Постанова

від 03.06.2013 по справі 820/1865/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 червня 2013 р. Справа № 820/1865/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Супрун Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Ахверджян Р.А.,

за участю:

представника позивача - Веремейчик Ю.В.,

представників відповідача - Бондар Д.О., Липитинської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Момот-Бетон» (надалі за текстом - ТОВ «Момот-Бетон», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі за текстом - Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.02.2013 року № 0000082212, № 0000112212, № 0000102212 та № 0000092212.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами планової виїзної перевірки, по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Фенікс Ресурс», оскільки послуги, отримані від ТОВ «Фенікс Ресурс» використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Вказує, що жодною нормою Податкового кодексу України не поставлено в залежність право платника податку на податковий кредит від факту сплати або несплати податку на додану вартість контрагентами. Зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість від операцій з ТОВ «Фенікс Ресурс». Також зазначає, що податковим органом невірно застосовано положення Податкового кодексу України при дослідженні взаємовідносин позивача з компанією «Ravita Investments Limited», що призвело до прийняття протиправних податкових повідомлень - рішень.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладену правову позицію в обґрунтування позову та наявні матеріали адміністративної справи.

Представник відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини щодо порушень, що викладені в акті перевірки, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи що обставини з податкового органу щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідають законодавству.

Оскільки судом зібрані докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом до суб'єкта владних повноважень і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд доходить висновку, що адміністративна справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що співробітниками Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Момот-Бетон» (код ЄДРПОУ 33608856) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт №3365/22-104/33608856 від 29.12.2012 р.. Вказаною плановою виїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Момот-Бетон»:

порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України підприємством зайво віднесено до складу валових витрат нараховані (не сплачені) відсотки по отриманому кредиту від «Равита Инвестменс Лимитед» («Ravita Investments Limited»), що призвело до зменшення від'ємного значення з податку на прибуток на загальну суму 5223550,00 грн.;

порушення п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 488128,00 грн.;

порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за рахунок завищеного податкового кредиту у березні 2011 р. сформованого від ТОВ «Фенікс Ресурс» (код ЄДРПОУ 36483445), що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на уму 39530,00 грн.;

порушення п. 160.2 ст. 160 та п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи іноземних юридичних осіб у сумі 153401,41 грн. при перерахуванні доходів у вигляді відсотків нерезиденту у ІІ півріччі 2011 року, у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року у сумі 42454,63 грн., за IV квартал 2011 р. - 110946,78 грн.;

п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України в частині неподання додатку ПН до «Декларації про прибуток підприємств» за ІІ-ІІІ квартал 2011 року, ІІ-IV квартал 2011 року;

п.п. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності складання податкових розрахунків за формою 1ДФ за 4 квартал 2011 року. 22 січня 2013 року позивачем до податкового органу подано заперечення на акт перевірки №3365/22-104/33608856 від 29.12.2012 р. 04.02.2013 року на адресу позивача надійшла відповідь на заперечення до акту перевірки, відповідно до якої висновки, викладені в акті перевірки №3365/22-104/33608856 від 29.12.2012 р. відповідають вимогам чинного законодавства.

07 лютого 2013 року Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС на підставі акту перевірки № 3365/22-104/33608856 від 29.12.2012 р. прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000082212, № 0000112212, № 0000102212 та № 0000092212. Податковим повідомленням - рішенням № 0000082212 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 610160,00 грн., в т.ч. за основним платежем 488128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 122032,00 грн.. Податковим повідомленням - рішенням № 0000112212 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 153401,41 грн.. Податковим повідомленням - рішенням № 0000102212 позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 39530,00 грн.. Податковим повідомленням - рішенням № 0000092212 позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 5223550,00 грн.. Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Щодо порушень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України суд, вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. На підставі пп. 5.2.1 Закону до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) у термін звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.5.3-5.7 Закону.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже для встановлення факту порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідним є встановлення віднесення до складу валових витрат, які не підтверджені документально.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. П.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Момот-Бетон» згідно з договором № 1 від 30.01.2009 року, укладеним з «RAV1TA INVESTMENTS LIMITED», Кіпр, Лімасол, у 1 кварталі 2009 року було отримано кредит у сумі 2600000 євро на поповнення обігових коштів та на поточні потреби терміном до 31.12.2015 року на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 5.7.8 Договору плата за кредит встановлюється у розмірі 10 % річних. Проценти нараховуються за кожний календарний день, виходячи з розрахунку 360 днів на рік. Виплата процентів здійснюється Позикодавцем щокварталу в останній день кварталу шляхом перерахування суми плати за кредит на рахунок Кредитора.

Суд зазначає, що відносини щодо отримання резидентами кредитів від нерезидентів врегульовані Розділом І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р. № 270.

Згідно з п. 1.7 Розділом І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам резидент позичальник зобов'язаний зареєструвати договір у Національному банку до фактичного отримання кредиту. На підтвердження реєстрації договору позивачем до матеріалів справи надано реєстраційне свідоцтво № 4, видане управлінням національного банку України в Харківській області, яке свідчить про реєстрацію Кредитної угоди № 1 від 30.01.2009 р..

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Суд не приймає посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність документів для обліку фінансових витрат (виписок банку, розрахунків про нарахування відсотків), оскільки при розгляді справи встановлено, що відсотки за кредитом сплачені не були. На підтвердження правомірності включення до складу валових витрат нарахованих (не сплачених) відсотків по отриманому кредиту від «Ravita Investments Limited» до матеріалів справи надано акти звірки між ТОВ «Момот-Бетон» та «Ravita Investments Limited» по договору № 1 від 30.01.2009 р., відповідно до яких підприємство ТОВ «Момот-Бетон» не перераховувало кошти за кредитним договором № 1 від 30.01.2009 р.. Вказані документи надавалися підприємством разом з запереченням до акту перевірки, але не були взяті до уваги органом державної податкової служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суму відсотків по отриманому кредиту від «Ravita Investments Limited».

Враховуючи викладене, матеріалами справи спростовуються висновки податкового органу стосовно порушень позивачем п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України та п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п. 135.3 ст. 135 Податкового кодексу України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Наданими до матеріалів справи документами підтверджується, що ТОВ «Момот-Бетон» кредиторську заборгованість у розмірі 1928945,00 грн., яка з'явилася у зв'язку з отриманням авансу до 01.01.2011 р. відображено у складі валових доходів декларацій з податку на прибуток за 2007 рік - 388824,68 грн.; 2008 рік - 487056,75 грн.; 2009 рік - 42392,36 грн.; 2010 рік - 629672,15 грн..

Враховуючи викладене, матеріалами справи спростовуються висновки податкового органу стосовно порушень позивачем п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п. 160.2 ст. 160, п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

З акту перевірки судом встановлено, що позивач з валютного рахунку № 260033011399/978 в Перший Харківський філії АКБ «Базис», МФО 351599 сплачено нерезидену - позикодавцю «Ravita Investments Limited» відсотки за користування позикою на загальну суму 1022676,00 грн., а саме платіжним дорученням № 41 від 09.09.2011 р. сплачено сумі відсотків в розмірі 283030,86 грн., платіжним дорученням № 42 від 25.10.2011 р. - 239441,18 грн., платіжним дорученням № 45 від 09.12.2011 р. - 263661,33 грн., платіжним дорученням № 46 - 236542,63 грн..

Відповідно до п. 152.8. ст. 152 Податкового кодексу України, відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у пункті 153.3 статті 153, статті 156, статті 160 цього Кодексу, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Згідно п. 160.2. ст. 160 Податкового кодексу України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Статтею 103 Податкового кодексу України передбачено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України. Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Податкового кодексу України застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Згідно п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Разом з тим, податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не надано належним чином завірених документів на підтвердження резидентності компанії «Ravita Investments Limited» та обов'язку позивача утримувати та перераховувати до бюджету податок на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 15% від суми здійснених виплат з огляду на наступне.

Відповідно до п. 103.10 ст. 103 Податкового кодексу України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Позивачем до матеріалів справи надано податковий сертифікат, який зазначає, що компанія «Ravita Investments Limited» (ідентифікаційний податковий номер 12158587F) зареєстрована в Республіці Кіпр, є резидентом Кіпру та повинна сплачувати податок на загальносвітовий прибуток відповідно до Закону про податок на прибуток Республіки Кіпр. Також для уникнення подвійного оподаткування та підтвердження вищевикладених обставин позивачем до матеріалів справи надано довідку про місце проживання (Residence Certificate) відділом внутрішніх доходів Бюро податку на прибуток м. Лімасол.

Суд не приймає посилання податкового органу на те, що надані документи не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх завірення, а угоди між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр станом на 2011 рік укладено не було з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 3 Гаазької Конвенції від 05 жовтня 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, для України набрала чинності 22.12.2003 р. (далі-Конвенція), єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно ст. 5 Конвенції зазначено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

До матеріалів справи позивачем надано апостиль, який засвідчує справжність сертифікату, відповідно до якого «Ravita Investments Limited» є резидентом Кіпру та повинна сплачувати податок на загальносвітовий прибуток відповідно до Закону про податок на прибуток Республіки Кіпр.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки компанія «Ravita Investments Limited» не є резидентом України та зареєстрована в Республіці Кіпр, то повинна сплачувати податок на прибуток відповідно до Закону про податок на прибуток Республіки Кіпр. А відтак, позивач звільняється від обов'язку утримувати податок на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 15% від суми здійснених виплат.

Враховуючи викладене матеріалами справи спростовуються висновки податкового органу стосовно порушень позивачем п. 160.2 ст.160 та п.152.8 ст.152 Податкового кодексу України.

Стосовно порушень позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Фенікс Ресурс» для документального оформлення виконання умов договору поставки, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість. За таких обставин, немає підстав для не включення сум ПДВ по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

За матеріалами справи вбачається, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Фенікс Ресурс».

Між ТОВ «Фенікс Ресурс» та ТОВ «Момот-Бетон» укладено договір поставки від 15.03.2011 р. № 1503-01Ц згідно якого постачальник - ТОВ «Фенікс Ресурс» зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець - ТОВ «Момот-Бетон» прийняти та оплатити Продукцію, найменування, марка і кількість якої вказується в специфікації.

Відповідно до п. 6.1 Договору № 1503-01Ц оплата за кожну партію поставленої Продукції по даному Договору проводиться покупцем по факту відвантаження партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дну партію, обумовлену згідно п. 5.2.

На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані податкові накладні, видаткові накладні, що наявні в матеріалах адміністративної справи. На підтвердження факту здійснення оплати до матеріалів справи надано виписки по рахунку, що наявні в матеріалах адміністративної справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів, що є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює помилковість підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд не приймає посилання податкового органу на те, що ТОВ «Фенікс Ресурс» не задекларовано податкові зобов'язання (декларація з податку на додану вартість від 19.04.2011 р. за березень 2011 р. не дійсна), що свідчить про «відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажі товарів (послуг) за період з 01.03.2011 р. по 31.02.2011 р.» по взаємовідносинах з ТОВ «Фенікс Ресурс», оскільки сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Норми Податкового Кодексу України не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Фенікс Ресурс» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 161 КАС України зазначено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність своїх рішень.

Враховуючи наведене, позивач у відповідності норм Податкового кодексу України, правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість. Податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Момот-Бетон».

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними податкових повідомлень рішень суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії. Як випливає з системного аналізу ст.ст. 105, 162, 171 КАС України, такий спосіб захисту прав як вимога про визнання акту нечинним, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів, оскільки різниця у незаконності (протиправності) нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконними (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту прийняття, нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, у випадках, коли предметом спору є акт індивідуальної дії, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами КАС України має бути визнання такого акту протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), а лише в разі оскарження нормативно-правового акту -визнання його нечинним.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) може стосуватися тільки індивідуального акту. У такому разі протиправність (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття. При чому, усі ці вимоги фактично є одним і тим же способом захисту, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, помилкове визначення позивачем предмету позову як визнання акта індивідуальної дії протиправним та його скасування не змінює суті предмету адміністративного позову і не робить даний позов таким, що поданий з іншого спору, а лише дублює заявлені позовні вимоги.

За таких обставин та враховуючи зміст п. 3 ч. 1 ст. 155, п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України та їх дію у перспективі суд приходить до висновку, що вимога про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень від 07.02.2013 року № 0000082212, № 0000112212, № 0000102212 та № 0000092212 не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 року за № 0000082212, № 0000112212, № 0000102212, № 0000092212, винесені Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (61052, Харківська область, м. Харків, вул. Карла Маркса, 30).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, МФО 851011, р/р 31217206784011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" (61052, Харківська область, м. Харків, вул. ярославська, 28, код ЄДРПОУ 33608856) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) гривень 21 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 10.06.2013 року.

Суддя Супрун Ю.О.