпня 2010 року (а.с.9-10), відповідно до якого КП «Альянс» (Підрядник) зобов'язується здійснити на об'єкті ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» (Замовник), розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова/Г. Родіонова, 49б/3а монтаж першої черги системи раннього визначення та сповіщення про аварії на АЗС, для чого Підрядник за кошти Замовника зобов'язується закупити необхідне обладнання, доставити його на об'єкт Замовника, здійснити монтаж придбаного обладнання в єдину систему, в присутності Замовника та уповноваженого представника МНС здати систему виявлення та сповіщення до експлуатації та передати її замовнику. Вартість робіт виплачується відповідно до затвердженої сторонами смети та складає 92752 грн.

При досліджені витрат, які були віднесені позивачем до складу валових у 2010 році, суд зазначає, що на виконання умов вказаного договору КП «Альянс» у грудні 2010 року виконало роботи (послуги) на користь позивача, які були передані останньому за актом прийняття в експлуатацію системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виникнення від 06.12.2010 року (а.с.47-49). Система раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виникнення була прийнята в експлуатацію з 06.12.2010 року у присутності заступника начальника управління - Начальника ВІТБ УДІ ЦЗ та ТБ ГУ МЕС України в АР Крим капітана служби ЦЗ ОСОБА_3, який був допитаний у судовому засіданні у якості свідка та підтвердив зазначені обставини.

А відтак, за датою отримання вказаних робіт (послуг), відповідно до приписів п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, позивач включив до складу валових витрат у 2010 році суму у розмірі 64852 грн.

Матеріалами справи підтверджується оплата ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» з 16.08.2010 року по 24.12.2010 року за отримані товари, роботи (послуги) від КП «Альянс» згідно платіжних доручень на загальну суму 93820 грн. (а.с.52-55).

Таким чином, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, приймаючи до уваги, що валові витрати підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів п. 5.1. ст. 5 Закону №334.

У зв'язку з чим, вказані витрати по взаємовідносинам з КП «Альянс» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених позивачем у перевіряємому періоді

Таким чином, суд зазначає, що позивачем виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням товарів, робіт (послуг) у КП «Альянс» за договором №1206 від 16 серпня 2010 року, оскільки вказані витрати використані в господарської діяльності в оподаткованих операціях позивача.

За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0008061501 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 20266,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16213 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4053,25 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0013371502 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем - 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1228,80 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з КП «Альянс» був сформований позивачем у жовтні 2010 року, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168).

Згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи

або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на

додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної

особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

За висновками відповідача порушення полягає в тому, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс» від 11.04.2012 року №36/22/32468182 не підтверджено реальність проведення господарських операцій КП "Альянс" з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012 року.

На думку відповідача діяльність контрагента позивача, а саме КП "Альянс" була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладеної позивачем з КП "Альянс" угоди, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту, у зв'язку з чим за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу збільшені грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

Як було зазначено судом вище, між ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» та КП «Альянс» було укладено договір №1206 від 16 серпня 2010 року.

При досліджені витрат, які були віднесені позивачем до складу валових судом було встановлено, що на виконання умов вказаного договору КП «Альянс» виконало роботи (послуги) на користь позивача, які були передані останньому за актом прийняття в експлуатацію системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виникнення від 06.12.2010 року.

По факту виконання вказаних робіт (послуг), КП «Альянс» виписало ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» податкові накладні №2943 від 16.08.2010 року на суму 37820 грн. у т.ч. ПДВ 6303,33 та №3251 від 17.09.2010 року на суму 20000 грн. у т.ч. ПДВ 3333,33 грн. (а.с.50,51).

Таким чином, у досліджуваному періоді, а саме серпень-вересень 2010 року позивачем від КП «Альянс» було отримано товарів, робіт (послуг) на загальну суму 57820 грн. у тому числі ПДВ 9636,66 грн.

У зв'язку з чим, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів, робіт(послуг)/по даті отримання товарів, робіт(послуг), що підтверджено податковими накладними) відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у позивача виникло право на формування податкового кредиту у 2010 році по взаємовідносинах з КП «Альянс» в сумі 9636,66 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Позивачем вказані суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у жовтні 2010 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2010 року з додатком №5 до цієї декларації (а.с.59-62).

Також судом встановлено, що постачальник - КП «Альянс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному 2010 році по взаємовідносинам з КП «Альянс» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

Крім того, як вбачається з висновків акту перевірки, розрахунку до податкового повідомлення-рішення та зі змісту акту перевірки, податковим органом по контрагенту КП «Альянс» був виключений податковий кредит на загальну суму 4915 грн. (по податковому повідомленню-рішенню №0013371502 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем - 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1228,80 грн.), проте, в порушення ст. 72 КАС України, ані в акті перевірки, ані представником податкового органу під час розгляду справи не було надано будь-яких пояснень або обґрунтувань с приводу виключення саме суми у розмірі 4915 грн. зі складу податкового кредиту позивача по взаємовідносинам з контрагентом КП «Альянс» у періоді з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог та на підтвердження правомірності формування податкового кредиту у періоді з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року позивачем були надані первинні бухгалтерські документи по усім операціям, які мали місце у вказаному періоді по взаємовідносинам з КП «Альянс» та на загальну суму податкового кредиту у розмірі 9636,66 грн.

Крім того, як вбачається з декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, а саме з розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток №5), у перевіряємому періоді по взаємовідносинам з КП «Альянс» був задекларований податковий кредит у сумі 9636,66 грн.

Таким чином, ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» у вказаному періоді по взаємовідносинах з КП «Альянс» був сформований податковий кредит у розмірі 9636,66 грн.

Матеріалами справи підтверджується оплата ТОВ «Фірма «Рютен-Юг» з 01.08.2010 по 31.12.2010 р. за отримані товари, роботи (послуги) від КП «Альянс» згідно платіжних доручень.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого позивачем по взаємовідносинах з КП «Альянс» судом встановлено, що господарські операції з вказаним контрагентом здійснені у зв'язку з укладенням позивачем договору №1206 від 16 серпня 2010 року щодо монтажу першої черги системи раннього виявлення та сповіщення про аварії на АЗС, отже вчинені господарські операції пов'язані з господарською діяльністю позивача, вчинені в межах оподаткованих операціях платника податків - позивача у справі. Крім того, як встановлено судом, КП «Альянс» були виконані відповідні роботи пов'язані з монтажем першої черги системи раннього виявлення та сповіщення про аварії на АЗС, на об'єкті ТОВ «Фірма «Рютен-Юг», розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Беспалова/Г. Родіонова/49б/3а.

За результатом вказаних операцій позивачем нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, які були відображені в документах податкової звітності позивача. У зв'язку з чим, вчинені господарські операції з придбання товарів, робіт(послуг) у КП «Альянс» призвели до зміни у структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі, що відображено у бухгалтерському обліку позивача.

А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів, робіт (послуг) від КП «Альянс».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з КП «Альянс» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334 є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, між позивачем та КП «Альянс» булі вчинені господарські операції з придбання товарів, робіт (послуг). Оплата за договором була здійсненна позивачем повнфстю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальником були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених між позивачем з КП «Альянс» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів, робіт (послуг) від КП «Альянс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1228,80 грн. по операціям з КП «Альянс», знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутком підприємств».

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення відповідача №0013371502 від 10.12.2010 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем - 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1228,80 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 27.02.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 04.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0008061501 від 10.12.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 20266,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16213 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4053,25 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0013371502 від 10.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6143,80 грн., у тому числі за основним платежем - 4915 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1228,80 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рютен-Юг» судовий збір у розмірі 265 (двісті шістдесят п'ять) грн. 00 коп., шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет