Постанова

від 04.06.2013 по справі 826/1925/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1925/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Кеміня В.В.,

представника відповідача - Бондаренка І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Представництво «Ростсільмаш» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000312250 та №0000322250, якими товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідно.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на обґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк».

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Представництво «Ростсільмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, за підсумками якої складено акт від 28.01.2013 року №328/22-520/31244654 та виявлені порушення п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.7 ст. 138, п.п. 139.1.1, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 825514,00 грн., в тому числі по періодам: ІІІ-ІV квартал 2011 року на суму 702125,00 грн., за 9 місяців 2012 року на суму 123389,00 грн. Крім того, виявлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у загальному розмірі 245182,00 грн. та завищено від'ємне значення цього ж показника на загальну суму 477419,00 грн., що призвело до завищення від'ємного залишку, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в цілому на 722601,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000312250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 856361,00 грн., з них 825514,00 грн. - за основним платежем, 30847,00 грн. - за штрафними санкціями, та №0000322250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення на загальну суму 722601,00 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договорами з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк» до складу валових витрат та до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за такими договорами не підтверджені належними первинними документами, а тому не створюють юридичних наслідків, так як не пов'язані зі здійсненням компенсації вартості товарів (послуг), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності позивача та не пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва останнього.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стосовно висновків відповідача щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Київ Брок», колегія суддів установила наступне.

Так, у акті перевірки позивача, посадові особи ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС посилаються на те, що назване товариство не подає до інспекції податкові декларації з податку на прибуток, що свідчить про відсутність у нього основних фондів у т.ч. транспортних засобів. Останню податкову декларацію з податку на прибуток підприємством подано за 9 місяців 2012 року з нульовими показниками.

Як убачається, до перевірки позивачем надавались первинні документи по взаємовідносинам із названим контрагентом, проте вони податковим органом до уваги не брались, з огляду на стверджувану інспекцією нікчемність угод за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Київ Брок».

Досліджуючи такі господарські операції, колегія суддів зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем (довіритель) та ТОВ «Київ Брок» (повірений) було укладено договір доручення №01/10-01 від 05.10.2010 року, за яким останній зобов'язувався здійснювати декларування в митних органах України товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються довірителем через митний кордон України, а також проводити інші дії, пов'язані з повним митним оформленням. Згідно 3 розділу цього договору, яким врегульовано порядок здачі-прийняття роботи та розрахунків, робота вважається виконаною на момент підписання акта виконаних робіт, вартість виконаних робіт визначається додатком, який є невід'ємною частиною договору, у разі відсутності вартості наданих послуг в додатку, вона визначається у рахунках-фактурах. У додатку до цього договору від 01.03.2011 року конкретизовані найменування послуг та їх вартість, таких як: акредитація підприємства на митниці (500 грн), оформлення відкріплення (техніка, запчастини) (600 грн. / 1000 грн.), оформлення товару в режим Митного Ліцензійного Складу (за 1 авто) (1800 грн), організація оформлення вантажно-митної декларації за 1 авто (3180 грн.), організація підтвердження митної вартості (1600 грн.), поставка товару на митний контроль (620 грн.) та ін.

На виконання умов цього договору сторонами в період з липня 2011 року по вересень 2012 року складались, і наявні у матеріалів справи акти виконаних робіт №№ А02/09-1, А29/08-4, А31/08-2, А31/08-1, А15/07-1, А29/07-1, А08/09-2, А09/09-1, А21/09-1, А23/09-1, А26/09-7, А07/10-1, А05/10-1, А05/10-2, А17/10-1, А20/10-1, А31/10-1, А17/10-2, А20/10-2, А02/11-1, А07/11-1, А07/11-2, А09/11-1, А10/11-1, А21/11-1, А21/11-2, А30/12-1, А17/02-1, А13/03-1, А16/03-1, А29/03-1, А29/03-2, А29/03-3, А12/04-1, А13/04-1, А18/04-1, А23/04-1, А17/05-1, А25/06-1, А02/08-1, А22/08-1, А22/08-2, А23/08-1, А31/08-1, А10/09-1, А14/09-1. Надані позивачем акти відповідають вимогам до первинних документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України». Поставлені згідно цих актів послуги відповідають предмету договору №01/10-01 від 05.10.2010 року.

Внаслідок одержаних послуг, позивачем отримано від ТОВ «Київ Брок» податкові накладні, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України.

На підтвердження дійсного виконання оплачених послуг з митного оформлення ТМЦ вказаним контрагентом позивачем надано копії вантажно-митних декларацій, декларації митної вартості із відмітками митних органів, з яких убачається, що митне оформлення було здійснене саме ТОВ «Київ Брок». Також, позивачем надано копії рішень Державної системи сертифікації УкрСЕПРО, листи погодження, сертифікати відповідності тощо, що опосередковували рух ТМЦ через митний кордон України.

Можливість надавати передбачені договором послуги підтверджується ліцензією Державної митної служби України, виданою ТОВ «Київ Брок» на заняття посередницькою діяльністю митного брокера сер. АВ №480517.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Київ Брок» підтверджуються належними первинними документами.

Стосовно висновків відповідача щодо господарських відносин позивача з ТОВ «АКФ «Модуль», колегія суддів установила наступне.

Так, у акті перевірки позивача, посадові особи ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС посилаються на довідку ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова №2450/07-010/36626726 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «АКФ «Модуль» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Універсалсервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2011 року. За висновками, викладеними у вказаній довідці, не підтверджується реальність господарських відносин між ТОВ «АКФ «Модуль» та ТОВ «Універсалсервіс» у серпні 2011 року, оскільки за іншою довідкою податкового органу не підтверджено господарські відносини ТОВ «Універсалсервіс» з ПП «Баварія-Ф» та ТОВ «Афінас-11». У зв'язку із наведеним, контролюючим органом заперечується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «АКФ «Модуль». Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ «АКФ «Модуль» (експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №14/ТЕО-10 від 20.10.2010 року, предметом якого є організація, здіснення узгоджених сторонами транспортно-експедиційних послуг (далі - ТЕП), пов'язаних з перевезенням вантажів в міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні, що надаються експедитором замовнику. За п. 2.2 цього договору, на кожну окрему ТЕП оформлюється заявка, яка містить вказівки про вид ТЕП, маршрут перевезення, вид та найменування вантажу, пункти відправки та призначення такого, строки надання ТЕП та інші реквізити. Згідно п. 2.4 договору, підтвердженням передачі експедитору вантажу до перевезення є вантажна специфікація. Підтвердженням прийому вантажу замовником після перевезення є ТТН/СМR. До вказаного договору, сторонами погоджено додаток №3 від 04.04.2011 року, згідно якого сторони домовились, що виконавець буде проводити транспортно-експедиційне обслуговування з 05.04.2011 року по наведеним у додатку розцінкам. Додатком визначені маршрути, вартість та вантаж.

На виконання умов договору позивачем надавались контрагенту заявки на перевезення ТМЦ, із вказівкою на місця відправлення та призначення, зазначенням вартості послуг. Фактичне виконання ТЕП підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000027, ОУ-0000026, ОУ-0000025, ОУ-0000022, ОУ-0000023, ОУ-0000024, ОУ-0000019, ОУ-0000016, ОУ-0000017, складеними у липні - вересні 2011 року.

Внаслідок поставлених послуг, контрагентом позивача виписано останньому податкові накладні, які відповідають вимогам ст. 201 ПК України.

Також, підтвердженням факту поставки послуг за даним договором є товарно-транспортні та міжнародні товарно-транспортні накладні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «АКФ «Модуль» підтверджуються належними первинними документами.

Стосовно висновків відповідача щодо господарських відносин позивача з ПП «Схід Експрес», колегія суддів установила наступне.

Під час проведення перевірки позивача, контролюючим органом зроблено висновок про безпідставність формування податкового кредиту за рахунок його витрат по господарським операціям із названим контрагентом, оскільки первинні документи, що складались не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо їх змісту, а тому не можуть бути достатнім підтвердженням реальності таких господарських операцій.

Аналізуючи наведені доводи, судова колегія враховує таке.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем (довіритель) та ПП «Схід Експрес» (повірений) укладено договір доручення №25/02 БР від 25.02.2008 року, предметом якого за п. 1.1 виступає обов'язок повіреного вчиняти за винагороду від імені та за рахунок довірителя митне оформлення вантажу (товарів чи транспортних засобів), що належать довірителю. Згідно п. 1.2 за вчинення юридичних дій, зазначених у попередньому пункті довіритель зобов'язується сплатити повіреному винагороду, яка обчислюється згідно з погодженими сторонами цінами, що викладені у додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума винагороди за виконані повіреним протягом місяця дії по цьому договору визначається на підставі акту виконаних робіт (виходячи з погоджених сторонами цін, що викладені у додатку №1). Вказаний акт підтверджує факт повного та належного виконання сторонами зобов'язань за договором. Додатком до договору є додаткова угода №11 від 01.04.2011 року, якою визначені розцінки на послуги, що надаються ПП «Схід Експрес», такі як акредитація у митниці - 400 грн., оформлення ВМД - 2400 грн., ІМПД - 400 грн., анулювання ВМД - 500 грн., підготовка інвойсу - 220 грн. та інші.

Факт надання послуг за цим договором підтверджується складеними у липні - листопаді 2011 року актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-310701Х, ОУ-310801Х, ОУ-3108БТ, ОУ-3108-2БТ, ОУ-31083БТ, ОУ-300901Х, ОУ-181001Х, ОУ-1810-1БХ, ОУ-20101БХ, ОУ-2010-1БХ, ОУ-2110-1БХ, ОУ0111-1БХ, ОУ0411-1БХ, підписаними зі сторони виконавця директором ПП «Схід Експрес», від замовника - директором ТОВ «Представництво «Ростсільмаш», скріпленими печатками підприємств.

Дійсний рух активів за даними господарськими операціями підтверджується заявами до відділу митного оформлення про надання дозволу на розміщення ТМЦ, в тому числі автотранспорту в порядку тимчасового зберігання під митним контролем на складі ПАТ «Донецьк-Авто» до виникнення можливостей їх передачі на зберігання на склад митниці. Зі змісту заявок убачається, що в них міститься посилання на договір №25/02 БР від 26.02.2008 року. На підтвердження можливості такого складського зберігання, позивачем надано відповідний договір, укладений з ПАТ «Донецьк-Авто». Послуги зі здійснення митного оформлення ТМЦ позивача підтверджуються митними деклараціями, у яких зазначено декларантом/представником саме ПП «Схід Експрес». Крім того, реальність господарських операцій, за наслідком виконання яких ПП «Схід Експрес» виписало позивачу податкові накладні підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про визнання товарів, що підлягали розмитненню з додатками до них.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ПП «Схід Експрес» підтверджуються належними первинними документами.

Досліджуючи господарські відносини позивача з ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «ПроКредит Банк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», колегія суддів зважає на таке.

Як убачається зі змісту акту перевірки позивача, відповідачем заперечується правомірність віднесення до складу валових витрат суми коштів, сплачених позивачем вищевказаним банкам-контрагентам оскільки, на думку податкового органу, відповідні господарські операції за договорами позивача з ними не підтверджуються документально, так як надані позивачем до перевірки акти не в повній мірі відображають зміст і обсяг наданих послуг, що носять інформаційний характер, а відтак виключається можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у господарській діяльності товариства.

Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів виходить із наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (клієнт) та ПАТ «Індустріально-експортний банк», повним правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», укладено договір про надання послуг №Д21/10-02 від 24.05.2010 року, між позивачем та ПАТ «ПроКредит Банк» укладено договір про надання послуг №45/10 від 22.12.2010 року, та з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позивачем укладено договір про співробітництво №11/116-00/040 від 12.07.2011 року. Предметом зазначених договорів є зобов'язання банків за винагороду надавати споживачам інформацію та консультувати їх з приводу сільськогосподарської техніки виробництва комбайнового заводу «Ростсєльмаш». Метою цих договорів є залучення потенційних покупців для збільшення обсягу продажу позивачем продукції названого заводу, а також збільшення обсягів цільового кредитування для придбання товару, що продається банком покупцям.

На виконання умов договору, сторонами складено та підписано акти про надані послуг. Банками по факту надання послуг виписані позивачу податкові накладні, які за змістом відповідають вимогам ст. 201 ПК України.

На підтвердження реальності господарських операцій за даними договорами, позивачем надано додаткові документи. Як убачається, банками направлялись звіти позивачу за встановленою у договорах формою, у яких відображено результат наданих послуг у вигляді реалізованої різним споживачам в кредит сільськогосподарської техніки, платіжні доручення про оплату кінцевими споживачами вартості придбаних товарів через відповідний банк, видаткові накладні про передачу споживачам придбаного товару, акти прийому-передачі цього товару.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «ПроКредит Банк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підтверджуються належними первинними документами.

Зважаючи на досліджені первинні документи, які складались у процесі виконання зобов'язань по відносинам позивача з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк», колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про правомірність прийнятих на підставі акту перевірки №328/22-520/31244654 від 28.01.2013 року податкових повідомлень-рішень, оскільки визначені ними грошові зобов'язання у зв'язку із господарськими операціями із названим контрагентами є необґрунтованими і протиправними.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названими вище контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи наявні дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагенти позивача були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому мали право виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних, вимогам встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення нею бухгалтерського та податкового обліку.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк» у ІІІ-IV кварталах 2011 року та за 9 місяців 2012 року.

Зі змісту акту, складеного внаслідок перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Також, судова колегія вважає необґрунтованим покликання відповідача на невідповідність первинних документів позивача вимогам законодавства України в частині відображення змісту та обсягу господарської операцій, оскільки у своїх сукупності надані позивачем документи дозволяють зробити висновок про правильність формування на їх підставі податкового обліку. Колегія суддів погодужється, що дефектність складення окремих документів бухгалтерського обліку не може бути беззаперечним доказом невиконання договірних зобов'язань у разі підтвердження реального виконання угоди іншими документами.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення було враховано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року по справі за участю тих же сторін, предметом оскарження у якій було податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки позивача по взаємовідносинам із ТОВ «АКФ «Модуль». Вказаною постановою відмовлено в задоволенні позовних вимог. З огляду на зазначене судове рішення, колегія суддів допускає можливість самостійних висновків з приводу взаємовідносин позивача із названим контрагентом, оскільки зі змісту вищевказаного рішення не вбачається, що при його ухваленні досліджувались первинні документи, наявні в даній справі.

Зважаючи на викладене та виходячи із принципу превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення ТОВ «Представництво «Ростсільмаш» спірних грошових зобов'язань.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 08.02.2013 року №0000312250 та №0000322250.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складено 10 червня 2013 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М