Ухвала

від 29.05.2013 по справі 2а-4047/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/10564/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а-4047/11/2670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), у якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.08.2010 № 0001691740/0, від 10.08.2010 № 0001701740/0 та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 10.08.2010 № 0001681740/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 адміністративний позов ФОП ОСОБА_4 задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.08.2010 № 0001691740/0, від 10.08.2010 № 0001701740/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.08.2010 № 0001681740/0.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не подавав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, за результатами якої 28.07.2010 № 90/1740-2957109477.

Під час перевірки встановлено розбіжність у показниках між даними податкового органу, виведеними за результатами перевірки, та даними позивача, викладеними у його декларації про доходи на суму 26 489,28 грн. (без податку на додану вартість).

На думку відповідача, розбіжність виникла у зв'язку з тим, що підприємець не відобразив у декларації про доходи за період з 01.04.2009 по 31.13.2009 дохід, отриманий останнім на розрахунковий рахунок готівкою.

На підставі висновків акта перевірки від 28.07.2010, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2010 № 0001691740/0, податкове повідомлення рішення форми «Р» від 10.08.2010 № 0001701740/0 та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій форми «С» від 10.08.2010 № 0001681740/0.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не здійснює торгівлю товарами за готівкові кошти, а тому не зобов'язаний використовувати реєстратор розрахункових операцій. Крім того, суд зазначив, що у зв'язку з тим, що ТОВ «ТНТ Груп» не було сплачено позивачу кошти за поставлений товар, то останній правомірно не відобразив дані операції у своїй податковій звітності та не відніс, зазначену суму грошових коштів до доходів у ІІ кварталі 2009 року. Також суд першої інстанції зауважив, що позивачем було подано уточнюючі розрахунки, які не були враховані під час проведення перевірки.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України «Про оподаткування прибутку підприємств»(стаття 13 Декрету).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач поставив TOB «ТНА Групп» товар згідно видаткових накладних від 08.05.2009 № 142, від 08.05.2009 № 144, від 08.05.2009 № 143, від 25.05.2009 №140, за який останнє не розрахувалося, у зв'язку з чим, у позивача обліковувалася дебіторська заборгованість перед TOB «ТНА Групп».

При цьому в акті перевірки дійсно відсутнє обґрунтування на підставі чого відповідач дійшов висновку, що позивач отримував готівкові кошти від ТОВ «ТНА Групп».

Враховуючи викладене та те, що ТОВ «ТНА Групп» не було сплачено позивачу кошти за поставлений товар, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач правомірно не відобразив дані операції у своїй податковій звітності та не відніс дану суму грошових коштів до доходів у ІІ кварталі 2009 року.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 7.7.1 пункту 7.7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що СПД-ФО Попівський М.М. занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягають сплаті в бюджет у 2009 році на загальну суму 23 881,00 грн. (квітень - 1 046,00 грн., травень - 823,00 грн., липень - 2 166,00 грн., серпень - 18 939,00 грн., квітень - 511,00 грн., грудень - 396,00 грн.).

Судами встановлено, що до проведення перевірки позивачем було подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за квітень, травень липень, серпень, жовтень, грудень 2009 року, в яких відображені операції по взаєморозрахунках з ТОВ «Київ Лада», ТОВ «ВБМ». Разом з тим, відповідачем при складанні акта перевірки не було враховано уточнюючі розрахунки декларацій з податку на додану вартість за вказані періоди.

Абзацами 1, 2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що доводи податкового органу про порушення СПД ФО ОСОБА_4 приписів підпункту 7.7.1 пункту 7.7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого документального підтвердження.

Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно зауважили, що оскільки позивач не здійснює торгівлю товарами за готівкові кошти, то згідно Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», він не зобов'язаний був використовувати реєстратор розрахункових операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 10.08.2010 № 0001691740/0, від 10.08.2010 № 0001701740/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.08.2010 № 0001681740/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а-4047/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.