Постанова

від 06.06.2013 по справі 826/7141/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2013 року 09:39 № 826/7141/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К, при секретарі судового засідання Бабич Г.Ю., за участю представників позивача представник позивача, Третьякова М.В., відповідача Макаревича О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР Енерджі Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2013 №0000722220, №0000732220, №0000742220 та №0000752220

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОКАР Енерджі Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2013 №0000722220, №0000732220, №0000742220 та №0000752220

Позовні вимоги ґрунтуються на наступному. Позивач стверджує, що :

ним правомірно віднесено до складу групи основних фондів нерухоме майно, оскільки будівля має фундамент та не є тимчасовою спорудою, а будь - які посилання на наявність доходу позивача у зв'язку з різницею в сумі орендної плати та амортизації є безпідставними;

позивачем було використано у господарській діяльності залучені кошти, оскільки позивачем допомоги надавалися з обігових коштів, а не залучених;

позивачем було правомірно внесено записи до податкового обліку, оскільки нерезидентом надавалися послуги з проведення семінару за межами митної території України;

позивачем було правомірно внесено записи до податкового обліку, оскільки за межами митної території України позивачем було отримано не консультаційні послуги, а послуги з експертного дослідження палива;

позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту суми, сплачені митному брокеру, оскільки позивачем було отримано послуги та необхідні документи;

позивач стверджує, що ним правомірно було сформовано податковий кредит в деклараціях, а висновки відповідача, викладені в акті перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на наступне:

відповідач стверджує, що позивачем безпідставно не включено до валового доходу суму різниці між амортизаційними відрахуваннями та вартістю оренди;

позика, отримана від нерезидента, була використана позивачем не в межах здійснення господарської діяльності, а для купівлі корпоративних прав інших підприємств та надання фінансової допомоги;

позивач отримав від нерезидентів послуги з підвищення кваліфікації та корпоративні послуги з перевірки контрагентів, вартість яких має включатися до податкових зобов'язань;

позивачем було укладено угоду та перераховано кошти ТОВ «МК - Брок груп», відносно якого складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки;

те, що нормами чинного Податкового кодексу України передбачено право на віднесення до податкового кредиту тільки тих сум податку, які були включені до податкової декларації попереднього періоду (п. 198.2), натомість позивачем до декларації за листопад таких зобов'язань не включено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) з 03.12.2012 по 15.01.2013 була проведена документальна планова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР Енерджі Україна" (далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012., за результатами якої 22.01.2013р. складено акт № 185223-205/36866563 (далі - акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем 5 лютого 2013 року прийнято податкові повідомлення - рішення :

№ 0000722220, яким, за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 66 992 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 16 748 грн.;

№ 0000732220, яким, за порушення вищезазначених норм Податкового кодексу України зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 244 776 (за липень 2012 року на 11792грн., за серпень 2012р. на 133984грн.), а також застосовано штрафні санкції у розмірі 61 194 грн.

№ 0000742220, яким, за порушення п.п. 14.1.97, 14.1.288 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4, п.п. 135.5.2 п. 135.5 с. 135, п. 137.11 ст. 137, п. 138.1.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1, ст.. 139, п.141.1 ст. 141, п. 144.3 ст. 144, п. 153.7, ст.. 153 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 707 215 грн.;

№ 0000752220 яким, за порушення вищезазначених норм Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 064 149 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 2 032 074 грн. 50 коп.

Прийняття зазначених рішень мотивовано наступними висновками акту перевірки.

1. Актом перевірки було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Астрал-Сервіс» укладено договір оренди Автозаправного комплексу за №01-23052012 від 23.05.12 за умовами якого позивачем передано в тимчасове платне користування на умовах оренди Автозаправний комплекс за адресою: Київська область, Бориспільський р-н, с. Гора, загальною площею 556,8 кв. м. Орендна плата за місяць становить 78250 грн.

Відповідно до наданих до перевірки документів (договорів купівлі - продажу нерухомого майна, актів прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг), оборотно - сальдових відомостей по рахунку 103 «Основні засоби» за перевіряємий період, та по рахунку 131 «Знос основних засобів») встановлено, що витрати на придбання та поліпшення автозаправного комплексу за адресою: Київська область, Бориспільський р-н, с. Гора становлять 24740437,08 грн., даний об'єкт знаходиться на балансі підприємства та амортизується прямолінійним методом. Крім того, витрати на придбання земельної ділянки, на якій знаходиться зазначений автозаправний комплекс, відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 03.11.10 (загальна площа - 0,99 га, кадастровий номер 3220883200:03:001:0103, адреса: Київська обл., Бориспільський р-н, Гірська сільська рада) становлять 11304411 грн. Також, позивач нараховує та сплачує до Бориспільської ОДПІ ДПС земельний податок у розмірі 868,4 грн. за місяць. Тому, враховуючи зазначене вище, та той факт, що витрати з придбання та поліпшення автозаправного комплексу становлять 24740437,08 грн., орендна плата за місяць має становити не менше, ніж сума амортизаційних відрахувань зазначеного об'єкту основних засобів (412340,6 грн. за місяць), крім того, з урахуванням земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться зазначений автозаправний комплекс (868,4 грн, за місяць), тобто - 413209 грн, на місяць, а не 78250,0 грн., як визначено позивачем відповідно до договору оренди №01-23052012 від 23.05.12, укладеного з ТОВ «Астрал-Сервіс» та актів прийому-передачі наданих послуг, різниця по орендним платежам становить - 334959 грн.

Отже, враховуючи те, що сума амортизаційних відрахувань автозаправного комплексу та земельного податку перевищує плату за договором оренди від 23.05.12 №0123052012 відповідно й зроблено висновок, що позивачем порушено вимоги пп. 14.1.97 п.14.1 ст.14, пп. 14.1.228 п.14.1 ст.14, п.135.4, пп.135.5.2 п.135.5 ст.135, п. 137.11 ст.137, п. 153.7 ст.153. п. 188.1 ст.188 ПК України, внаслідок чого занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 1339836 грн. та податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 267968 грн.

Суд з зазначеним висновком не погоджується, виходячи з такого.

Податковий кодекс України не містить підпункту 14.1.288, на які наявні посилання в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях №№ 0000752220, № 0000742220.

Відповідно до підпункту 14.1.228 Податкового кодексу України, на які посилається відповідач у запереченнях собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 137.11статті 137 ПК України, датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об'єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

Відповідно до пункту 153.7 статті 153 Податкового кодексу України, оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється в такому порядку: передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень; передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування. У разі якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, така передача прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за ціною, яка визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об'єкта фінансового лізингу, що є несплаченими за такий об'єкт лізингу на дату такого повернення. У разі якщо вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше або повторно вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою від вартості витрат на його придбання або спорудження, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку для визначення рівня звичайної ціни; передача в оренду житлового фонду або землі здійснюється за правилами оперативного лізингу; передача житлового фонду у фінансовий лізинг здійснюється за правилами цього підпункту; перехід права власності на об'єкт лізингу від орендодавця (власника майна) до іншої особи (нового власника майна) із збереженням відповідних прав та обов'язків орендодавця за договором фінансового лізингу не змінює податкових зобов'язань орендодавця, орендаря та нового власника майна, сформованих до моменту передачі у власність такого майна (об'єкту лізингу) іншій особі (новому власнику майна). Відображення в обліку операцій передачі житла в оренду з викупом здійснюється з урахуванням особливостей, що встановлені в розділі XX "Перехідні положення" цього Кодексу.

Згідно з пунктом 188 .1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Вищенаведені норми Податкового кодексу України зазначені підставою винесення оскаржуваних повідомлень - рішень, а посилання на них наведені у запереченнях відповідача.

Проте, з вищезазначених норм залишається незрозумілим нормативне обґрунтування висновку відповідача про те, що оскільки витрати з придбання та поліпшення автозаправного комплексу становлять 24740437,08 грн., орендна плата за місяць має становити не менше, ніж сума амортизаційних відрахувань зазначеного об'єкту основних засобів (412340,6 грн. за місяць).

Іншого нормативного обґрунтування заперечення позовних вимог не надано. Оскаржувані податкові повідомлення - рішення також не містять посилання на норми Податкового кодексу України, якими можна було б обґрунтувати вищезазначені висновки відповідача.

Крім того суд враховує те, що сума амортизаційних відрахувань була розрахована відповідачем виходячи зі строку експлуатації автозаправного комплексу 5 років, як це передбачено для 12 групи основних фондів «Тимчасові (нетитульні) споруди».

Натомість, автозаправний комплекс, згідно наданих позивачем документів - технічного паспорту, сертифіката, витягів з проекту та робочої документації з будівництва має фундамент, у зв'язку з чим згідно з пунктом 145.1 ПК України має мінімально допустимі строки корисного використання 20 років. Згідно з наданого позивачем наказу від 23 травня 2012 року, строком корисного використання є 324 періоди, що відповідає вищезазначеним вимогам ст. 145 ПК України.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо правомірності віднесення автозаправного комплексу до тимчасових споруд, у зв'язку з чим судом приймаються посилання позивача на правомірність визначення розміру амортизації на рівні 76359грн.

2.Актом перевірки такою було встановлено, що позивачем віднесено відсотки по отриманій від нерезидента позиці, що використана не в господарській діяльності підприємства у загальному розмірі 22205382 грн.

Відповідно до умов договорів позики №3-04/11 від 18.04.11, укладених між компанією «Хойджар Інвестментс Лімітед» (Кіпр), яка діє в особі «Юнайдед Менеджмент Лімітед» (Кіпр), що є керівником згідно статуту «Хойджар Інвестментс Лімітед», з фірмою "Hoijare Investmens Limited" (Кіпр), договори б/н від 26.02.10, №25/08/10 від 25.08.10 позивачем отримано позику. В ході перевірки встановлено, що позивачем отримані від нерезидента «Хойджар Інвестментс Лімітед» (Кіпр) згідно договору кошти використовувались не в господарській діяльності підприємства. А саме, на підставі наданих до перевірки документів, встановлено, що позивачем в періоді, що перевірявся, придбавалися наступні корпоративні права: ТОВ «Альма 2», ТОВ «СБМ+», ТОВ «Петрол Девелопмент» . Крім того, на підставі наданих до перевірки документів встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, надавав фінансову допомогу пов'язаним особам в загальному розмірі 142 432,3 тис.грн., а саме:ТОВ «Альма 2» в розмірі 33 590,2 тис.грн.; ТОВ «Богром ойл» в розмірі 1 549,4 тис.грн.; ТОВ «Капітолій А» в розмірі 6 631.1 тис.грн.; ТОВ «Західна Паливна Група» в розмірі 106,5 тис.грн.; ТОВ «Галицька Паливна компанія» в розмірі 15157,0 тис.грн.; ТОВ «Томакс - 2000» в розмірі 365,0 тис.грн.; ТОВ «Уні-Кепітал» в розмірі 275,0 тис.грн.; ПП «Свей» в розмірі 4,0 тис.грн.; ТОВ «О.Т.Б.Л.Е.С.К.» в розмірі 763,8 тис.грн.; ТОВ «Супер Сервіс 2007» в розмірі 56.0 тис.грн.;ТОВ «Форвей» в розмірі 15 024,0 тис.грн.; та інші. Також, на підставі наданих до перевірки документів встановлено, що в періоді, що підлягав перевірці, позивачем надавався підприємству ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна», що, відповідно до п. 14.1.159 ПК України, є пов'язаною особою, товарний кредит в значних розмірах (інформація наведена в додатку ЗЛО до акту перевірки).

Крім того, на підставі наданих до перевірки документів встановлено, що в періоді, що підлягав перевірці, підприємство використовувало залучені кредитні кошти від нерезидентів для будівництва та реконструкції (поліпшення) автозаправних комплексів.

Перевіркою зроблено висновки, що нараховані відсотки по позиці, яка частково використана для поліпшення об'єктів основних засобів повинні капіталізуватися на рахунку 15 підприємства, а після введення об'єкта в експлуатацію раніше понесені витрати списуються з кредиту субрахунків 151, 152, 153 в дебет відповідних субрахунків 10 «Основні засоби» та підлягають амортизації згідно ст. 144 ПК України.

Таким чином, враховуючи викладене, перевіркою було встановлено, що позивачем нараховані відсотки по позиці, отриманої від нерезидента «Хойджар Інвестментс Лімітед» (Кіпр) від 18.04.11 за №3-04/11 18 безпідставно віднесено до складу витрат підприємства, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки позика використовувалась не в господарській діяльності підприємства, чим порушено вимоги п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 14.1.1. ст. 141 ПКУ та завищено витрати на загальну суму 22205382 грн.

Суд з зазначеними висновками не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до норм пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138 1.1 визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України, до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Позиція позивача ґрунтувалася на тому, що корпоративні права ним купувалися за рахунок власних обігових коштів, отриманих від проведення господарської діяльності, зокрема, реалізації пального. Натомість запозичення коштів відбувалося саме з метою поповнення обігових коштів.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд доходить висновків, що даною правовою нормою не визначено передумовою для віднесення до витрат необхідності отримання доходу від кожної конкретної операції, натомість таке визначено для сукупності операцій - діяльності юридичної особи. З огляду на викладене, діяльність з придбання корпоративних прав та надання фінансових допомог може відноситися до господарської діяльності, оскільки результатом такої діяльності може бути отримання позивачем доходу в прямій чи опосередкованій формі.

Крім того, відповідачем жодним чином не доведено обставини безпосереднього використання саме отриманих позивачем в межах зазначених договорів відсоткових позик коштів для надання безвідсоткових допомог.

При цьому, обставина аналізу доцільності одержання та надання таких позик з точки зору можливого отримання доходу в майбутньому, та віднесення їх до здійснених поза межами господарської діяльності, тобто такими, що не спрямовані на отримання доходу, податковим органом вбачається судом виходом за межі встановленої компетенції з боку органів ДПС.

Підтримання протилежної правової позиції призводить до надання податковим органам права здійснювати аналіз доцільності/недоцільності кожної господарської операції, з метою врахування/не врахування витрат платника податку.

3. Також актом перевірки було встановлено, що позивачем укладено з фірмою «International Business House Ltd» (Польща) контракт за №D&EPR/ 12/VG/01076 від 28.02.12, відповідно до якого ТОВ «Сокар Енерджі Україна» отримано послуги з підвищення кваліфікації, а саме: ефективне управління АЗС та супутнього бізнесу. На виконання зазначених послуг підприємству надано акт здачі-приймання наданих послуг №б/н від 29.02.12 на загальну суму 32877,65 грн. (4116,55 дол. США).

Також, перевіркою встановлено, що позивачем укладено з фірмою «Multiways Intertrans Inc.» - Виконавець, в особі віце-Президента Рут Нейдхарт контракт №1- 15-02-2012-DD від 15.02.12. Відповідно до умов зазначеного договору Виконавець за дорученням Замовника, надає йому корпоративні послуги з перевірки іноземних компаній - контрагентів Замовника. Відповідно до додатку №1 до контракту від 15.02.12, вартість послуг становить 13000 дол. США.

З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено п.п. «в» п. 186.3 ст.186, п.п. "б" п. 185.1 ст.185, п. 187.8 ст.187 ПК України та не задекларовано податкові зобов'язання по операціях із отримання послуг від нерезидентів в загальному розмірі 27343 грн. Зазначений висновок мотивовано тим, що надані позивачу послуги є консультаційними.

Суд з правомірністю зазначеного висновку не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з нормами пункту 180.2 статті 180 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Відповідно до підпунктами 186.2.1 та 186.2.3 пункту 186.2 статті 186 Податкового кодексу України, місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме: а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна; в) послуг, пов'язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання; г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов'язані з рухомим майном. (п.п. 186.2.1) місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів. (186.2.3 п.186.2 ст. 186 ПК України).

Відповідно до умов контракту №D&EPR/ 12/VG/01076 від 28.02.12, позивачу було надано послуги з підвищення кваліфікації. За цим контрактом співробітник позивача взяв участь у семінарі за темою, яка співпадає з діяльністю позивача. Суд вважає, що участь у семінарі має вважатися послугою у сфері освіти, а не передбаченими п. «в» ст.183 консультаційними послугами.

При цьому суд виходить з того, що послуга надавалася позивачу саму щодо конкретного працівника, а результатом послуги є отримане конкретно визначеною фізичною особою підвищення рівня знань, а не консультація юридичній особі, яка має вигляд відповіді на питання, яка може бути використана юридичною особою безпосередньо.

За контрактом між позивачем та фірмою «Multiways Intertrans Inc.» №1- 15-02-2012-DD від 15.02.12, позивачу було надано корпоративні послуги з перевірки іноземних компаній - контрагентів Замовника. Як вбачається з пояснень позивача та додатку до контракту, послуги полягали у експертизі якісних та оцінці вартісних характеристик паливно - мастильних матеріалів, які поставляються компаніями - контрагентами на адресу позивача. Згідно з актом приймання послуг по зазначеному контракту надані послуги стосувалися конкретно визначеної продукції, яка імпортувалася позивачем.

З огляду на викладене, дані послуги також слід оцінити як послуги з експертизи майна - пального, яке перебувало поза межами митної території України, а не як консультаційні послуги.

При цьому суд виходить з того, що визначення наданих позивачу послуг як освітні та експертні послуги більш детально характеризує їх, ніж загальне визначення «консультаційні», тому дані послуги не підпадають під визначені п. 186.3 Податкового кодексу України.

Отже, місця постачання отриманих за контрактом за №D&EPR/ 12/VG/01076 від 28.02.12 послуг з підвищення кваліфікації та за контрактом №1- 15-02-2012-DD від 15.02.12. послуг з перевірки іноземних компаній, розташовані за межами митної території України, тому їх вартість не має включатися до податкових зобов'язань позивача.

4.Актом перевірки також встановлено, що на підставі договорів №18/04 від 18.04.11 та №23/06 від 23.06.11, укладених між позивачем із ТОВ «МК-Брок Груп» (Виконавець), замовником було отримано послуги митно-брокерського обслуговування, які включають виконання всіх робіт та послуг, необхідних для ведення зовнішньо-економічної діяльності та митного оформлення вантажів замовника. На виконання зазначеного договору ТОВ «Сокар Енерджі Україна» надано до перевірки акти здачі-прийняття робіт із зазначеним контрагентом. Від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було направлено акт від 14.09.12 № 825/2307/36356425 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ"МК-БРОК ГРУП" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за липень та серпень 2011 року", згідно з яким в ході складання акту не встановлено факт передачі товарів між ТОВ "Укртрансзапчастина" та ТОВ"МК-БРОК ГРУП".

Актом перевірки сформульовано висновок про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ"МК-БРОК ГРУП" не спричиняють настання реальних правових наслідків, у зв'язку з чим позивачем завищено податковий кредит в розмірі 16457грн. та валові витрати в розмірі 82287грн.

Суд із зазначеними посиланнями відповідача не погоджується, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, які зазначені в акті перевірки, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо її змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку.

Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає таке:

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а, отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладання позивачем з контрагентом договорів на надання послуг, даний контрагент, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України та мав свідоцтво платника податку.

Враховуючи вищенаведене, за вищезазначеними договорами позивачем були отримані послуги митного брокера. Дані послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг (товару) також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання вказаних послуг позивачем та використання позивачем його у власній господарській діяльності - вантажні митні декларації, в яких контрагента позивача визначено саме в якості декларанта.

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту. Крім того, судом не приймаються посилання відповідача в акті перевірки на факт нікчемності угод між позивачем та його контрагента з висновків актів перевірки вищезазначеного підприємства, якими встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними в силу закону. Оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Так, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР Енерджі Україна" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 05.02.2013 №0000722220, №0000732220, №0000742220 та №0000752220

Судові витрати в сумі 2294 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР Енерджі Україна" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян