Постанова

від 10.06.2013 по справі 5011-18/15989-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року Справа № 5011-18/15989-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівАкулової Н.В., Алєєвої І.В., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Гарантія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 р. (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) на рішенняГосподарського суду міста Києва від 05.02.2013 р. (суддя Мандриченко О.В.) у справі№ 5011-18/15989-2012 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства Страхова компанія "Гарантія" доКиївської міської клінічної лікарні № 1 за участю Прокуратури міста Києва проповернення майна та стягнення 458.342,52 грн., за участю представників позивачаМайорова Л.Г., Медведська В.В., відповідачаПеденюк О.К., прокуратуриТомчук М.О.,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Гарантія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням уточнень, до Київської міської клінічної лікарні № 1, в якому просило зобов'язати відповідача відповідно до п. 7.2 укладених між сторонами договорів оренди повернути у справному стані передане майно згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 785 ЦК України, 193 ГК України, ст. 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Гарантія", правонаступником якого є позивач, (орендодавцем) та Київською міською клінічною лікарнею № 1 (орендарем) були укладені наступні договори оренди обладнання: договір оренди № 6 від 21 січня 1999 року; договір оренди №7 від 23 листопада 2000 року; договір оренди №8 від 21 березня 2001 року; договір оренди №9 від 21 березня 2001 року; договір оренди №1/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №2/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №3/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №4/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №5/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №6/02 від 28 лютого 2002 року; договір оренди №11/02 від 28 березня 2002 року; договір оренди №12/02 від 14 листопада 2002 року; договір оренди №14 від 02 грудня 2002 року щодо передачі медичного обладнання згідно з переліком, наведеним в оскаржуваних рішеннях.

Виконання позивачем зобов'язань орендодавця з передачі об'єктів оренди орендарю встановлено судами і спору з цього приводу немає.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи положення статті 764 Цивільного кодексу України, суди встановили, що договори оренди, укладені між позивачем та відповідачем, продовжили свою дію на строк, який раніше був встановлений цими договорами.

Орендар 15.04.2008 р. листами № 1256, № 1257, № 1258, № 1259, № 1260, №1261, №1262, № 1263, № 1264, № 1265, № 1266, № 1267, № 1268 повідомив орендодавця про розірвання договорів оренди та запропонував позивачеві протягом трьох робочих днів з дня отримання цього листа направити свого повноважного представника для підписання акта приймання-передачі.

Позивач у своїй позовній заяві зазначив, що надав згоду на отримання майна за договорами та актами приймання-передачі і у відповідь згідно з листами № 07-А/В від 29.04.2008 р., № 08-А/В від 03.06.2008 р. запропонував відповідачеві провести спільну інвентаризацію орендованого обладнання, письмово визначити дні і години прийому-передачі, оскільки різне обладнання потребує присутності різних спеціалістів при прийомі обладнання.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У договорах оренди зазначалося, що майно, яке передається в оренду, повинно бути передано орендодавцю у справному стані з урахуванням нормального зносу, разом з тарою, упаковкою та технічною документацією.

Заступником прокурора Дарницького району міста Києва 31.03.2010 р. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно колишнього головного лікаря КМКЛ № 1.

Відповідно до постанови старшого слідчого прокуратури Дарницького району міста Києва від 05.05.2010 р. в Київській міській клінічній лікарні № 1 проведено виїмку обладнання, яке було об'єктами оренди. Даний факт підтверджується протоколом виїмки від 05.05.2010 р. та розпискою заступника головного лікаря Київської міської клінічної лікарні № 1, відповідно до якої Київська міська клінічна лікарня № 1 приймає на відповідальне зберігання технічне обладнання, вказане в протоколі виїмки від 05.05.2010р., яке було вилучено згідно з постановою про проведення виїмки.

При цьому суди відзначили, що вилучення у ході розгляду кримінальної справи речей є тимчасовим обмеженням у користуванні вилученими речами, накладеним слідчим, і за своєю суттю є публічно-правовим обтяженням, спрямованим на захист публічних інтересів, які полягають у необхідності повного та всебічного розслідування злочину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що невиконання відповідачем зобов'язань орендаря з передачі орендодавцеві об'єктів оренди не є наслідком неправомірних дій у приватних правовідносинах, а викликано наявністю чинного публічно-правового обтяження.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального права, з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій мали встановити наявність вищевказаного публічно-правового обтяження станом на час вирішення спору.

Однак, за висновком колегії суддів, суди таких обставин в повному обсязі не дослідили, відповідних доказів до матеріалів справи не долучили та не надали їм належної оцінки з урахування повноважень, наданих їм процесуальним законодавством.

Суди лише зазначили, що з матеріалів справи не вбачається того, що таке тимчасове обмеження у користуванні вилученими речами у встановленому кримінально-процесуальним законодавством порядку на момент подання позову припинено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позовні вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом, обґрунтовується певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

У своїх позовних вимогах, поясненнях та апеляційній скарзі позивач стверджував, що кримінальна справа відносно колишнього головного лікаря КМКЛ № 1 Салюти М.Ю. за ч. 2 ст. 367 КК України закрита.

Однак суди попередніх інстанцій оцінку вказаним доводам позивача не надали та не дослідили, які дії вчинялись щодо вилученого в ході виїмки майна у зв'язку з можливим закриттям кримінальної справи.

Крім того суди встановили, що наказом № 30 від 27.01.2012 р. головного лікаря Київської міської клінічної лікарні № 1 створено комісію з передачі майна позивачеві; зобов'язано забезпечити передачу майна, за результатами якої необхідно скласти акт прийому-передачі майна.

Протоколом спільного засідання представників позивача та відповідача від 06.02.2012 р. затверджено графік прийому-передачі орендованого майна. Також позивач надав суду акти від 15.02.2012 р., від 21.02.2012 р., складені представниками комісії позивача про те, що прийом-передача орендованого майна не відбулися з вини відповідача.

Водночас суди не дослідили, які обставини зумовили створення вказаної комісії (з урахуванням зазначеного вище обтяження, на яке посилались суди) та чи було повернуто майно Київській міській клінічній лікарні № 1 після закриття кримінальної справи тощо.

Суди, долучивши до матеріалів справи зазначені вище документи, не дослідили відповідних обставин з урахуванням вимог ст. 43, 101 ГПК України, не встановили обставин щодо закриття кримінальної справи та дій, які вчинялись щодо вилученого в ході виїмки майна в зв'язку з таким закриттям.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій оцінку вказаним обставинам не надали, а представлені на їх підтвердження докази та пояснення належним чином не дослідили.

Отже, суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Гарантія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 р. у справі № 5011-18/15989-2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіН.В. Акулова І.В. Алєєва