Ухвала

від 18.06.2013 по справі 2-146/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-146/13 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д. Провадження № 22-ц/780/3007/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С. Категорія 50 18.06.2013

УХВАЛА

Іменем України

13 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Баліна П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства "Нат Вест Файненс Консалтінг Україна" про зміну формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 01.02.2012р. він працював на посаді інженера-кошторисника в ПП «Нат Вест Файненс Консалтінг Україна». Зазначав, що 01.09.2012р. дізнався про своє звільнення з 18.07.2013р. за прогул. Вважаючи свої трудові права (на заробітну плату, виплату належних сум при звільненні, отримання трудової книжки, отримання довідки про роботу та заробітну плату) грубо порушеними, а звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України безпідставним, просив суд змінити формулювання причини звільнення і вказати у рішенні причину - за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідача заробітну плату з 01.05.2012р. по 18.07.2012р., відпускні за час роботи з 01.02.2012р. по 18.07.2012р., вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку та моральні збитки - 3 000,00грн.

У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату - 4 245,98грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 11 471,60грн., вихідну допомогу - 1 638,80грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 18 995,18грн., моральну шкоду - 3 000,00грн., зобов'язати відповідача внести виправлення у трудову книжку з урахуванням постановленого судом рішення та допустити негайне виконання рішення у частині стягнення заробітної плати.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2013 року позов задоволено частково стягнуто з ПП "Нат Вест Файненс Консалтінг Україна" на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 2 775,98грн. та вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №22-/к від 01.02.2012р. позивач був прийнятий на в ПП «Нат Вест Файненс Консалтінг Україна» на посаду інженера кошторисника (а.с.5, 27).

Наказом №10-к від 08.06.2012р. позивачу було оголошено догану у зв'язку з тим, що 08.06.2012р. останній не з'явився на роботу без поважних причин, не склав проектно-кошторисну документацію та не виконав свої функціональні обов'язки (а.с.29). Наказом №11-к від 22.06.2012р. позивачеві знову було оголошено догану за неявку на роботу протягом робочого часу без попередження керівництва компанії (а.с.32). У обох випадках від підпису під наказами позивач відмовився, про що 08.06.2012р. та від 22.06.2012р. було складено відповідні акти (а.с. 30, 33).

За наказом №12-к від 18.07.2012р. позивача було звільнено з посади з 18.07.2012р. згідно п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с.13).

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі виплати проводяться за умови поновлення звільненого працівника на роботі. У даному випадку позивачем не ставилось питання про поновлення На роботі, а суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог (ч.1 ст.11 ЦПК України).

Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (військову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, оскільки позивач звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, він не відноситься до кола осіб, які мають право на отримання вихідної допомоги при звільненні, а тому колегія суддів вважає, що вимога про стягнення вихідної допомоги є необґрунтованою і задоволенню також не підлягає.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача внести виправлення у його трудову книжку з урахуванням постановленого судом при розгляді даної цивільної справи рішення та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.077.1993р. №58, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110 також задоволенню не підлягає, оскільки запис у трудовій книжці внесено на підставі наказу №12-к від 18.07.2012р., який на час розгляду справи є чинним.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача його на користь невиплаченої йому заробітної плати за період з 01.02.2012р. по 18.07.2012р. в сумі 4 245,98грн., то вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з копії меморіального ордеру від 31.01.2013р. позивачу було перераховано заробітну плату в сумі 1 470,00грн. (а.с. 83). Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі, яка підлягає стягненню, складає 2 775,98грн. (4 245,98грн.-1 470,00грн.).

Згідно ч.1 ст.79 КЗПП України щорічна основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Отже враховуючи вищезазначене законодавство, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки останній пропрацював на підприємстві менше шести місяців.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У стягненні моральної шкоди суд позивачу також відмовляє у зв'язку з недотриманням ним вимог ст.ст.58,60 ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які б могли бути підставами для скасування рішень, відповідно ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303 , 307 , 309 , 313 , 317 ЦПК України , колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: