Постанова

від 12.06.2013 по справі 5011-76/15534-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2013 року Справа № 5011-76/15534-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого :                               Кравчука  Г.А., суддів:                                            Мачульського  Г.М., Полянського А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 р. у справі господарського суду№ 5011-76/15534-2012м. Києва за позовомПриватного підприємства "Спец" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" простягнення 155 007,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: позивача:        не з'явились; відповідача:    не з'явились; В С Т А Н О В И В: У листопаді 2012  р. Приватне підприємство "Спец" (далі – Підприємство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" (далі – Товариство) 155 007,00 грн. заборгованості за виконане згідно договору про надання послуг № 2 від 01.05.2012 р. завдання з розвантажувально-навантажувальних робіт, обробки продукції, ремонтних робіт. Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України обґрунтовувало тим, що воно виконано роботи обумовлені в договорі про надання послуг № 2 від 01.05.2012 р., укладеному з Товариством, проте останнє грошові зобов'язання перед ним за вказаним договором виконало лише частково, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підлягає стягненню. Рішенням господарського суду м. Києва від 14.01.2013  р. (суддя Марченко О.В.) позовні вимоги Підприємства задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 р. (колегія суддів: Жук Г.А., Зеленін В.О., Мальченко А.О.) рішення господарського суду м. Києва від 14.01.2013  р. залишено без змін. Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених Підприємством у позовній заяві. Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 р. і рішення господарського суду м. Києва від 14.01.2013  р. скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на ст. 34 Закону України "Про нотаріат", ст.ст. 852, 857, 601, 903 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та норми процесуального права, зокрема ст.ст. 36, 43, 99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки окремим доказам, що містяться в матеріалах справи. Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються. Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що: – між Товариством (замовник) та Підприємством (виконавець) 01.05.2012 р. укладено договір про надання послуг № 2 (далі – Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався виконати завдання замовника з розвантажувально-навантажувальних робіт, обробки продукції, ремонтних робіт, а замовник зобов'язався в порядку та на умовах визначених в цьому Договорі прийняти та оплатити виконані роботи; – пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що оплата виконаної виконавцем роботи здійснюється за кожен календарний місяць за договірною ціною, яка розраховується за формулою: Кг*27 грн., де Кг - кількість годин, що виконавець витратив на виконання робіт за звітний період. При цьому, договірна ціна включає в себе оплату за виконання усіх видів робіт, визначених у пункті 1.1 Договору. (п. 2.2 Договору); – у пункті 3.3 Договору сторонами погоджено, що остаточний розрахунок проводиться замовником після повного завершення робіт, визначених у пункті 1.1 Договору, включаючи усунення виявлених під час приймання роботи недоліків; – відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Договору, виконавець виконує роботи впродовж 2012 року. Фактичне виконання робіт оформляється актами виконаних робіт за кожний календарний місяць; – 01.08.2012 р. між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, пунктами 1.1.-1.3. якої сторони погодили, що оплата за виконані роботи проводиться в повному обсязі раз у 14 календарних днів за рахунками-фактурами, по яким підписані акти виконаних робіт. Акт виконаних робіт підписується сторонами за взаємною згодою впродовж трьох робочих днів після підписання уповноваженою особою замовника додатку № 2 до Договору "Табель обліку робочого часу". Починаючи з 30.07.2012 року, у здійсненні розрахунку робочого часу за кожні повні відпрацьовані 4,5 години персоналу записується в табель робочого часу 4 години, де 0,5 години відводиться для власних потреб, відробіток до 4 годин рахується повністю; – на виконання умов Договору у травні – вересні 2012 р. Підприємство виконало завдання Товариства з розвантажувально-навантажувальних робіт, обробки продукції, ремонтних робіт на загальну суму 415 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ), про що складено відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт. Зазначені акти частково підписано обома сторонами, частково лише представником Підприємства, однак, всі акти надіслано на адресу Товариства для підписання та отримано ним, що підтверджено представленими у справі доказами; – на виконання п.1.2 Додаткової угоди між представниками сторін, в тому числі і повноважним представником Товариства підписано табелі обліку робочого часу за період з 30.07.2012 р. до 02.09.2012 р.; – Товариство оплатило виконанні Підприємством на підставі Договору роботи частково, а саме в розмірі – 260 193,00 грн., у зв'язку з чим має заборгованість в розмірі         155 007,00 грн. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю природою укладений між сторонами Договір про надання послуг № 2 від 01.05.2012 р. є договором підряду. Згідно з частиною першою ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Посилання Товариства на те, що зазначені у не підписаних актах виконаних робіт роботи, виконувались робітниками Підприємства неналежно, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені враховуючи наступне. Згідно з частиною першою статті 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що табелі обліку робочого часу за період з 30.07.2012 р. до 02.09.2012 р. Товариством підписано без будь-яких заперечень, однак, акти виконаних робіт за виконані Підприємством роботи на суму 155 007,00 грн. Товариство не підписало, мотивованої відмови від їх підписання не надало. Натомість, судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що заборгованість Товариства підтверджується, у тому числі, наявними в матеріалах справи копіями направлених Товариством Підприємству листів № 4100 від 28.09.2012 р. та № 4285 від 11.10.2012 р., в яких йдеться про існування непогашеної Товариством заборгованості. Доводи касаційної скарги Товариства зазначеного вище не спростовують. Частина перша ст.  193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Ст.  ст.  525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та враховуючи наявність підтвердженої матеріалами справи заборгованості Товариства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди правильно задовольнили позовні вимоги Підприємства про стягнення на його користь з Товариства 155 007,00 грн. заборгованості за виконане згідно договору про надання послуг № 2 від 01.05.2012 р. завдання з розвантажувально-навантажувальних робіт, обробки продукції, ремонтних робіт. Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за доцільне зазначити, що більшість доводів Товариства у касаційній скарзі зводяться до того, що господарські суди попередніх інстанцій надали невірну оцінку окремим доказам у справі, проте ці доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст.  ст.  1115 та 1117 Господарського процесуального кодексу України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст.  43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.  ст.  1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 р. у справі №  5011-76/15534-2012 господарського суду м. Києва – без змін. Головуючий суддя                                                                      Г.А.  Кравчук Суддя                                                                                          Г.М.  Мачульський            Суддя                                                                                          А.Г. Полянський