Постанова

від 03.06.2013 по справі 826/1917/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 03 червня 2013 року                      № 826/1917/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомПриватного підприємства «Вектор-М» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012  №0000099156, №0000100156 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство «Вектор - М» (надалі – позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі – відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012  №0000099156, №0000100156. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.03.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження  та призначено справу №826/1917/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 29.03.2013, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі – Кодекс), оскільки висновки Відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Представник Відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 26 жовтня 2012 відповідачем, на підставі акту перевірки від 10.10.2012 №71/15-6/32492828, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення: - №0000099156, яким позивачу за порушення п.200.1 ПК України зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 136389грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 68194,50грн. - №0000100156, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 136389грн.   Передумовою виникнення даних спірних правовідносин стало подання позивачем до ДПІ у Печерському р-ні. м. Києва ДПС  податкової декларації з ПДВ за березень 2012, в рядку 23.1 якої відображено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні податкові періоди, в даному випадку лютий 2012, в розмірі 2    240    556грн. Перевіркою встановлено, що позивачем завищено частину суми бюджетного відшкодування за березень 2012 в розмірі 136389грн., внаслідок завищення податкового кредиту за лютий 2012 в сумі 136389грн. Отже, встановлення правомірності/неправомірності формування позивачем податкового кредиту за лютий 2012 в сумі 136389грн. і є обставиною, що підлягає доказування в рамках даної адміністративної справи. Як вбачається з акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, підставою для прийняття спірних ППР стали висновки ДПІ про нікчемність та безтоварність господарських операцій між позивачем та ФГ «Дід-Ух», які ґрунтуються на наявності висновку ГВ ПМ ДПІ у м. Херсоні від 01.06.2012 №2255/7/07-605 про нереальність здійснення фінансово-господарської діяльності ФГ «Дід-Ух» в лютому, березні, квітні 2012. Крім того, відповідач в акті перевірки посилається на те, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України (АС співставлення ПЗ і ПК) встановлено розбіжність у лютому 2012 між ФГ «ДІД-УХ» та ПП «Вектор М» на суму ПДВ 136388,97грн. Дана розбіжність виникла у зв'язку із актом ДПІ у Голопристанському районі Херсонській області ДПС від 01.06.2012 №81/15/34660985, яким ФГ «Дід-Ух» знято суми податкових зобов'язань з ПДВ за лютий 2012 в розмірі 136388,97грн. Враховуючи зазначене, перевіркою не встановлено надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість за лютий 2012 в розмірі 136388,97грн. по ФГ «Дід-Ух», а тому відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість з бюджету на користь ПП. «Вектор М» за березень 2012 в сумі 136388,97 грн. В той же час, представник відповідача, що знайшло своє відображення в письмових запереченням на адміністративний позов, наголошує на тому, що відсутність у позивача подорожніх листів та фітосанітарних сертифікатів є достатнім доказом безтоварності господарських операцій між позивачем та контрагентом, внаслідок чого позивач позбавлений законного права на податковий кредит та, як наслідок – бюджетне відшкодування по спірним операціям. Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких тверджень відповідача, як до належних та допустимих доказів протиправності формування позивачем податкового кредиту за лютий 2012 (від'ємного значення з ПДВ за березень 2012), при цьому зазначаючи наступне. Статтею 204 Цивільного кодексу України    встановлено презумпцію правомірності правочину. За змістом ч.1    ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до пункту 18    Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»    при кваліфікації правочину за    статтею 228 Цивільного кодексу України    має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Частиною 4    статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України    встановлено, що обставини, які за    законом    повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформації про відсутність основних засобів, висновків, в даному випадку, ГВПМ ДПІ у Голопристанському районі Херсонської області про нереальність здійснення господарських операцій, за умові відсутності відповідного обвинувального вироку, що набрав законної сили. Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215,    228 ЦК України є передчасними, адже згідно    ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не може бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивач та Контрагентом, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено. Стосовно тверджень представника податкового органу щодо безтоварності господарських взаємовідносин позивача та контрагента, суд, з метою офіційного з'ясування всіх обставин по справі,  суд зазначає наступне. Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит –     сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; Підпунктом а) п. 198.1 ст. 198 розділу V ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: -  дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; -  дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 розділу V ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.     39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.     193.1 ст.     193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2). Як передбачено у п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покуп    цю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено придбанням ним товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних. Так, належним чином завіреними копіями Договору поставки №270115 від 24.02.2012; накладних №4 від 28.02.2012, №5, №6 від 29.02.2012; Товарно-транспортних накладних №№420030, 420027, 420028, 420029,420026, від 27.02.2012; №№420031, 420032, 420033, 420034  від 28.02.2012 підтверджується, що ФГ «Дід-Ух» поставлено партіями соняшник на умовах DDU (Інкотермс2000) на користь позивача безпосередньо на ПРаТ «Мелітопольській МЕЗ» за адресою Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Луначарського 108/1, загалом 201т.соняшника, як то передбачено п.1.1, 2.1. Договору.       Зі сторони ФГ «Дід-Ух» на користь позивача виписано податкові накладні від 28.02.2012 №2, від 28.02.2012 №№3, 4 на загальну суму ПДВ 136389,27грн., які включені до ЄРПН та суми ПДВ по яким віднесено позивачем до податкового кредиту за лютий 2012 та від'ємного значення за березень 2012.    В період з 01.03.2012 по 12.03.2012 позивачем проведено оплату за придбаний соняшник всього в сумі 822757,38грн., в т.ч. ПДВ 137126,30грн., що підтверджується належним чином оформленими платіжними дорученнями №№5630, 5650 від 01.03.2013; №№5676, 5675 від 02.03.2012; №№5781, 5784. 5783 від 12.03.2013. Слід зазначити, що передумовою укладення Договору №270115 від 24.02.2012 між позивачем та ФГ «Дід-Ух» та одночасно підтвердженням використання отриманого від ФГ «Дід-Ух» соняшника в рамках власної господарської діяльності, що сприймається судом як непрямий доказ товарності спірної операції, стали господарські взаємовідносини ПП «Вектор-М» з ПРаТ «Мелітопольський масло екстракційний завод» за Договором №06М-004 від 25.08.2011.   Враховуючи зміст Договору між позивачем та ПРаТ «Мелітопольський МЕЗ», є можливим прийти до висновку про те, що передумовою отримання нерафінованої соняшникової олії є поставка позивачем за Мелітопольський МЕЗ сировини – соняшнику, що, в даному випадку, було зроблено ФГ «Дід-Ух» в інтересах ПП «Вектор-М». Аналіз змісту та обсягу господарських операцій за Договорами №270115 від 24.02.2012 та №06М-004 від 25.08.2011 дає змогу прийти до висновку про наявність взаємозв'язку між поставками соняшнику ФГ «Дід-Ух» та отримання позивачем соняшникової олії за наслідками переробки Мелітопольським МЕЗ соняшнику, поставленого ФГ «Дід-Ух». Більш того, поставка ФГ «Дід-Ух» соняшнику на Мелітопольський МЕЗ в інтересах позивача підтверджується належним чином завіреними копіями Квитанцій Мелітопольського МЕЗ на приймання та переробку маслонасіння, адже кожна з Квитанцій містить в собі інформацію з приводу номеру ТТН, за якою поставлено соняшник, а дані номери ТТН, що вказані у квитанціях на приймання товару є ідентичними номерам тих ТТН, за якими ФГ «Дід-УХ» поставлено товар в інтересах позивача в рамках Договору №270115, який ДПІ, враховуючи вищевикладене, помилково визнано нікчемним та безтоварним. Щодо тверджень представника відповідача стосовно відсутності фітосанітарних сертифікатів як належного доказу безтоварності досліджуваної господарської операцій, на думку суду, ДПІ вибірково сприйнято положення Закону України «Про карантин рослин» та Наказу Мінагрополітики від 23.08.2005 №414, внаслідок чого зроблено помилкові висновки, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про карантин рослин» об'єкти регулювання, в даному випадку соняшник, можуть переміщуватися в межах зони, вільної від регульованих шкідливих організмів, без наявності карантинного сертифіката. Законами України «Про карантин рослин» від 19.01.2006, «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 та Правилами фітосанітарного контролю ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку обробки та реалізації під карантинних матеріалів», затв. Наказом Міністерства аграрної політики № 414 від 23.08.2005, зареєстрованим Мінюстом України 29.09.2005, на які послається представник відповідача у своїх письмових запереченнях, не передбачено якогось додаткового дозволу на транспортування зерна місцевого вирощування по території України. Виключно Інспектор з карантину рослин, відповідно до вищевказаних Правил має повноваження провести огляд зерна соняшнику, яке перевозив ФГ «Дід-Ух» і, в разі виявлення ознак забруднення його шкідливими організмами, вирішити питання про його очищення, знезараження, та ін., відповідно до вищевказаних законодавчих актів, чого в даному випадку судом не встановлено. Крім того, мотивуючи безтоварність операції з посиланням на відсутність фітосанітарних сертифікатів, представником відповідача не прийнято до уваги положень п.44.1 ПК України, відповідно до якого платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, що не підтверджені первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю та інших документів, що пов'язані саме зі сплатою податків і зборів, а навіть за умови не дотримання особою положень законодавства у сфері фітосанітарного контролю, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку обробки та реалізації під карантинних матеріалів, винна особа може бути притягнута до відповідальності на підставі ст.106 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак жодним чином не на підставі п.54.3 ПК України. Стосовно твердження податкового органу про наявність розбіжностей між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкового зобов'язання ФГ «Дід-Ух» за лютий 2012 в сумі 136388,97грн., суд зазначає, що згідно наданого ДПІ у Голопристанському районі Херсонської області ДПС додатку №5 до ПД з ПДВ за лютий 2012 ФГ «Дід-Ух», останнім в рядку 1 розділу 1 Додатку задекларовано суму власного податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 136388,97грн., що відповідає сумі податкового кредиту позивача за аналогічний період. Зняття ФГ «Дід-Ух» податкових зобов'язань з ПДВ за лютий 2012 на підставі акту зустрічної звірки від 19.06.2012 №95/15/34660985 не може бути прийнято судом як доказ ухилення Контрагента від перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань, адже списання податкових зобов'язань ФГ «Дід-Ух» ґрунтується на обставинах нікчемності угод останнього з покупцями, а податковий орган, як вже зазначалось, позбавлений можливості переймати на себе повноваження відповідного суду та визнавати угоди нікчемними під час проведення контрольних заходів.   Крім того, Податковий кодекс України не містить в собі правової норми, яка б дозволяла посадовим особам податкової служби зменшувати податкові зобов'язання  платника податків у поданій ним податковій декларації до нуля шляхом їх списання на підставі акту звірки, як то зроблено посадовими особами ДПІ у Голопристанському районі Херсонської області ДПС, чим не дотримано абз.3 п.44.1 ПК України, адже досліджуваний договір у судовому порядку визнаний недійсним не був.   Відповідачем не надано доказів про те, що зазначеним в акті перевірки продавцем товару не задекларовано за спірними господарськими операціями податкове зобов'язання по податку на додану вартість або задекларовано в сумі меншій, ніж включено позивачем до податкового кредиту на підставі податкових накладних, а матеріали справи не містять в собі доказів визначення ФГ «Дід-УХ» податкового зобов'язання за лютий 2012.   Підсумовуючи все вищевикладене, суд зазначає, що для бюджетного відшкодування необхідною умовою є наявність фактичної сплати податку, заявленого до бюджетного відшкодування отримувачем товарів (послуг), постачальником таких товарів (послуг), оскільки встановлення іншого б суперечило самій суті бюджетного відшкодування, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених ПК України. Відтак суд,  встановивши наявність у позивача документального підтвердження розміру сплаченого  у ціні придбання соняшнику податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, за відсутності доказів порушення позивачем вимог чинного законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, та  обставин, які б свідчили про те, що відомості, які містяться у документах, на підставі яких був сформований податковий кредит, не відповідають дійсності, приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зменшення позивачу розміру  від'ємного значення з ПДВ. Доводи відповідача не дають підстав для висновку, що укладений позивачем з ФГ «Дід-Ух»        договір є нікчемним.         Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить  обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваної угоди. На час укладення та виконання   договору контрагент позивача був зареєстрований  в ЄДРПОУ, був  юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платники податків, у тому числі був платником податку на додану вартість. Таким чином висновки відповідача, що спірні операції  не мали  реального товарного характеру засновані на припущеннях, що суперечить  ст.159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину   протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено, у зв'язку з чим посилання відповідача, що спірні правочини        є нікчемними в силу положень    ст.228 ЦК України, є безпідставними. Крім того, за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Доводи ж представника відповідача, викладені в письмових запереченнях не можуть бути підставою для визнання правомірними спірних ППР, адже відсутність у контрагента позивача карантинних та фітосанітарних сертифікатів не була встановлена під час перевірки, та не була підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне. Так, Рішенням ДПС у м. Києві від 28.12.2012 №9084/10/12-114 про результати розгляду первинної скарги позивача, податкове повідомлення-рішення №0000100156 від 26.10.2012 скасовано повністю. Таким чином, суд позбавлений можливості встановлювати правомірність/протиправність акту індивідуальної дії, який, станом на час вирішення даної справи по суті, скасований, а тому, в цій частині позовних вимог ПП «Вектор-М» слід відмовити у зв'язку з відсутністю у нього порушеного права щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування ППР №0000100156 від 26.10.2012. Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів. Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Адміністративний позов задовольнити частково. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 26.10.2012  №0000099156. 3.          В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. 4.           Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Приватного підприємства «Вектор-М» (код ЄДРПОУ 32492828, адреса: 01133, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ КУТУЗОВА, будинок 18/7, кімната 105А) судові витрати в сумі 2045 (дві тисячі сорок п'ять) грн. 84 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова,2).              Суддя                                                                                          П.О. Григорович Постанова  може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.