Ухвала

від 03.12.2014 по справі 826/1925/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/800/34259/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Кеміня В.В.,

представника відповідача Галуненка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 року

у справі № 826/1925/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» (далі - позивач, ТОВ «Представництво «Ростсільмаш»)

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Представництво «Ростсільмаш» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.2013 року № 0000312250 та № 0000322250.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З наданих позивачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України ТОВ «Представництво «Ростсільмаш» підлягає заміні його правонаступником товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРСАТАЙЛ УКРАЇНА».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 28.01.2013 року складено акт № 328/22-520/31244654 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п. 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 825 514,00 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено позитивне значення (ряд. 18 Декларації) на загальну суму 245 182,00 гривні та завищено від'ємне значення (ряд. 19 Декларації) на загальну суму 477 419,00 гривень, що призвело до завищення залишку від'ємного значення ПДВ (ряд. 24 Декларації) всього на суму 722 601,00 гривня.

На підставі встановлених порушень відповідачем 08.02.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000312250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 856 361,00 гривня та № 0000322250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 722 601,00 гривня.

Підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договорами з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід-Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк» до складу валових витрат та до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за такими договорами не підтверджені належними первинними документами, а тому не створюють юридичних наслідків, так як не пов'язані зі здійсненням компенсації вартості товарів (послуг), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності позивача та не пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва останнього.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід-Експресс», ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не спричиняли реального настання правових наслідків, а тому відповідачем правомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, вірно зазначив наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до частин 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (довіритель) та ТОВ «Київ Брок» (повірений) було укладено договір доручення № 01/10-01 від 05.10.2010 року, за яким останній зобов'язувався здійснювати декларування в митних органах України товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються довірителем через митний кордон України, а також проводити інші дії, пов'язані з повним митним оформленням. Згідно 3 розділу цього договору, яким врегульовано порядок здачі-прийняття роботи та розрахунків, робота вважається виконаною на момент підписання акта виконаних робіт, вартість виконаних робіт визначається додатком, який є невід'ємною частиною договору, у разі відсутності вартості наданих послуг в додатку, вона визначається у рахунках-фактурах.

Фактичне здійснення вищезазначеної господарської операції підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наявними в матеріалах справи наступними документами: актами виконаних робіт; податковими накладними; копіями вантажно-митних декларацій; деклараціями митної вартості із відмітками митних органів, з яких вбачається, що митне оформлення було здійснене саме ТОВ «Київ Брок»; копіями рішень Державної системи сертифікації УкрСЕПРО; листами погодження; сертифікатами відповідності; ліцензією Державної митної служби України, виданою ТОВ «Київ Брок» на заняття посередницькою діяльністю митного брокера серія АВ № 480517. Зазначені документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Київ Брок» підтверджуються належними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «АКФ «Модуль» (експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 14/ТЕО-10 від 20.10.2010 року, предметом якого є організація, здійснення узгоджених сторонами транспортно-експедиційних послуг (далі - ТЕП), пов'язаних з перевезенням вантажів в міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні, що надаються експедитором замовнику.

Фактичне здійснення вищезазначеної господарської операції підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наявними в матеріалах справи наступними документами: заявками на перевезення ТМЦ, із вказівкою на місця відправлення та призначення, зазначенням вартості послуг; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); податковими накладними; товарно-транспортними та міжнародними товарно-транспортними накладними. Податкові накладні оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «АКФ «Модуль» підтверджуються належними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (довіритель) та ПП «Схід-Експрес» (повірений) укладено договір доручення № 25/02 БР від 25.02.2008 року, предметом якого виступає обов'язок повіреного вчиняти за винагороду від імені та за рахунок довірителя митне оформлення вантажу (товарів чи транспортних засобів), що належать довірителю, за вчинення юридичних дій довіритель зобов'язується сплатити повіреному винагороду, яка обчислюється згідно з погодженими сторонами цінами, що викладені у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Фактичне здійснення вищезазначеної господарської операції підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наявними в матеріалах справи наступними документами: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); заявами до відділу митного оформлення про надання дозволу на розміщення ТМЦ, у тому числі автотранспорту в порядку тимчасового зберігання під митним контролем на складі ПАТ «Донецьк-Авто» до виникнення можливостей їх передачі на зберігання на склад митниці; договором, укладеним з ПАТ «Донецьк-Авто»; митними деклараціями; податковими накладними; свідоцтвами про визнання товарів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ПП «Схід-Експрес» підтверджуються належними первинними документами.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (клієнт) та ПАТ «Індустріально-експортний банк», повним правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», укладено договір про надання послуг № Д21/10-02 від 24.05.2010 року, між позивачем та ПАТ «ПроКредит Банк» укладено договір про надання послуг № 45/10 від 22.12.2010 року та з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позивачем укладено договір про співробітництво № 11/116-00/040 від 12.07.2011 року. Предметом зазначених договорів є зобов'язання банків за винагороду надавати споживачам інформацію та консультувати їх з приводу сільськогосподарської техніки виробництва комбайнового заводу «Ростсільмаш». Метою цих договорів є залучення потенційних покупців для збільшення обсягу продажу позивачем продукції названого заводу, а також збільшення обсягів цільового кредитування для придбання товару, що продається банком покупцям.

Фактичне здійснення вищезазначених господарських операцій підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наявними в матеріалах справи наступними документами: актами про надані послуги; податковими накладними; звітами банків; платіжними дорученнями; видатковими накладними; актами прийому-передачі. Податкові накладні оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «ПроКредит Банк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підтверджуються належними первинними документами.

Щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названими вище контрагентами, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив наступне.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент надання податкових накладених контрагенти позивача були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому мали право виписувати податкові накладні. Відповідність зазначених податкових накладних, вимогам встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення нею бухгалтерського та податкового обліку. Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те що, відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Київ Брок», ТОВ «АКФ «Модуль», ПП «Схід Експрес», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредит Банк» у ІІІ-IV кварталах 2011 року та за 9 місяців 2012 року.

Щодо посилання відповідача на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини. Проте в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Також, суд апеляційної інстанції вірно вважає необґрунтованим посилання відповідача на невідповідність первинних документів позивача вимогам законодавства України в частині відображення змісту та обсягу господарської операцій, оскільки у своїх сукупності надані позивачем документи дозволяють зробити висновок про правильність формування на їх підставі податкового обліку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що дефектність складення окремих документів бухгалтерського обліку не може бути беззаперечним доказом невиконання договірних зобов'язань у разі підтвердження реального виконання угоди іншими документами.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення було враховано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року по справі за участю тих же сторін, предметом оскарження у якій було податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки позивача по взаємовідносинам із ТОВ «АКФ «Модуль», якою було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції правомірно допустив можливість самостійних висновків з приводу взаємовідносин позивача із названим контрагентом, оскільки зі змісту вищевказаного рішення не вбачається, що при його ухваленні досліджувались первинні документи, наявні в даній справі.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення йому спірних грошових зобов'язань.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Здійснити заміну сторони у справі - товариства з обмеженою відповідальністю «Представництво «Ростсільмаш» на її правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРСАТАЙЛ УКРАЇНА».

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 року у справі № 826/1925/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.