Ухвала

від 03.12.2013 по справі 820/1865/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Київ К/800/43375/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Малюги Ю. В. Потапенко І. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Момот - Бетон» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 року у справі№ 820/1865/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Момот - Бетон» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року у справі № 820/1865/13-а позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 07.02.2013 року № 0000082212, № 0000112212, № 0000102212, № 0000092212. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 року апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року у справі № 820/1865/13-а скасовано в частині задоволених позовних вимог. Прийнято нову постанову в цій частині, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року у справі № 820/1865/13-а залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 5.3.9 п. 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, п. 152.8 ст. 158, п. 160.2 ст. 160, п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податного кодексу України.

В заперечення на касаційну скаргу відповідач просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Західною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення ТОВ «Момот - Бетон» податкового законодавства при формуванні податкового кредиту щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Фенікс Ресурс», валових витрат, прибутку по взаємовідносинах з компанією «Ravita Investments Limited», що призвели до прийняття протиправних податкових повідомлень - рішень, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки правомірність прийняття спірних податкових повідомлень рішень підтверджується матеріалами справи, а доводи податкового органу відповідають положенням законодавства.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується, враховуючи наступне.

Згідно із ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області ДПС планової виїзної перевірки ТОВ «Момот-Бетон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, складено акт № 3365/22-104/33608856 від 29.12.2012 року, яким зафіксовано порушення ТОВ «Момот-Бетон»:

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України у зв'язку із віднесенням до складу валових витрат нарахованих (не сплачених) відсотків по отриманому кредиту від «Равита Инвестменс Лимитед» («Ravita Investments Limited»), що призвело до зменшення від'ємного значення з податку на прибуток на загальну суму 5 223 550,00 грн.;

- пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 488 128,00 грн.;

- п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за рахунок завищеного податкового кредиту у березні 2011 року, сформованого від ТОВ «Фенікс Ресурс», що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 39 530,00 грн.;

- п. 160.2 ст. 160 та п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи іноземних юридичних осіб у сумі 153 401,41 грн. при перерахуванні доходів у вигляді відсотків нерезиденту у ІІ півріччі 2011 року, у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року у сумі 42 454,63 грн., за IV квартал 2011 р. - 110 946,78 грн.;

- п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України в частині неподання додатку ПН до «Декларації про прибуток підприємств» за ІІ-ІІІ квартал 2011 року, ІІ-IV квартал 2011 року;

- пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки з питань правильності складання податкових розрахунків за формою 1ДФ за 4 квартал 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем 07.02.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000082212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 610 160,00 грн., (за основним платежем 488 128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 122 032,00 грн.), № 0000112212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 153 401,41 грн., № 0000102212, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 39 530,00 грн., № 0000092212, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 5 223 550,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Момот-Бетон» згідно з договором № 1 від 30.01.2009 року, укладеним з «RAV1TA INVESTMENTS LIMITED», Кіпр, Лімасол, у 1 кварталі 2009 року отримано кредит у сумі 2 600 000,00 євро на поповнення обігових коштів та на поточні потреби терміном до 31.12.2015 року на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 5.7.8 договору плата за кредит встановлюється у розмірі 10 % річних. Проценти нараховуються за кожний календарний день, виходячи з розрахунку 360 днів на рік. Виплата процентів здійснюється позичальником щокварталу в останній день кварталу шляхом перерахування суми плати за кредит на рахунок кредитора.

На підтвердження реєстрації договору позивачем, згідно з п. 1.7 Розділом І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 270, до матеріалів справи надано реєстраційне свідоцтво № 4, видане управлінням Національного банку України в Харківській області, яке свідчить про реєстрацію Кредитної угоди № 1 від 30.01.2009 року.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. На підставі пп. 5.2.1 Закону до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) у термін звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.5.3-5.7 Закону.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Необґрунтованими є посилання податкового органу в акті перевірки, з якими погодився суд апеляційної інстанції, щодо відсутності документів для обліку фінансових витрат (виписок банку, розрахунків про нарахування відсотків), оскільки встановлено, що відсотки за кредитом сплачені не були.

На підтвердження правомірності включення до складу валових витрат нарахованих (не сплачених) відсотків по отриманому кредиту від «Ravita Investments Limited» до матеріалів справи надано акти звірки між ТОВ «Момот-Бетон» та «Ravita Investments Limited» по договору № 1 від 30.01.2009 року, відповідно до яких підприємство ТОВ «Момот-Бетон» не перераховувало кошти за кредитним договором № 1 від 30.01.2009 року. Вказані документи надавалися підприємством разом із запереченням до акту перевірки, але не були взяті до уваги органом державної податкової служби. Включення процентів до складі валових витрат відбувалося позивачем за фактом їх нарахування відповідно до умов договору та зазначених вище норм податкового законодавства (п. 141.1, 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів податкового органу стосовно порушень позивачем п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України та пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з правомірним віднесенням до складу валових витрат суму відсотків по отриманому кредиту від «Ravita Investments Limited».

В акті перевірки зазначено про заниження доходів ТОВ «Момот-Бетон» в 2 кварталі 2012 року в сумі 1 928 945,42 грн. за рахунок невідображеної у доходах суми врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості (+, -) ряд. 03.11 СБ додатку 03 ІД, оскільки в порушення пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України не віднесено до складу доходів списану кредиторську заборгованість (передплату за не реалізований товар), тобто у позивача станом на 01.01.2011 року рахувалася по рах. 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» кредиторська заборгованість на загальну суму 1 928 945,42 грн. перед підприємством ТОВ «Іскрасофт підрядбуд» (правонаступником якої підчас розгляду справи було ТОВ «КОМПАНІЯ СОЮЗ-ІНВЕСТ»).

Відповідно пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п. 135.3 ст. 135 Податкового кодексу України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Момот-Бетон» кредиторську заборгованість у розмірі 1 928 945,00 грн., яка з'явилася у зв'язку з отриманням авансу до 01.01.2011 року, відображено в складі валових доходів декларацій з податку на прибуток за 2007 рік - 388 824,68 грн.; 2008 рік - 487 056,75 грн.; 2009 рік - 42 392,36 грн.; 2010 рік - 629 672,15 грн., колегія суддів вважає необґрунтованим висновки податкового органу стосовно порушень позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

В акті перевірки зафіксовано, що позивачем з валютного рахунку № 260033011399/978 в Перший Харківський філії АКБ «Базис» МФО 351599 сплачено нерезидену-позикодавцю «Ravita Investments Limited» відсотки за користування позикою на загальну суму 1 022 676,00 грн., а саме: платіжним дорученням № 41 від 09.09.2011 року сплачено відсотки в сумі 283 030,86 грн., платіжним дорученням № 42 від 25.10.2011 року - 239 441,18 грн., платіжним дорученням № 45 від 09.12.2011 року - 263 661,33 грн., платіжним дорученням № 46 - 236 542,63 грн.

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 160.2 ст. 160 та п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України, оскільки позивач при виплаті компанії Кіпру «Ravita Investments Limited» доходів у вигляді відсотків за користування позикою повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 15% від суми здійснених виплат.

Відповідно до п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у пункті 153.3 статті 153, статті 156, статті 160 цього Кодексу, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Згідно із п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Статтею 103 Податкового кодексу України передбачено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України. Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Податкового кодексу України застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Згідно п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (ст. 3 Податкового кодексу України).

Позивачем до матеріалів справи надано податковий сертифікат, який зазначає, що компанія «Ravita Investments Limited» (ідентифікаційний податковий номер 12158587F) зареєстрована в Республіці Кіпр, є резидентом Кіпру та повинна сплачувати податок на загальносвітовий прибуток відповідно до Закону про податок на прибуток Республіки Кіпр, та апостиль, який засвідчує справжність сертифікату, відповідно до якого «Ravita Investments Limited» є резидентом Кіпру та повинна сплачувати податок на загальносвітовий прибуток відповідно до Закону про податок на прибуток Республіки Кіпр. Також для уникнення подвійного оподаткування та підтвердження вищевикладених обставин позивачем до матеріалів справи надано довідку про місце проживання (Residence Certificate) відділом внутрішніх доходів Бюро податку на прибуток м. Лімасол.

Відповідно до ст.ст. 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

На момент здійснення нарахування процентів та їх виплати позивачем діяла Угода між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр «Про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна» від 29.10.1982 року (яка набрала чинності 26.08.1983 року), статтею 8 якої було передбачено, що проценти, отримані в одній державі особою з постійним місцезнаходженням у другій державі, не підлягають оподаткуванню в першій державі.

Вищенаведене спростовує висновки податкового органу, які підтримав апеляційний суд, стосовно порушень позивачем п. 160.2 ст. 160 та п. 152.8 ст.152 Податкового кодексу України.

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України щодо формування податкового кредиту по відносинам з ТОВ «Фенікс Ресурс».

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Фенікс Ресурс», відповідають вимогам щодо оформлення податкових накладних. Зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість. На підтвердження факту здійснення оплати до матеріалів справи надано виписки по рахунку, що наявні в матеріалах адміністративної справи.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фенікс Ресурс» по виконанню договору поставки від 15.03.2011 року № 1503-01Ц, оскільки даним контрагентом не задекларовано податкові зобов'язання (декларація з податку на додану вартість від 19.04.2011 року за березень 2011 року не дійсна), що свідчить про відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажі товарів (послуг) за період з 01.03.2011 року по 31.02.2011 року.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено вказані доводи, оскільки право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Фенікс Ресурс» у зв'язку з його підтвердженням відповідними податковими накладними та пов'язаністю витрат позивача з його господарською діяльністю.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Замінити Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби правонаступником Західною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Момот - Бетон» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 року у справі № 820/1865/13-а скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року у справі № 820/1865/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак