Постанова

від 06.06.2013 по справі 810/1274/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2013 року № 810/1274/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Бойченко А.В.,

від відповідача: Башта М.І.,

за результатами розгляду адміністративної справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «МС-Транс» доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «МС-Транс» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.11.2012 № 0000622301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 14563,00 грн. (за основним платежем - 11650,00 грн. та за штрафними санкціями - 2913,00 грн.) та від 13.11.2012 № 0000622301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 13397,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача - ТОВ «Ліга Груп» здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по виконанню ремонтних робіт, тому правочин, укладений між позивачем та вказаним контрагентом, є нікчемним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вказані порушення призвели до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за вересень 2011 року по взаємовідносинах із ТОВ «Ліга Груп».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.09.2012 № 344/22-02/13737794 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 11650,00 грн. та заниженні податку на прибуток у розмірі 13397,00 грн.

Як то встановлено судом, висновки податкового органу ґрунтуються на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента матеріалів перевірки ТОВ «Ліга Груп», зокрема, акту Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.08.2012 № 304/22-2/36449011 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Ліга Груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з травня 2011 року по січень 2012 року.

Так, у ході перевірки ТОВ «Ліга Груп» податковим органом встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

Також відповідачем зазначено, що дані податкової звітності підприємства свідчать про відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, з підстав чого перевіряючими зроблено висновок про неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності, чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Окрім того, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим зменшив його податкове зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість до « 0».

Поряд із цим, у ході перевірки відповідачем використано матеріали досудового слідства, зокрема, постанови ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Київській області від 16.01.2012 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом придбання суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «Ліга Груп» , з метою прикриття незаконної діяльності, у результаті чого державі заподіяно велику матеріальну шкоду у розмірі 583011,71 грн., за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (а.с.125-126).

Так, досудовим слідством встановлено, що ТОВ «Ліга Груп» має ознаки фіктивності і було створено та використовувалося без мети зайняття господарською діяльністю з метою прикриття незаконної діяльності із переведення безготівкових коштів у готівку, що підтверджується поясненнями громадянина України ОСОБА_3, який повідомив, що зареєстрував ТОВ «Ліга Груп» на своє ім'я на прохання невстановлених осіб, проте, після підписання установчих та реєстраційних документів ніякої фінансово-господарської діяльності не вів, фінансових, розпорядчих чи звітних документів не підписував, банківським рахунком не управляв, будь-яких угод від імені зазначеного підприємства не укладав.

Також, висновки акту перевірки ТОВ «Ліга Груп» ґрунтуються, зокрема, на висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України у м. Києві від 29.09.2011 № 1641, яким встановлено, що підпис від імені директора ТОВ «Ліга Груп» громадянина ОСОБА_3, у податковій звітності за липень та серпень 2011 року, виконано іншою особою (а.с.127-129).

Відтак, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного, господарського та податкового законодавства правочин, укладений з ним, має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2012 № 0000622301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 14563,00 грн. (за основним платежем - 11650,00 грн. та за штрафними санкціями - 2913,00 грн.) та від 13.11.2012 № 0000622301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 13397,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби Київської області та до Державної податкової служби України із відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що Державною податковою службою Київської області та Державною податковою службою України прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

У той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість та податку на прибуток таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Відтак, відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарська операція має бути фактично здійснена, а первинні документи мають відображати її реальність, що і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту поставки послуг за спірними угодами, із наданих позивачем документів вбачається таке.

Судом встановлено, що у вересні 2011 року між позивачем та ТОВ «Ліга Груп» за усною домовленістю укладено договір щодо надання послуг із ремонту транспортних засобів.

На виконання вищевказаного договору ТОВ «Ліга Груп» надано позивачеві рахунки фактури, згідно яких позивачеві надано послуги з техобслуговування та ремонту транспортних засобів, а саме:

від 07.09.2011 № СФ-0000026 на загальну суму 26377,56 грн. (у тому числі ПДВ - 4396,26 грн.) (а.с.96);

від 22.09.2011 № СФ-0000129 на загальну суму 43520,00 грн. (у тому числі ПДВ - 7253,33 грн.) (а.с.97).

Поряд із цим, ТОВ «Ліга Груп» виписало на адресу позивача податкові накладні, а саме:

від 07.09.2011 № 26 на загальну суму 26377,56 грн. (у тому числі ПДВ - 4396,26 грн.) (а.с.49);

від 22.09.2011 № 128 на загальну суму 43520,00 грн. (у тому числі ПДВ - 7253,33 грн.) (а.с.50).

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «Ліга Груп» підписано акти виконаних робіт від 07.09.2011 № 0027 на суму 26377,56 грн. (а.с.51) та від 22.09.2011 № 0128 на суму 43520,00 грн. (а.с.52).

Зі змісту вищенаведених документів вбачається, що вартість отриманих послуг складається, як із вартості технічного обслуговування автомобілів (ремонтних робіт), так і з вартості запчастин.

Як то встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість отриманих товарів та послуг, наданих позивачеві ТОВ «Ліга Груп» у вересні 2011 року становить - 69897,56 грн. (у тому числі ПДВ - 11649,59 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.56-57).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, предметом спірного правочину, укладеного у вересні 2011 року, є надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів.

Суд звертає увагу на той факт, що згідно відомостей, вказаних у актах виконаних робіт (а.с.51-52), виконання ремонтних робіт здійснювалося ТОВ «Ліга Груп» на підставі заказу-наряду. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні належні докази щодо замовлення послуг, оскільки відповідних заявок позивачем до матеріалів справи не надано. За поясненнями представника позивача, такі послуги замовлялися телефоном.

Досліджуючи надані позивачем первинно-бухгалтерські документи на підтвердження фактичного отримання послуг, суд звертає увагу на таке.

Як то вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб щодо ТОВ «Ліга Груп» (а.с.122-123), починаючи з 02.08.2012 керівником підприємства є ОСОБА_6 За даними матеріалів справи до 02.08.2012 керівником підприємства був громадянин України ОСОБА_3

За поясненнями громадянина України ОСОБА_3, наданими у ході досудового слідства, останній повідомив, що зареєстрував ТОВ «Ліга Груп» на своє ім'я на прохання невстановлених осіб, проте, після підписання установчих та реєстраційних документів ніякої фінансово-господарської діяльності не вів, фінансових, розпорядчих чи звітних документів не підписував, банківським рахунком не управляв, будь-яких угод від імені зазначеного підприємства не укладав.

У ході розгляду справи позивачем надано суду, зокрема, податкові накладні, акти виконаних робіт та рахунки фактури, які містять інформацію щодо наданих послуг. Проте, дані документи не містять інформації щодо прізвища та посади особи, уповноваженої на проведення господарської операції і підписання документів, які давали б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Відтак, для надання юридичної сили первинними документам вони повинні бути складені у відповідності до вимог законодавства та містити обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до пункту 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів, зокрема підпису особи, що брала участь у господарській операції.

При цьому, пунктом 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що забороняється приймати до виконання (у тому числі для включення до регістрів бухгалтерського обліку) первинні документи, що суперечать законодавству, зокрема статті 9 зазначеного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд також зауважує, що відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.11.2011 № 1379, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції.

Однак, надані позивачем документи, на підтвердження виконання умов договору, не мітять прізвища та посади особи, яка їх виписала, що є порушенням вимог законодавства та не свідчать про намір підприємства приймати та виконувати взяті на себе перед контрагентом зобов'язання.

З огляду на вищевказане та зважаючи на відсутність вільного волевиявлення директора ТОВ «Ліга Груп» - ОСОБА_3, під час складання та підписання первинних документів, копії яких наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, не можуть бути взяті судом до уваги в якості доказу реальності операції між позивачем та ТОВ «Ліга Груп».

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.03.2012 року, сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суд зауважує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків на відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари (послуги) фактично не поставлялися (не надавалися), то придбання таких товарів (послуг) не відбулося.

Дана позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 p. N 742/11/13-11, відповідно до якого витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому необхідною умовою є необхідність перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

За поясненнями представника позивача, послуги щодо ремонту автотранспорту замовлялися у контрагента з метою підтримання належного технічного стану власного автотранспорту. Представником позивача також вказано, що такі роботи було здійснено ТОВ «Ліга Груп» на станції технічного обслуговування (СТО), що розташована за адресою АДРЕСА_1.

Проте, згідно акту перевірки місцезнаходження ТОВ «Ліга Груп», складеного співробітниками податкової міліції 19.09.2011, підприємство не знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_1. Вказане підтверджено і поясненнями директора ТОВ «Техномеблі» - ОСОБА_5, яке є власником приміщення за вказаною адресою, зокрема, нею повідомлено, що жодних договорів, з приводу оренди приміщення, між ТОВ «Техномеблі» та ТОВ «Ліга Груп» не укладалося.

Судом ураховано той факт, що предметом договору є ремонтні роботи автотранспорту, зокрема, цистерни та вантажного автомобіля МАН.

Суд зауважує, що за для належного виконання взятих на себе зобов'язань по ремонту автотранспорту підприємство повинно мати певні виробничі потужності, спеціальне обладнання та устаткування, а також кваліфікований персонал.

Як то вбачається з матеріалів справи, зокрема, наданої відповідачем інформації щодо нарахованої амортизації (додаток АМ до декларації з податку на прибуток) за 2011 рік та службової записки від 04.06.2013 № 247 щодо наявності звітності за формою 1 ДФ, ТОВ «Ліга Груп» здійснювало нарахування амортизаційних відрахувань у розмірі 7222,00 грн. та подавало звітність за ІІІ квартал 2011 року за формою 1 ДФ, згідно якої кількість працюючих осіб становить - 4 особи.

Проте, на думку суду, відображення у податковій звітності показників щодо наявності основних фондів та трудових ресурсів не може свідчити про фактичне та реальне виконання ТОВ «Ліга Груп» взятих на себе зобов'язань за спірним правочином, з тих підстав, що у ході судового розгляду справи не встановлено наявності у контрагента позивача станції технічного обслуговування (СТО) за адресою АДРЕСА_1. Жодних обґрунтованих пояснень щодо обставин укладення спірного правочину, замовлення і отримання ремонтних послуг та запчастин, представником позивача суду не надано.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаних послуг, які б однозначно свідчили про призначення їх для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, послуги таксі, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, а також технічне обслуговування та ремонт автотранспорту.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.122-123), щодо ТОВ «Ліга Груп», у переліку видів діяльності підприємства взагалі не зазначено будь-якої діяльності, пов'язаної із ремонтом автотранспорту, натомість, основним видом діяльності вказано «будівництво будівель».

Ураховуючи правочин, предметом якого є ремонт автотранспорту , беручи до уваги вид діяльності ТОВ «Ліга Груп» та з огляду на той факт, що матеріалами справи не підтверджено наявності у ТОВ «Ліга Груп», відповідних виробничих потужностей, зокрема, наявності СТО, а також враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо необхідності використання послуг даного контрагента, з урахуванням того, що ремонт автотранспорту відносить до видів діяльності позивача, суд дійшов висновку про відсутність підтвердження реального виконання господарських зобов'язань за спірним правочином.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано суми податкового кредиту та валових витрат, складені TOB «Ліга Груп», виготовлені з метою надання вигляду легальності безтоварним фінансово-господарським операціям.

З огляду на вказане, досліджені докази дають суду підстави стверджувати, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Ліга Груп» не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, отже здійснені без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Позивачем не надано документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому/передачі товарів (робіт, послуг) що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено витрат на придбання послуг належними первинними документами та їх зв'язку із його господарською діяльністю, віднесення сум за спірною угодую до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачеві валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність свого рішення, а висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є правомірними.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 червня 2013 р.