Рішення

від 03.06.2013 по справі 5006/17/72/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.06.2013р. Справа № 5006/17/72/2012

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого Фурсової С.М.,

суддів Величко Н.В., Сажневої М.В.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Старобешевського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області (87200, Донецька область, місто Старобешеве, вулиця П. Ангеліної, будинок № 30; код ЄДРПОУ - 08671931)

про стягнення 1 387,68 гривень пені, 157,56 гривень інфляційних втрат та 274,16 гривень трьох відсотків річних

за участю представників сторін:

від позивача: Багрицевич Є.А., яка діє на підставі довіреності № 350-13 «Д» від 22.01.2013

від відповідача: Гумуржи Е.Ю., яка діє на підставі довіреності № 5200 від 31.05.2013

С У Т Ь С П О Р У :

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Старобешевського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області про стягнення 14 262,57 гривень заборгованості за перевищення договірних величин споживання електроенергії, 3 385,88 гривень пені, 673,08 гривень трьох відсотків річних, 176,97 гривень інфляційних нарахувань.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 73 від 07 вересня 2006 року, Додатку № 5 «Порядок розрахунку» до договору про постачання електричної енергії № 73 від 07 вересня 2006 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 193, 216-218 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Рішенням господарського суду Донецької області від 08 січня 2013 року у справі № 5006/17/72/2012 (головуючий суддя Шилова О.М., судді Осадча А.М., Стукаленко К.І.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19 лютого 2013 року (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Діброва Г.І., Скакун О.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Старобешевського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» 14 262,57 гривень заборгованості за перевищення договірних величин споживання електроенергії, 1 998,20 гривень пені, 398,92 гривень трьох відсотків річних, 19,41 гривень інфляційних втрат, 1 451,13 гривень судового збору.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 387,68 гривень пені, 157,56 гривень інфляційних втрат та 274,16 гривень трьох відсотків річних відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

Постановою Вищого господарського суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 5006/17/72/2012 (головуючий суддя Черкащенко М.М., судді Жукова Л.В., Студенець В.І.) касаційну скаргу задоволено частково, скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 лютого 2013 року та рішення господарського суду Донецької області від 08 січня 2013 року в частині відмови про стягнення 1 387,68 гривень пені, 157,56 гривень інфляційних втрат та 274,16 гривень трьох відсотків.

В скасованій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

У постанові Вищого господарського суду України від 03 квітня 2013 року зазначено, що суди безпідставно відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних, нарахованих за період з 03 лютого 2012 року по 24 квітня 2012 року (включно) та інфляційних втрат, нарахованих за період лютий-березень 2012 року. При новому розгляді справи, суду слід врахувати вищевикладене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, у разі необхідності призначити у справі судову експертизу і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, в силу приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області № 146 від 18 квітня 2013 року у зв'язку із частковим скасуванням рішення господарського суду Донецької області та постанови Донецького апеляційного господарського суду відповідно до пунктів 3.1.11, 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5006/17/72/2012.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею для розгляду вказаної справи визначено Бокову Ю.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 квітня 2013 року задоволено самовідвід судді Бокової Ю.В.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М.

Враховуючи те, що справа у попередньому складі розглядалась колегіально, розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 24 квітня 2013 року для розгляду справи № 5006/17/72/2012 призначено колегію у складі: головуючого - судді Фурсової С.М., суддів Величко Н.В., Сажневої М.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013 року справу прийнято до провадження та її розгляд призначено у судовому засіданні на 20 травня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 03 червня 2013 року у зв'язку з неявкою відповідача, ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 25 квітня 2013 року документів.

Представник позивача Багрицевич Є.А. у судовому засіданні позовні вимоги в частині переданій на новий розгляд підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача Гумуржи Е.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги в частині переданій на новий розгляд визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами при попередньому розгляді, 07 вересня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (постачальником) та Старобешевським РВ УМВС України в Донецькій області (споживачем) укладений договір про постачання електричної енергії № 73 (Договір), предметом якого є умови поставки, порядок реалізації електроенергії та її використання на межі балансової належності між електропостачальною організацією та споживачем (том 1, а.с. 17-21).

Пунктом 9.4 Договору строк його дії встановлений до 31 грудня 2008 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не сповістить іншу сторону про припинення дії договору.

Відповідно до укладених сторонами додаткових угод до Договору, зокрема, від 21 листопада 2011 року, сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2012 року (том 1, а.с. 23).

Пунктами 3.1.3, 3.2.1 Договору передбачено, що постачальник наділений правом визначати величини споживання електричної енергії, а споживач має право на зміну (коригування) договірних величин споживання електричної енергії - у порядку, передбаченому розділом 5 договору.

Згідно розділу 5 Договору, сторони визначили, що за перевищення визначених договірних величин споживання електричної енергії, споживач сплачує постачальнику п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величин (пункт 4.2.2 Договору). Додатками до договору «Договірні величини споживання електричної енергії» сторони визначили помісячну договірну величину споживання електричної енергії на 2011, 2012 роки.

Відповідно до актів приймання-передачі товарної продукції, які підписані обома сторонами, відповідачем було допущено перевищення погоджених договірних величин споживання електричної енергії, а саме: у листопаді 2011 року - на 671 кВт/год вартістю 586,99 гривень; у лютому 2012 року - на 8 648 кВт/год вартістю 7 750,34 гривень; у березні 2012 року - на 6 034 кВт/год вартістю 5 612,83 гривень; у липні 2012 року - на 330 кВт/год вартістю 312,41 гривень.

У в'язку з цим, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на загальну суму 14 262,57 гривень та виписані відповідні повідомлення (том 1, а.с. 70-73), які відповідач не сплатив.

За змістом статті 26 Закону України «Про електроенергетику», споживачі енергії зобов'язані додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. При цьому, споживачі енергії несуть відповідальність за порушення умов договору та Правил користування електричною енергією.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про електроенергетику» правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

Частиною шостою статті 26 Закону України «Про електроенергетику» (із змінами та доповненнями внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» від 23.06.2005 № 2706-ІV) встановлено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Так, в силу статті 611 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та статті 230 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи зазначене, рішенням господарського суду Донецької області від 08 січня 2013 року у справі № 5006/17/72/2012 стягнуто з відповідача 14 262,57 гривень заборгованості за перевищення договірних величин споживання електроенергії, яка обрахована позивачем, як двократна вартість між фактично спожитою електроенергією та договірною величиною, 1 998,20 гривень пені, 398,92 гривень три відсотки річних, 19,41 гривень інфляційних втрат, 1 451,13 гривень судового збору. Заборгованість за перевищення договірних величин споживання електроенергії відповідачем не оспорювалась.

Рішення у наведеній частині залишено без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 19 лютого 2013 року та Вищого господарського суду України від 03 квітня 2013 року.

Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про безпідставність нарахування цих сум за період, що передував укладенню договору № 73 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 17 квітня 2012 року.

Вищий господарський суду України у постанові від 03 квітня 2013 року, вважаючи такі висновки судів передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасував судові акті в цій частині і справу передав на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Розглядаючи позовні вимоги в частині переданій на новий розгляд, колегія суддів у новому складі відзначає наступне.

Відповідно до статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами статті 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

17 квітня 2012 року між Старобешевським районним відділом ГУМВС України в Донецькій області (замовником) та публічним акціонерним товариством «Донецькобленерго» (учасником) укладено договір № 73 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, відповідно до умов якого, учасник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок замовника, а замовник - прийняти і оплатити вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та конкретизацією умов згідно договору про постачання електричної енергії від 07.09.2006 №73 (договір ПЕЕ), який є невід'ємним додатком до тендерного договору (том 2, а.с. 37-38).

Згідно пункту 3.1 тендерного договору, ціна договору становить 109 600,00 гривень.

Розділом ІV тендерного договору передбачено, що розрахунки проводяться згідно з умовами, визначеними в договорі ПЕЕ . До рахунку додаються документи згідно з умовами, визначеними в договорі ПЕЕ . У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за тендерним договором, сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством, тендерним договором та договором ПЕЕ (пункт 7.1 тендерного договору).

Пунктом 5.1 тендерного договору визначено, що строк (термін) поставки (передачі) товарів за цим договором - з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року.

Тендерний договір набирає чинності з 17 квітня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року, але не більше, ніж ціна договору. Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України, умови тендерного договору поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами з 01 січня 2012 року (пункт 10.1 тендерного договору).

Умови закупівлі товару, не передбачені тендерним договором, регулюються чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією та договором ПЕЕ . Тендерний договір та договір ПЕЕ мають однакову юридичну силу . Невід'ємною частиною тендерного договору є Протокол переговорів від 06.03.2012 № 1/2 та договір ПЕЕ № 73 від 07.09.2006 (пункти 11.2, 11.3, розділ ХІІ тендерного договору).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 6.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, споживання електричної енергії можливе тільки на підставі договору з енергопостачальником.

Враховуючи зазначені умови тендерного договору та приймаючи до уваги те, що на час виникнення спірних відносин договір ПЕЕ діяв, колегія суддів вважає, що до правовідносин щодо порядку розрахунків за отриману електричну енергію за період до 17 квітня 2012 року мають бути застосовані умови діючого на час виникнення спірних відносин договору № 73 від 07 вересня 2006 року.

Згідно з пунктами 2.2.3, 2.2.4 Договору, споживач зобов'язався оплачувати вартість електричної енергії згідно з умовами додатків до цього договору № 5 «Порядок розрахунків» та № 6 «Графік зняття показів засобів обліку електроенергії»; здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії згідно з додатком № 10 (10а) «Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії».

Пунктом 1 додатку № 5 «Порядок розрахунків» до Договору передбачено, що розрахунковий період встановлено з 19 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Згідно з пунктом 7 додатку № 5 «Порядок розрахунків» до Договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом) з урахуванням сум, що надійшли від споживача. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 банківських днів з дня його отримання.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних за період з 03 лютого 2012 року по 24 квітня 2012 року у розмірі 274,16 гривень та інфляційних втрат, нарахованих за період лютий-березень 2012 року у розмірі 157,56 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 387,68 гривень за період з 03 лютого 2012 року по 24 квітня 2012 року, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.2.1 Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Зокрема, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 387,68 гривень, відсотків річних у розмірі 274,16 гривень та інфляційних втрат у розмірі 157,56 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача у відповідній частині.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231, 275, 276 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги про стягнення 1 387,68 гривень пені, 157,56 гривень інфляційних втрат та 274,16 гривень трьох відсотків річних задовольнити повністю.

Стягнути з Старобешевського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області (87200, Донецька область, місто Старобешеве, вулиця П. Ангеліної, будинок № 30; код ЄДРПОУ - 08671931, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 1 387,68 гривень пені, 157,56 гривень інфляційних втрат, 274,16 гривень трьох відсотків річних та 158,37 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 03.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2013.

Головуючий суддя С.М. Фурсова

Суддя Н.В. Величко

Суддя М.В. Сажнева