Рішення

від 11.06.2013 по справі 905/1562/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.06.2013р. Справа № 905/1562/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного підприємства «Агротек» (83112, місто Донецьк, вулиця Купріна, будинок № 119-Б; код ЄДРПОУ - 30270039)

до відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (85000, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Правди, будинок № 7; код ЄДРПОУ - 34941051)

Управління Державної казначейської служби України у місті Красноармійську Донецької області (85300, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Шота, будинок № 181; код ЄДРПОУ - 37803022)

за участю прокуратури міста Донецька (83001, місто Донецьк, вулиця Артема, будинок № 61)

про стягнення 69 941,00 гривень, -

за участю представників сторін:

від прокуратури: Архипенко Р.І., який діє на підставі посвідчення № 013952

від позивача: Горелова К.В., яка діє на підставі довіреності б/н від 05.09.2012

від відповідача-1: Михайленко О.О., який діє на підставі довіреності б/н від 01.04.2013

від відповідача- 2: Мар'яш Г.В., яка діє на підставі довіреності б/н від 18.05.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне підприємство «Агротек» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з коштів Державного бюджету України з рахунку відкритого на ім'я Головного управління державного казначейства України у Донецькій області в рахунок відшкодування шкоди, завданої відділом державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області 69 941,00 гривень.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтею 1173 Цивільного кодексу України, статями 25, 48 Бюджетного кодексу України та статтею 56 Конституції України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 березня 2013 року.

18 березня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління державного казначейства України у Донецькій області просить відмовити в задоволенні позову, зокрема, у зв'язку з тим, що спірні правовідносини за своєю суттю є публічно-правовими, а тому законодавством України не передбачено розгляд таких спорів господарськими судами.

Головне управління державного казначейства України у Донецькій області зазначає, що позивачем безпідставно пред'явлено вимоги щодо відшкодування шкоди з рахунку відкритого на ім'я Головного управління державного казначейства України в Донецькій області, оскільки казначейство як суб'єкт владних повноважень діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено чинним законодавством, не порушуючи прав, свобод та законних інтересів позивача. Таким чином, стягнення коштів з юридичної особи публічного права, що фінансується виключно за рахунок бюджетних коштів є неможливим, через те, що відсутні як правові підстави, так і законні можливості для такого стягнення.

На його думку, необґрунтованою та такою, що суперечить чинному законодавству є вимога щодо стягнення 69 941,00 гривень, оскільки позивач при зверненні до господарського суду не обґрунтував з чого він виходив при оцінці заподіяної йому шкоди, не навів достатніх доказів, не надав розрахунку суми, яку він просить стягнути з винних осіб.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 березня 2013 року розгляд справи відкладено на 01 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача-1, невиконанням відповідачем-1 вимог ухвали суду від 06 березня 2013 року, враховуючи клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

01 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позову, зокрема, у зв'язку з тим, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання наказу господарського суду Донецької області № 22/80 від 26 жовтня 2009 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 15 квітня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

15 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача-1 про долучення до матеріалів справи копій матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області № 22/80 від 26 жовтня 2009 року.

Клопотання відповідача-1 задоволено та копії матеріалів виконавчого провадження долучено до матеріалів справи.

15 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 25 квітня 2013 року.

25 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 30 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року за клопотанням представника-1 продовжено строк вирішення спору на 15 днів (до 20 травня 2013 року), за згодою представника позивача задоволено клопотання про заміну Головного управління державного казначейства України у Донецькій області на Управління Державної казначейської служби України у місті Красноармійську Донецької області, та розгляд справи відкладено на 20 травня 2013 року.

20 травня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Управління Державної казначейської служби України у місті Красноармійську зазначає про порушення підвідомчості розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 03 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача.

03 червня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 11 червня 2013 року.

11 червня 2013 року через відділ діловодства суду надійшло повідомлення прокуратури міста Донецька про вступ у справи. Прокуратурою також надано заперечення на позовну заяву, в якому зазначається про порушення підвідомчості розгляду справи.

Представник позивача Горелова К.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача-1 Михайленко О.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 Мар'яш Г.В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та письмових доповненнях.

Представник прокуратури Архипенко Р.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених учасників судового процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2009 року у справі № 22/80 (суддя Іванченкова О.М.) позовні вимоги приватного підприємства «Агротек» до фермерського господарства «Вергун» про стягнення 74 669,34 гривень, у тому числі суми основного боргу у розмірі 61 759,00 гривень, пені у розмірі 12 910,34 гривень задоволено частково.

Стягнуто з фермерського господарства «Вергун» на користь приватного підприємства «Агротек» 68 559,00 гривень, у тому числі 61 759,00 гривень основного боргу, з урахуванням процентів за користування товарним кредитом, пеню у розмірі 6 800,00 гривень, державне мито у розмірі 685,59 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 216,69 гривень.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судом іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами статті 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 26 жовтня 2009 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 15 жовтня 2009 року (а.с. 55).

Вказаний наказ суду відповідає вимогам виконавчого документу, вказаних в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

09 листопада 2009 року приватне підприємство «Агротек» звернулося до відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області із заявою про прийняття вищевказаного наказу до виконання, відкриття виконавчого провадження (а.с. 56).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відділом державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області 10 листопада 2009 року винесено постанову № 15759113 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року у справі № 22/80 про стягнення з фермерського господарства «Вергун» на користь приватного підприємства «Агротек» 69 491,28 гривень.

Пунктом 2 зазначеної постанови боржнику встановлено семиденний строк для добровільного виконання наказу.

Позивач стверджує, що ним більше двох років не було отримано ніяких відомостей про проведенні виконавчі дії, що змусило його 05 вересня 2012 року звернутися до відповідача-1 з проханням надати інформацію про їх проведення виконавчою службою. 14 вересня 2012 року в канцелярії відповідача-1 йому стало відомо, що виконавче провадження перебуває на виконанні у державного виконавця Михайленка О.О. При зверненні на прийом останнього, матеріали виконавчого провадження для ознайомлення пред'явлені не були, та зі слів державного виконавця стало відомо, що ніяких дій, спрямованих на виконання наказу господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року у справі № 22/80 не проведено.

З наявної в матеріалах виконавчого провадження заяви від 04 жовтня 2012 року вбачається, що позивач звертався до начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області з проханням накласти арешт на рахунки, що належать фермерському господарству «Вергун» (а.с. 75).

Відділом державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області 05 жовтня 2012 року було винесено постанову № 15759113 про арешт коштів боржника (а.с. 77). Копії постанов із супровідним листом надіслано на адреси установ банку.

Зі змісту наведеної постанови вбачається, що арешт накладено на кошти, що містяться на рахунках РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», ГУ АТ «Промінвест Банк».

Листом № С05-43-1-4-23/3-1165 від 15 жовтня 2012 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» повернуло без виконання постанову про арешт коштів, з посиланням на постанову Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року № 22, у зв'язку із тим, що в постанові код платника за ЄДРПОУ боржника не відповідає, зареєстрованому в установчих документах цього боржника та картці із зразками підписів та відбитка печатки (а.с. 79).

Листом № 38.0.0.0.0/41-20121015/1821 від 16 жовтня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило державного виконавця, що зазначена в резолютивній частині постанови сума арешту 126 471,93 гривень не відповідає сумі, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Збільшення суми арешту в самій постанові не відповідає вимогам оформлення постанови, зазначеним у пункті 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень. Також недодержання постановою пункту 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень унеможливлює виконання банком положень пункту 10.10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року № 22, а тому постанова державного виконавця не може бути виконана ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 78).

Листом № 20-2/1-14-3583 від 30 жовтня 2012 року ГУ АТ «Промінвест Банк» повернуло без виконання супровідний лист до постанови про арешт коштів боржника у зв'язку із відсутністю самої постанови про арешт грошових коштів боржника (а.с. 80).

05 листопада 2012 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо, що з часу відкриття виконавчого провадження з боку посадових осіб відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області має місце повна бездіяльність в межах примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року у справі № 22/80 про стягнення з фермерського господарства «Вергун» на користь приватного підприємства «Агротек» 69 491,28 гривень, що зумовило позивача звернутися до господарського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області.

За твердженнями позивача, внаслідок бездіяльності та неправомірності відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області йому завдано майнову шкоду у розмірі 69 941,00 гривень.

Залишаючи поза увагою заперечення учасників судового процесу та задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених в цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 5 вищенаведеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішень у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

За приписами частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно положень Закону України «Про виконавче провадження» під збитками, завданими у виконавчому провадженні, необхідно вважати суми, які вказані у виконавчих документах, однак, не були стягнуті державним виконавцем.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутній, загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Слід зазначити, що у відповідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету).

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В даних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В свою чергу, незаконні рішення чи будь-які дії особи, яка спричинила шкоду, являються підставою для стягнення заподіяної шкоди, а визнання будь-яких дій чи бездіяльності незаконними, неправомірними чи протиправними здійснюється в судовому порядку.

При цьому, належним доказом неправомірності дій органу державної виконавчої служби має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 грудня 2012 року у справі № 22/80, яка в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для справи № 905/1562/13-г, визнано неправомірною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області по виконанню наказу господарського суду Донецької області № 22/80 від 26 жовтня 2009 року (а.с. 11-14).

Таким чином, у справі № 905/1562/13-г господарським судом встановлено всі необхідні умови відповідальності відповідача-1 щодо відшкодування шкоди позивачу, зокрема:

- дії відповідача-1 суперечать приписам Закону України «Про виконавче провадження»;

- є наявними понесення збитків, які виразились у неотриманні позивачем грошових коштів у розмірі 69 461,28 гривень, які присуджено рішенням господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2009 року у справі № 22/80;

- безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача-1 під час виконання судового рішення та заподіянні зазначених збитків у вигляді неотримання позивачем грошових коштів у розмірі 69 461,28 гривень;

- не спростована вина відповідача у порушенні приписів Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні рішення господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2009 року у справі № 22/80.

У відзивах та запереченнях учасники судового процесу посилаються на те, що спір у даних правовідносинах є публічно-правовим, тому повинен вирішуватися адміністративним судом.

Слід відзначити, що згідно пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пункт 4 частини четвертої статті 105 КАС України передбачає, що адміністративний позов може містити вимоги про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України).

Враховуючи наведені приписи та заявлені позовні вимоги даний спір підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах.

У пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.

Виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

При цьому, враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів частини першої статті 43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011 № 3614-VI (набрав чинності 07.08.2011) Державна казначейська служба України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Таким чином, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної виконавчої служби, співвідповідачами є відповідні органи Державного казначейства України (Державної казначейської служби України), до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як встановлено господарським судом, рішенням господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2009 року у справі № 22/80 стягнуто з фермерського господарства «Вергун» на користь приватного підприємства «Агротек» 68 559,00 гривень, у тому числі 61 759,00 гривень основного боргу, з урахуванням процентів за користування товарним кредитом, пеню у розмірі 6 800,00 гривень, державне мито у розмірі 685,59 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 216,69 гривень, а всього 69 461,28 гривень.

Проте, виконавчою службою у постанові про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року у справі № 22/80, невірно визначений сукупний розмір присудженої рішенням суду суми - 69 491,28 гривень , що в подальшому потягло невірне зазначення цієї суми як у виконавчих документах, так і супровідних листах.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Агротек» шкоди відповідають вимогам чинного законодавства, обґрунтовані та доведені у розмірі 69 461,28 гривень.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 479,72 гривень майнової шкоди слід відмовити за недоведеністю

Також господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України (стаття 1 Конституції України ).

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається i діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

Європейський суд з прав людини неодноразово в низці своїх рішень за заявами громадян проти України зазначав, що в Україні заявники на протязі значного терміну часу не можуть домогтися виконання судових рішень, винесених на їх користь.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Войтенко проти України» (заява № 18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 жовтня 2005 року по справі «Терем Лтд, Чечеткін та Оліус проти України» зазначено, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права» . Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено в § 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення упродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

При цьому, згідно з прецедентною практикою Європейського суду, вимоги щодо розумності строків поширюються не лише на розгляд справ у суді, але й на строки примусового виконання судового рішення.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України та рішень Європейського суду з прав людини рішення господарського суду Донецької області у справі № 22/80, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та повинно бути виконане, а неможливість позивача домогтися виконання його рішення протягом трьох років становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує заперечення відповідачів, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачами зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на позивача та відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати покалдені на відповідача-2, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, який набрав чинності 01.11.2011, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ціна позову становить 69 941,00 гривень, а тому позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень.

Наразі, із доданих до позовної заяви платіжних доручень від 04 січня 2013 року № 3, від 16 січня 2013 року № 31 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 720,82 гривень, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 0,32 гривень.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 0,32 гривень, яка сплачена на підставі платіжного доручення № 31 від 16 січня 2013 року на суму 322,00 гривень підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, ст. ст. 19, 56, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 5, 11, 25, 87 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 11, 16, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у місті Красноармійську Донецької області (85300, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Шота, будинок № 181; код ЄДРПОУ - 37803022, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного підприємства «Агротек» (83112, місто Донецьк, вулиця Купріна, будинок № 119-Б; код ЄДРПОУ - 30270039, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 69 461 (шістдесят дев'ять тисяч чотириста шістдесят одна) гривень 28 копійок майнової шкоди .

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (85000, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Правди, будинок № 7; код ЄДРПОУ - 34941051, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного підприємства «Агротек» (83112, місто Донецьк, вулиця Купріна, будинок № 119-Б; код ЄДРПОУ - 30270039, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 1 708 (одна тисяча сімсот вісім) гривень 63 копійки судового збору.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 479,72 гривень майнової шкоди відмовити за недоведеністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Повернути приватному підприємству «Агротек» (83112, місто Донецьк, вулиця Купріна, будинок № 119-Б; код ЄДРПОУ - 30270039, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 0,32 гривень , сплачену на підставі платіжного доручення № 31 від 16 січня 2013 року на суму 322,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 11.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова